Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

6.3. Продовження

Тим часом до вітальні увійшов Райан і немов розколов простір, порушивши інтимність бесіди між мною та графом ла Амбросіо. Ми присіли на дивани і перейшли до світських розмов.

Служниця подала чай із солодощами, а Деміан приступив до мети свого візиту:

- Принц Леонард шкодує, що не зміг приїхати, але передав подарунок, який має підкреслити красу майбутньої принцеси Еланії, - і передав мені коробку.

Я подякувала, прийняла дар, повільно потягнула за блискучі гладенькі стрічки банта, якими була прикрашена коробка, та відкрила її.

Те, що лежало всередині, приголомшило мене. Це було кольє із "ельфійських сліз", найрідкісніших та найдорожчих дорогоцінних каменів, яскраво-червоного кольору, набагато яскравіших за рубіни. Усередині них ніби знаходилося власне джерело сяйва, вони таємниче мерехтіли навіть у темноті, а не заломлювали світло як інші камені.

Секретом їхнього видобутку та огранки володіли тільки ельфи і ні з ким ним не ділилися. Одне таке кольє коштує цілий статок. Це дійсно королівський подарунок.

Але біда у тому, що “ельфійські сльози” зовсім не пасували мені…

Такі прикраси чудово виглядають на пекучих брюнетках або вогненно-рудих жінках, таких як моя бабуся Адалін, але не на світловолосих дівчатах. На його тлі я здаватимуся бляклою і непоказною. Не “ельфійські сльози” прикрашатимуть мене, радше я буду немов вітрина для них.

Певно, принц Леонард очікує, що я одягну цей неймовірно дорогий несмак на наше вінчання! Я ледь на застогнала од відчаю.

Ці думки так засмутили мене, що я не зуміла втримати ввічливий та задоволений вираз на обличчі, і досада все ж позначилася на ньому. 

Деміан помітив це.

- Бель, вам не сподобалося? - спантеличено запитав він.

Я схаменулася і натягнула на губи посмішку, шкода тільки на очі її натягнути неможливо.

- Ні, ну що ви! - награно вигукнула я, - Це ж “ельфійські сльози”! Хіба вони можуть хоч комусь не сподобатись? Це найпрекрасніші камені, які я коли-небудь бачила. Я дуже вдячна принцу Леонарду за такий розкішний подарунок.

Ці брехливі нудотно-солодкі церемонні слова немов цукор заскрипіли на моїх зубах.

Граф ла Амбросіо недовірливо подивився на мене, але промовчав.            

Райан, злегка примружившись, перевів погляд з мене на посла, теж запідозривши недобре.

Треба було розвіяти виниклу незручність, і я весело вимовила:

- Деміане, у нас не прийнято залишати дорогих гостей без подарунків. У мене теж є для вас сюрприз! - я піднялася та бадьоро попрямувала до сходів. І спиною відчула здивовані погляди чоловіків, що впилися в мої лопатки.

На другому поверсі я забігла у свої покої, схопила першу-ліпшу зелену шовкову стрічку, що попалася мені під руки, та піднялася на третій поверх у майстерню. Там зняла полотно з мольберта, і, згорнувши картину трубочкою, перетягнула стрічкою, зав'язавши ошатний бант.

Ну правда, що мені робити з цим портретом, не милуватися ж на нього?

Я чинно спустилася назад у вітальню та простягнула послу подарунок зі словами:

- Сподіваюся, ви оціните мій скромний талант...

Деміан узяв згорток в руки, і я помітила садна на кістяшках пальців його правої руки. Дивно, не пам'ятаю щоб бачила їх на балу. І схоже вони свіжі...

Граф ла Амбросіо тим часом потягнув стрічку за край, недбало поклав її на диван поруч із собою, та з цікавістю розгорнув картину. Крайнє здивування відобразилося на його обличчі, і він повільно вимовив:

- Я нічого не тямлю в живописі, але навіть мені очевидно, що це дуже майстерна робота.

Зацікавившись, Райан підвівся зі свого крісла, підійшов до дивана, на якому сидів граф ла Амобросіо, і заглянув через його плече:

- Так, Деміане, ви маєте рацію, - погодився брат та звернувся до мене, - Бель, твої навички суттєво покращились! В портреті, звісно ж, немає точності королівських художників, але те, як ти передала вираз обличчя, - просто чудово.

- Ти так говориш тому що ти мій брат! - розсміялася я, хоча мені було надзвичайно приємно отримати високу оцінку моєї майстерності саме від Райана.

Посол весь цей час не відриваючись, уважно розглядав портрет, після чого підняв на мене свої темні пронизливі очі.

- Бель, я дійсно вражений, - відверто сказав він, - Мені ніколи не дарували нічого подібного, це незвичайний і особливий подарунок. Я дуже ціную це.

- Рада, що змогла вас порадувати, - мило посміхнулася я.

- Ви малювали по пам'яті?

- Так, я дуже добре запам'ятовую обличчя...

- Просто приголомшливо... Я ніби дивлюся в дзеркало, - він нагородив мене вдячною та щирою посмішкою.

Після обміну подарунками атмосфера в нашій маленькій компанії стала значно теплішою, і бесіда пішла легше й веселіше, хоча я часто ловила на собі злегка збентежені й задумливі погляди нашого гостя. Ніколи б не подумала, що мій подарунок справить на нього таке приголомшливе враження.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍