Читати книгу - "Пригоди Клима Кошового. Продовження"

чесно зізнався Клим. – Можливо, ви маєте рацію.

Тепер він уже не зважав на товариство. Налив собі сам, випив, заливаючи ганьбу від поразки. Стало ще легше, хоч Кошовий чудово розумів: це ілюзія як полегшення, так і впевненості в собі. Заразом – не шлях вирішити проблему, а спосіб створити додаткову. Та зупинити його ніхто вже не міг. Він би й не послухав нікого.

– Про інше скажу, панове. Це мені виклик.

– Прошу? – не зрозумів Тима, котрий відсунув свою чарку до центру столу.

– Я довів невинуватість Луки Різника, – зараз Клим товкмачив із п’яною впертістю. – Але чітко дав зрозуміти комісарові Віхурі – справжній Різник гуляє. Тобто той, кого прозвали Різником у газетах, на волі, – гикнувши, він дурнувато посміхнувся й прикрив рота долонею. – Ось. Гуляє на волі. Полювати за ним – справа поліції.

– Та ви все мудро сказали, пане Кошовий, – піддакнув Шацький.

– Мудро, – легко погодився Клим. – І чесно. Мені далі до цього Різника нема жодного інтересу. Бачте, Різник має інтерес до мене. Моєї, – він знову гикнув, цього разу не прикрившись, – персони. Бо зробив так, аби вбити Лукана практично в мене на очах. Різник, чи як його там, викликав на двобій мене.

Кошовий стукнув себе кулаком у груди, потягнувся до пляшки. Йому не заважали, та коли знову наповнив чарку, Єжи Тима забрав її, майже порожню, зі столу та переніс на стійку шинквасу. Провівши злодія каламутним поглядом, Клим дурнувато посміхнувся, випив і вперся руками об краї столу. Покрутив головою, оглядаючи приміщення, котре стало раптом незнайомим, та кожного з компанії – по черзі.

– Хтось із панства має до мене ще справу?

– Так, – Тима підвівся, навис над Кошовим. – Є остання справа. Доставити вас додому, пане Кошовий. І прохання. Якщо хочете – не від мене, особисто від пана Сілезького. Дурниць не наробіть. Готуйтесь до весілля, ви ж одружитися збираєтесь, чули-чули. Зустрічайте Різдво з молодою пані. Помандруйте Європою. Звозіть її хоча б до Парижа.

– Чому – до Парижа?

– Бо всі жінки хочуть до Парижа. Дякуючи панові Шацькому, сьогодні я опинився поруч. Наступного разу може не скластися. Програйте зараз, пане Кошовий. Справді, лишіть це поліцаям.

– Послухайте його, пане Кошовий, – вставив Шацький. – Нам із Естер не пережити, як із вами щось станеться.

– Переживете, – буркнув Клим грубувато. – Діти у вас. Хоча б заради них.

– Вони так само не переживуть. – Йозефові слова звучали серйозно, навіть трагічно. – Лишіть то все, дорогий пане.

Тепер випростався Кошовий. Пошукав і знайшов пальто. З допомогою Шацького запхав руки в рукави. Хоч криво, але прилаштував капелюха. Зиркнув на залишки закусок.

– То я маю заплатити? Прошу мені рахунок.

– Та йди вже додому! – не стримавшись, гаркнув Тима, підштовхнувши Кошового до виходу.

Шацький кинув на нього повний докору погляд, підхопив друга під руку й повів на свіже повітря…

…Спершу подіяло, трошки провітрило. Та по дорозі в колясці Клима зовсім розтрясло й розвезло. Шацький змушений був здати його двірникові Бульбашу з рук до рук, і той не приховував подиву: у такому стані пана адвоката не бачив відтоді, відколи він зайняв свої апартаменти. Гнат допоміг йому піднятися сходами до дверей, але там Кошовий жестом попросив залишити його. Спробував відчинити власним ключем і з третьої спроби втрапити в замок упустив його на підлогу. Нахилився – і тут двері відчинилися.

Бася застала свого нареченого таким. Зігнутим навпіл, у збитому набакир капелюсі, брудному пальті, з ґулею на потилиці, довкола якої вже запеклася кров, і п’яного, мов швець. Сама вона була в шовковому халаті поверх нічної сорочки, з темними колами під очима й не так люта, як утомлена: вістей від Клима не мала вже кілька годин. А за вікном – глупа ніч, туман, небезпека.

– Господи мій милий! – сплеснула Бася руками. – Це що таке? Як це розуміти?

– Не знаю, – бовкнув Кошовий у відповідь, цілковито затявшись на спробі підняти ключа і, щойно це нарешті вдалося, випростався, з радісною посмішкою показав його Басі. – Ось!

– Так, – вона критично обдивилася його з ніг до голови. – По-перше, спатимеш сьогодні на канапі. По-друге, заходь негайно.

Переступивши поріг, Клим відразу почав стягувати пальто. Втративши рівновагу, ледь не впав, але вчасно схопився за стіну. Тим часом Бася, зачинивши двері, не збиралася вовтузитися з ним, різко запитала:

– Що відбувається, Климе? Ти що собі дозволяєш?

З останніх сил Кошовий впорався з пальтом. На диво акуратно почепив його на вішак, потім підняв капелюха, ніби вітаючись.

– Відбував вечірку.

Очі Басі враз зробилися круглими.

– Ти? Вечірку? Яка, до біса, вечірка!

– Парубоцька, – відчеканив Клим. – Є такий звичай – парубоцька вечірка. Наречений прощається з парубочим життям. У вас, панно Барбаро, так само буде дівич-вечір.

Розділ десятий

Естер Шацька гнівається

Прокинувся Клим із думкою про револьвер.

Сварку з Басею не забув. Розмову «Під вошею» – так само. Випите вдарило в голову й підкосило ноги, та пам’ять не відбило. Лишалася надія, що Бася не мацала кишені, аби звільнити їх перед тим, як віддати чистити. Про зброю вдома вона знала, Кошовий навіть давав їй потримати, аби не боялася. Але доведеться пояснювати, з яких це пір на парубоцькі вечірки чоловіки беруть із собою револьвери.

Попри побоювання, нічого не крутилося перед очима. Климові не вперше було пригощатися алкоголем, та ніколи дотепер він не робив це під впливом негативних емоцій, аби заглушити їх та штучно притлумити. Нарешті, завжди заїдав спиртне, а вчора лигав на порожній шлунок. Організм витримав незвичне навантаження хіба через здоровий спосіб життя, котрий Климентій Кошовий намагався практикувати. Не їв абичого, нічим не зловживав, час від часу, хоч віднедавна – не так часто, як хотілося, займався в гімнастичному залі та поновлював уроки боксування. Отже, вирішив він, цього разу обійшлося. Надалі долю бажано не випробовувати.

Це стосується лише випивки.

Адже дослухатися до вчорашніх порад Шацького й Тими не збирався.

Похмілля таки давалося взнаки. Кошовий відчував себе курчам, котре щойно вилупилося з яйця та опинилося в жорстокому світі, дуже гостро його відчуваючи. Саме це додало впевненості: виклик Різника з Городоцької треба приймати. Проковтнути вчорашнє після всього, чого вже зміг досягти, Клим дозволити собі не міг.

Ставити до відома поліцію – теж.

Пальто висіло там, де почепили вчора. Бася, на щастя, ще спала, вимучена вчорашньою ніччю. Револьвер лежав на місці, в правій кишені, під рукавичкою. Дивно, але рукавички теж були на місці. Ховаючи зброю туди, звідки взяв, під стопку білизни в нижню шухляду комода, Клим наново прокрутив учорашню пригоду