Читати книгу - "Позичене обличчя, Петер Аддамс"

а не про цілий вагон. Цікаво, навіщо вам потрібен такий реквізит?

— Хочу відчути страх, — спробував пожартувати Девітт. — Гробар — веселун і ласий на гроші. Йому однаково, яку саме казку ви для нього вигадаєте. На мій знак все повинно бути готово. Але можете витратити на це не більше тридцяти фунтів.

— Тридцять фунтів! — жахнувся Клагг. — За такі гроші ми можемо притягти з дублінського моргу стільки трупів, скільки заманеться. Хіба ми гірші за університет? А він не платить і десяти фунтів.

Девітт підвівся.

— Я зателефоную вам завтра в цей самий час. Щасливо!

— Яке вже там щастя з таким дорученням! Та коли старий осквернитель могил і справді веселий дивак, то буде не так уже й погано, — сказала Ейн. Вона здогадувалася, що між Девіттом і Гайлен щось е. А за Девітта вона ладна була у вогонь і воду.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Другого дня, повернувшись із Дубліна, куди він повинен був навідатись у службових справах, Девітт застав Гайлен мовчазною і пригніченою. Вона лежала в його кімнаті й читала.

Коли він сів біля неї, на його запитання вона спершу відповідала дуже коротко, потім підвелася й гірко промовила:

— Я сама себе ненавиджу. Як я могла закохатися в тебе! Ти підозрюєш мене, ти вважаєш мене впертою, зарозумілою… Ми, жінки, просто дурні, слабкі істоти! Досить нам переспати з чоловіком, і ми ладні обманути самих себе: те, що вчора ми вважали правильним, втрачає своє значення. Я ненавиджу себе, Патріку!

— Мені треба ненадовго відлучитися. — Девітт переодягнувся. — За одну-дві години я повернуся, і ти зустрічатимеш мене, як вірна дружина, з теплими хатніми черевиками та щирою прихильністю. Прошу тебе тільки — не запалюй вогню в каміні. Надворі тепло, і ми задихнемося.

— Але ж минулої ночі тут було досить холодно.

— Коли в будинку знову з'являться майстри? — Девітт повернувся спиною до Гайлен. — Треба в деяких кімнатах обладнати каміни газовим опаленням.

Він почув, як рипнула пружина кушетки. Гайлен підхопилась і боса стала біля нього.

— На що ти натякаєш?

— Натякаю?

— Не обманюй! Навіщо ти обманюєш мене? Ти не просто підозрюєш — ти певен, що я винна. І впадаєш коло мене, тільки щоб вивідати всі мої таємниці, щоб у твоїх обіймах я втратила обережність і розповіла те, чого ти не знаєш. Ти, Патріку, негідник, підлий негідник!

Вона призналася, що мала багато таких зв'язків, як з Фіннігеном, але жоден з них не залишив у її душі глибокого сліду. Вона говорила щиро, Девітт бачив, що це не гра. Але чому такий раптовий спалах хвилювання? Докори сумління? Страх перед в'язницею?

— Один з моїх працівників довідався, що ти розмовляла з майстром, коли він хотів ліквідувати газове освітлення, і що Лайн була проти встановлення в її кімнаті газового каміна. Поясни, що все це означає?

— Абсолютно нічого! — вигукнула вона майже істерично. — Лайн, мати і я говорили, що в найкращих кімнатах треба обладнати каміни, і Лайн сама запропонувала використати для цього стару систему газового освітлення. Та коли склали попередні підрахунки, стало ясно, що все це коштуватиме надто дорого, і ми відмовились.

— Ще хто-небудь знає про це?

— Моя мати, — сказала Гайлен уже спокійніше. — Давай біжи туди, спитай у неї. Мені ти все одно не віриш!

— Ерріс у себе в кімнаті?

— Не знаю. Він мене не цікавить! Я спакую валізу і поїду з Кілдара. Це смердюче гніздо остогидло мені. І ці плітки, і це патякання!

— Можеш пакувати валізу і, коли хочеш, замовити квиток на літак. Але я не думаю, що далеко заїдеш. Уже на аеродромі тебе схоплять і відпровадять до слідчої в'язниці.

Гайлен тихо зойкнула.

— Але ж я нічого не зробила, нічого! За віщо ж до в'язниці. — У її очах застиг переляк. Вона відчувала себе на краю прірви.

— Я їду до твоєї матері, — сказав Девітт. — Там зустріну О'Брайна, тоді все скажу тобі. А ти повинна терпляче чекати тут. Спроба залишити Кілдар розглядатиметься, як втеча, і коли дійде до судового розгляду, твій адвокат буде в незавидному становищі.

Вона опустилася на стілець.

— Якщо справа зайде так далеко, я накладу на себе руки. Мені так страшно, Патріку!

І знову він подумав, що вона не причетна до вбивства, але тут-таки сказав собі, що не повинен піддаватися настроєві хвилини.

— Ти знаєш, що твій батько займався контрабандою героїну? Кажуть, ти допомагала йому і сама стала наркоманкою.

— Патріку! — вона схопилася зі стільця. — Як ти можеш таке говорити! Така мерзенна брехня!

Це звучало непідробно й щиро, і Девітт відмовився від дальших розпитів. До того ж він поспішав.

— Найпізніше о восьмій я буду тут. — Біля дверей він обернувся: — Візьми себе в руки, Гайлен, незабаром усе з'ясується.

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

Жовтаве світло надвечірнього сонця мовби сіяло якийсь тихий смуток на краєвид, що пропливав обабіч Девіттової машини. Це враження посилилось, коли перед ним виринула самотня будівля з крутими дахами, багатьма димарями і зарослими плющем стінами. Вигляд старовинного будинку, де старі напівживі люди проводили свої останні дні, навіяв настрій, що виникає, коли бачиш речі, які давно вийшли з ужитку і зберігаються тільки як спомин про минуле, — древній олив'яний кухоль, майстерно виготовлена гасова лампа, пожовкла гравюра.

Проїжджаючи повз ворота парку, Девітт помітив там деяких мешканців притулку. Вони дріботіли непевним кроком, важко спираючись на палиці, стомлено опускалися на лави.

Біля під'їзду Девітт зупинив машину і зайшов до залу. Гаккетт, напевне, побачила його здалеку і вийшла назустріч. Коли він висловив бажання зустрітися з місіс Скрогг, вона, завагавшись, сказала, що зараз у старої