Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Глава 21

Після того, як я закінчила розмову з Владиславом, то швидко залізла під гарячий душ. Вода дійсно мені допомогла. Вона зняла з мене тривогу. Я відчула спокій та стала розуміти, що зараз все добре та нема чого різати себе дурними думками. Все у мене налагодиться, але треба тільки почекати, бо поспіх не приводить до чогось гарного, а навпаки - він тільки робить все гірше.

Коли я вилізла з ванної кімнати, то тітки Ольги вже не було, а за столом сиділа моя мама.

Ця жінці, якій у наступному році буде п'ятдесят років, пила ромашковий чай. Останнім часом вона дуже серйозно взялася за своє здоров'я та перестала вживати всю шкідливу їжу та каву. Також почала більше використовувати косметичних засобів. У неї у косметичці було тільки п'ять різних кремів для обличчя, де один нічний, другий тільки треба наносити вранці, третій використовувати у сонячну погоду, четвертий мазати на шкіру під час дощу та вітру, а п'ятий засіб універсальний та призначений для усіх цих випадків. Ще незліченна кількість у неї була масок для обличчя, які вона робила у певні дні, а ще моя мама обожнювала наносити мед із блакитною глиною. Це була її єдина домашня маска.

Не минала ця жінка тіло та волосся, де останнє дуже берегла та вже два роки з простих фарб, що за п'ятдесят гривень продавалися у магазині, перейшла на професійні, які не тільки якісніші, а пропонують ширшу палітру кольорів. Де вона надавала перевагу світлим відтінкам. Все своє життя ця жінка вибілювала волосся, хоча від природи руда.

Інколи таке захоплення матері всіма цими засобами трішки лякало, але якщо подивитися на це під іншим кутом, то в цьому нема нічого поганого. Вона просто хотіла мати доглянутий вигляд, а ще, мабуть, такий комплекс розвинувся через те, що вона дуже різко постаріла за останні три роки.

- Душ пішов тобі на користь, - сказала мама, зробивши ковток із білої чашки, де вже заварилася ромашка.

- Ага, - погодилася я та сіла на стілець, так що знаходилася навпроти неї. - Ти не проти, що я взяла твій халат, - показала рукою на нього та продовжила. - Було лінь шукати свій.

- Та взагалі без проблем. Може щось поїси?

- Та якось не хочу, - махнула я головою.

- Тоді чаю?

- Ні, - знову відмовилася та запитала. - Ось мене цікавить надзвичайно сильно наступне - чого ти товаришуєш із тіткою Ольгою. Вона просто велике "фу". Терпіти не можу цю жінку.

Мама похитала голову та опустила очі. І тільки через секунду розкрила свої тонкі вуста та відповіла мені наступне:

- Пропри свій дурний характер - вона єдина мене розуміє. Тобі цього поки не втямити. Ти на неї злишся через її питання про нареченого? Не точи зуби на неї. Вона не спеціально.

- Не знаю, - протягла я та все-таки вирішила, що хочу чаю. Дотягнулася до чорного електричного чайника, який стояв збоку та увімкнула його. Кнопка зверху моментально засвітилася червоним вогнем.

- Як до речі пройшло святкування дня народження? Бо ти таки мені не телефонувала після свята, а я якось забула з тою роботою сама це зробити, а згадала тільки вчора.

Тілом пронеслися неприємні емоції. Зараз мені не хотілося згадувати те все.

- Зоє? - почула стурбований голос матері.

- Все добре, - встала я зі стільця та обернулася до неї спиною. Удавала, що шукаю в шафі чай. Мабуть, збоку це було, як гра поганого актора. Але я ж не стану розповідати мамі, що цей день народження закінчився для мене палким поцілунком із жонатим чоловіком у брудному ліфті, де він свої руки запхав...

- Ви посварилися з Владом? - пролунало в мою спину таке запитання.

- Так, - відповіла я та обернулася. - Але тільки на наступний день.

- Чому?

- Бо він вже п'ятий рік, а скоро настане шостий, як тягне кота за хвоста! А мене це дратує! Я хочу білої сукні та гарних фото у соціальні мережі! Ось завтра мені доведеться цілий вечір сидіти та слухати оповіді Яни, яка стовідсотково хизуватиметься, що Льоша возив її до Франції, Лондона, Риму та подарував сережки зі смарагдами та шубу з білки! А ми навіть цього року в Одесу на два дні не їздили! Ось візьму я її та покажу годинник за п'ятсот гривень! Дуже класно!

Це був крик душі. Мене просто винесло. Ще хотілося додати, що через кризу у наших стосунках із Владом, я пішла на зраду, проте цю інформацію не видала.

Мама, яка мовчки слухала мій репет, зробила черговий ковток запашної ромашки та відповіла:

- Із білок не шиють верхній одяг.

- Прекрасно! - хлопнула я руками в ту саму мить, коли закипів чайник. - Мені від цього жити стало набагато простіше.

- Головне між чоловіком та жінкою не подарунки та гроші, а взаєморозуміння. Ось подарував він їй ті сережки, вона щаслива, а через мить вони вже гризуться.

- Якщо у людей є все, то нема чого сваритися.

- Зоє...

- Мамо, не починай.

- Не давай великій жабі себе давити. Я знаю, що у тобі це говорить заздрість, яка притаманна усім людям. Просто подумай, що в тебе є такого особливого чого не мають інші?

- Родимка на дупі! - залила я собі чай та поставила його на стіл.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍