Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

– А я можу подумати, чи ти вже все вирішив за мене? – здається у мене виникає логічне запитання.

– Звичайно. Валю, у тебе навіть є можливість відмовитись, якщо ти не хочеш. Я все одно тебе не покину.

Вагаюся кілька хвилин. Розумію, що моє рішення імпульсивне, але Стасу відмовляти не хочу. Він дорослий, розумний, знає суть справи. Він точно мене не підставить, тому після незначних роздумів заявляю:

– Ну добре, якщо для тебе це так важливо, то я погоджуюсь, але знай, вся відповідальність ляже на тебе. Але я тобі вірю!

– Дякую, що довіряєш, знай я не підведу тебе ніколи, за жодних обставин. Твоє рішення для мене важливе, воно відкриває мені шлях до з'ясування дуже важливих обставин однієї справи. Колись ти дізнаєшся, обіцяю. До кінця місяця ми остаточно завершимо з твоїми опікунами, а десь з середини вересня ти вже спокійно зможеш називати мене татком, – Станіслав Маєвський задоволено посміхається. 

– Будемо вважати, що жарт твій я оцінила, – кажу перше, що приходить на думку. Все виявилось так складно, і від усвідомлення того, в моїй голові суцільна каша, мільйон запитань без відповіді. Вирішую, що все це залишу на потім. Але є одне нагальне питання, яке так хочеться з'ясувати негайно, і я вирішую більше не вагатись:

–  Станіславе Маєвський, а можна одне запитання?  

– Та хоч двадцять, – Стас приязно посміхається. Очевидно задоволений, що я так швидко здалася.

– А не боїшся?

– Не думаю, що є потреба. Ми ж домовились: між нами довіра. Запитуй! 

– Добре. Тільки не дивуйся. Мені стало цікаво. А заручився ти також для справи чи між вами кохання? – з виразу обличчя Станіслава розумію, що він геть не очікував чогось подібного від мене. 

– А звідки тобі це відомо?

– Випадково натрапила на стрічку новин в інтернеті.

– Зрозуміло! Якщо для тебе це так важливо, то зізнаюсь – все разом.

– Тобто, таки буде весілля і все, що з цього випливає?

– Буде, в середині жовтня, точний день ми ще не призначали.

– Тоді вітаю, наречений…

– Дякую! – якось надто сухо прозвучало, чи мені тільки так здалося. Зрештою, яка фіг різниця. Ось нарешті сталось, те чого я так боялась. Він одружиться ще задовго до мого повноліття. У мене немає шансів. Жодних! Така реальність.

– Я маю бути присутня на церемонії, чи можна злиняти? 

– А ти не хочеш?

– Та, знаєш, якось не горю бажанням. Це ж не моє весілля, твоє…

– Тоді не підеш. Відправимо тебе в якусь поїздку. А пишного святкування й так не буде, все скромно, в колі близьких та друзів. 

– А чого так?

– Ми так домовились. Це була моя ідея. Не люблю показної помпезності, важлива сутність, – звучить так переконливо, однак я не певна, що Стас зараз щирий навіть з собою. Не знаю звідки в мене цей сумнів, але саме так відчуваю.

– А коли я буду виходити заміж, то влаштую пишне весілля, – і навіщо я це сказала? Не знаю, але чомусь саме зараз так захотілося, аби Стас саме це почув від мене. Ну от, сказала, та все одно на душі сумно, він вже не вільний. Розчарування прийшло так швидко, я навіть не встигла насолодитись ілюзією нездійсненних примарних мрій. Прикро, але я певна, ця шокотерапія краще ніж тривалий ниючий біль. Тепер я скоро його забуду, бо він стовідсоткове табу для мене.   У мене є Віталік. Тепер всі мої думки будуть про нього, я знаю, бо дуже постараюсь. Він класний, милий, надійний, я закохаюсь. Колись чула, що те, у що ти віриш, стає твоїм світом. Тому треба вірити у найкраще. Пригадую наш поцілунок та посміхаюсь.

– Валю, що з тобою? Ти куди пропала, мене геть не чуєш? – голос Станіслава звучить над вухом, виринаю з задуми. 

– Ти щось казав? 

– Вже другий раз питаю, як ти дивишся на ідею наступного тижня перебратися в будинок Меланії? Це важливо для справи. 

– Якщо важливо, то звичайно. Треба звикати до нових реалій. А ти де будеш жити? – і навіщо я це запитала? Дурненька. Він, здається, вже давненько там проживає, а тепер це буде на законних підставах. 

– Там же, хіба не зрозуміло? 

– Так, звичайно. То коли ти нас познайомиш?

– А хіба ти не знаєш Меланію Грабовську? Вона ж працювала помічницею у твого батька.

– Чудово, але ти забуваєш, що тоді мені було лише 12. Напевне з того часу вона змінилась, стала така впливова,  старша. До речі, скільки їй зараз?