Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

— Страшенно не хочу тебе відпускати, — прошепотів він, накриваючи долонею розпущене волосся дівчини. — Іспит о дев’ятій?

— Угу, — Лера сховала обличчя біля його шиї. — Не хочу додому.

— Я приїду по тебе о восьмій, — Влад випустив її з обіймів, відчинив дверцята машини і витягнув з заднього сидіння букет. — Не забудь свої квіти.

— Дякую за неймовірний вечір, — з посмішкою промовила Лера, взявши букет.

— Це лише початок, — Влад знову обійняв дівчину, даруючи їй ніжний поцілунок. — Біжи, маленька. Солодких снів. Побачимось завтра зранку.