Читати книгу - "Король Лір, Вільям Шекспір"

вам відомий.

(Дає Едмундові листа)

 

Гонерілья

Кому мене судити? Тут моя

І влада, й сила.

 

Олбені

Знаєш ти цей лист,

Гадюко?

 

Гонерілья

Марні всі твої питання.

(Виходить)

 

Олбені

Ідіть за нею: в розпачі вона

Наважитись на щось жахливе здатна.

 

Один з офіцерів виходить.

 

Едмунд

Так, я вчинив усе, що кажеш ти,

Вчинив ще більше. Час усе розкриє.

Усе минулося, життю кінець.

Та хто ж бо ти, що переміг мене?

Як з роду ти шляхетного походиш -

Тебе прощаю я.

 

Едгар

За ласку - ласка!

Едмунде, рівний я тобі по крові,

А може, й вищий, і від цього тільки

Твоя вина подвоїлась. Мене

Зовуть Едгар, отця твого я син.

За грішні втіхи праві небеса

Турботами тяжкими нас карають.

Тебе зачавши в темряві пороку,

Став темним батько наш.

 

Едмунд

Ти правду кажеш.

Так. Обернулось колесо - і я

Подоланий.

 

Олбені

Уже з ходи твоєї,

З твойого стану можна б упізнать,

Що роду ти високого. Іди,

Я обійму тебе. Клянуся, завжди

Любив тебе я і твойого батька.

 

Едгар

Я знаю це, вельможний пане.

 

Олбені

Де ж

Ховався ти? Як ти почув про лихо,

Що сталось батькові?

 

Едгар

Побачив сам,

Бо рани ті перев’язав. Мілорде,

Я коротко вам все перекажу -

І хай навіки серце розірветься.

Ох, любе і солодке нам життя!

Ладні терпіти муки ми жахливі,

Аби від смерті наглої втекти.

Тікаючи од вироку страшного,

Зодягся я в лахміття, як безумець,

Личину взяв гидкого жебрака

І так, блукаючи, зустрівся з батьком,

Що мав лише криваві дві обручки,

Де перше два сіяло самоцвіти,-

Поводирем я став йому й просив

За нього хліба, врятував його

Від розпачу. Ніколи - ох, як тяжко! -

Йому я не казав, хто я такий.

Аж тільки нині, перед цим двобоєм

Усе сказав і попросив його

Благословення. Та нещасне серце

Не стерпіло борні між чорним сумом

І радістю ясною - і розбилось.

Розбилось, усміхаючись.

 

Едмунд

Твої

Слова мене зворушили, і, може,

З них вийде ще добро. Та говори,

Ще маєш ти сказати щось.

 

Олбені

Коли

Ще тяжчі речі скажеш ти йому -

Не треба. Захлинувся я сльозами.

 

Едгар

І так ця повість довга, як сторіччя,

Для того, хто втікає від скорботи,-

Пощо ж було б розтягувать її?

В той час, коли у розпачі я плакав,

З’явився чоловік, що знав мене

Як старця божевільного, бридкого.

Дізнавшись, хто я, він обняв мене

Могутніми руками, і ридання

Його безумні небо потрясли.

Він оповів про себе і про Ліра

Найжалібнішу оповідь на світі.

І бачив я, що струни життьові

Одна по одній рвалися в нещаснім.

Та зазвучала враз сурма, і я

Лишив його в печалі смертній.

 

Олбені

Хто ж він?

 

Едгар

Вигнанець Кент. Одягшися слугою,

За королем, за ворогом своїм,

Він рушив і служив йому вірніше,

Ніж справжній раб.

 

Вбігає дворянин з закривавленим ножем.

 

Дворянин

Рятуйте!

 

Едгар

Що таке?

 

Олбені

Мерщій кажи, що сталось?

 

Едгар

Відкіль у тебе цей кривавий ніж?

 

Дворянин

Гарячий він, парує ще... З грудей

Його ми вийняли... Вона умерла.

 

Олбені

Хто вмер, кажи!

 

Дворянин

Дружина ваша, сер.

Сестру вона, Регану, отруїла

І в тім призналася.

 

Едмунд

Я слово дав

Обом - і недалеко вже до шлюбу.

 

Олбені

Несіть сюди їх - чи живих, чи мертвих.

Це суд небесний. Він жахає нас,

Але жалю не виклика.

 

Дворянин виходить.

Входить Кент.

 

Едгар

Ось Кент.

 

Олбені

Так, він. Не час вітати нам його,

Як то годиться.

 

Кент

Я прийшов сюди

Віддати королеві на добраніч.

Де він?

 

Олбені

Ох, справді ж, це найголовніше!

Де Лір і де Корделія, Едмунде?

 

Вносять тіла Гонерільї і Регани.

 

Ти бачиш, Кенте?

 

Кент

Що це, що таке?

 

Едмунд

Отак Едмунда люблено: сестра

Сестру з любові тої отруїла,

Щоб і собі укоротити віку.

 

Олбені

Закрийте лиця їм.

 

Едмунд

Ох, я вмираю...

Супроти вдачі хочу я вчинить

Учинок добрий. Я велів убити

Корделію і короля. Не гайтесь,

Біжіть до замку! Швидше!

 

Олбені

О, біжіть!

Летіть на крилах.

 

Едгар

Та куди ж, мілорде,

До кого? Хто дістав наказа? Дайте

Признаку, що скасовано наказ.

 

Едмунд

Візьми меча мого і занеси

До капітана.

 

Олбені

Та мерщій, на бога!

 

Едгар виходить.

 

Едмунд

Твоя жона і я йому звеліли

Повісити Корделію, а потім

Пустити чутку, нібито сама

Вона на себе наложила руки.

 

Олбені

Хай небо береже її! Візьміть

І винесіть його.

 

Едмунда виносять.

Входять Лір з мертвою Корделією на руках, Едгар, офіцери та інші.

 

Лір