Читати книгу - "Нам не можна бути разом, Крістіна Жиглата"

Розділ 15

 

 

Слова мами – немов гострий меч у моє серце.

Кинути Езру… Назавжди.

Як?

Як мені це зробити після того, що було?

Але мама розповіла мені такі жахи про батька, про Дріну та її кохання, що я вірила їй… Вірила. Бо частково знала батька. Я пам'ятаю останній день моєї старшої сестри у цьому домі... Потім вона зникла. Хто у цьому винен? Звичайно, батько!

Я не знаю, що він з нею зробив, кому віддав чи продав, але я здогадуюсь, що Дріна не з власної волі не дзвонить мені і не приїжджає.

- Мам..., - жалібно запищала я. У мене просто не було слів. Але вона й так усе зрозуміла. Обійнявши мене за плечі, мама притиснула до себе і тихо сказала:

- Пробач… Я б хотіла допомогти більше… Захистити вас з Езрою, дозволити вам кохати один одного і бути разом… Але батько дізнається про це. Я не хочу, щоб постраждала ще одна безневинна душа. Я насилу пережила те, що трапилося з Дріною. Просто залиши Езру, заради його ж благополуччя… Якщо любиш чи переживаєш. Інакше, коли батько дістанеться Орсо, і завдасть йому шкоди, ти ніколи не пробачиш собі цього, - наполягала мама.

Я згідно кивнула, і розплакалася.

- Дай мені пару днів, гаразд, - попросила.

- Він не повинен приходити сюди, батько може побачити і все зрозуміти, - відмовляє мама.

Я знову плачу.

Все проти нас.

Я люблю його... Але життя Езри, його плани, все  чого він прагнув... Я можу  це зруйнувати, своєю любов'ю до нього.

Батько знищить його своєю владою, грошима та зв'язком з великими людьми… І пізніше, коли Езра зрозуміє, хто виною всіх його бід, він не простить мені цього ніколи… Але це в тому випадку, якщо чоловік взагалі залишиться живим.

Як же боляче…

Як же погано…

Я все плакала на плечі мами і плакала, поки сльози не вичерпалися. А потім відсунулася і тихо сказала:

- Я не хочу заміж за когось іншого... Я не хочу більше жити з батьком... Я не погоджуся на його умови... - кинула схлипуючи.

- Знаю... Знаю, люба, - шепнула мама, погладив мене по голові. - Як тільки ти вирішиш питання з Орсо, я подбаю про тебе. Я не залишу тебе в біді та допоможу.

– Як? - Не розуміла.

- У мене є план… Але ти мусиш розуміти, що нічого не вийде, поки Орсо бігає за тобою. Якщо він до тебе теж не байдужий, через це можуть виникнути проблеми. Він молодий, гарячий… У його віці багато хто переоцінює свої сили, вважають себе рятівниками своєї коханої, героями… Таке було з Енріке, хлопцем Дріни. Поки все не дуже далеко зайшло, тобі потрібно розірвати стосунки, інакше потім буде гірше…

Я знову схлипнула.

Вже "гірше", тому що я давно люблю Езру. А от щодо самого хлопця… Так, для нього може бути ще не все втрачено.

Якщо я йому відмовлю, якщо кину і розірву стосунки, можливо він відпустить мене і забуде. Але я не хотіла, щоб так було… Не хотіла! І просто не знала, як пересилити себе, свої почуття, кохання та зробити так, як попросила мама.

– Розкажи мені про свій план, – попросила.

- Трохи згодом. Мені потрібно все продумати і вирішити деякі проблеми. Не хочу даремно обнадіяти…

- Мам, ти ж мені кажеш правду? – питаю. Усередині все просто чинило опір тому, що відбувається, створюючи в моїх грудях нестерпний біль. — Те, що ти розповіла мені про батька, Енріке, Дріну? Це правда?

- Так, люба, - підтвердила мама. – Але про це ніхто не повинен знати, інакше можуть бути великі проблеми… Не лише в тебе, а й у мене. Крім батька є ще інші типи, яким не сподобаються розмови про них.

- І ти мені точно допоможеш? – не вгамовуюсь. Просто це було не в дусі мами, йти проти батька, ризикувати. Вона дуже слабка і багато боїться… Це підтверджує історія Дріни. Якби мама хоч щось зробила, моя сестра жила б зараз щасливим, розміреним життям… Але їй ніхто не допоміг. Навіть боюся уявити, що трапилося з моєю сестрою і що їй довелося пережити. Але я обов'язково дізнаюся. Я не залишу сестру у біді.

Як тільки буде можливість і гроші, я займуся її пошуками і не заспокоюся, поки не знайду сестру.

- Якось я вже зробила одну помилку, втративши старшу дочку… Я не хочу, щоб усе повторилося. Марко ніколи не заспокоїться, доки не доб'ється свого, – ледве чутно каже мама.

- Чому він так не любить мене та Дріну? - Запитала те, про що завжди хотіла запитати.

- Він ніколи не хотів дочок. Лише синів. А я засмутила його... тричі. Він завжди ставився до вас з якоюсь зневагою, дивився, немов на якусь заразу, дрібний бруд під ногами... Я думала, згодом він зміниться, стане іншим, але цього так і не сталося, - почала мама. - Він почав ставитися до вас нейтрально, тільки після того, як підросла Дріна і на неї звернув увагу його друг. Чоловік запропонував Марку великі гроші за дочку, і тоді він зрозумів, що навіть із вас – дівчаток, можна отримати для себе зиск. Доля Мірелли теж уже вирішена.

- Боже, мам…, - це все, що я могла сказати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍