Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

набридла розмова в ванній кімнаті.

– Момент, – кинув він і занурив голову в воду, піднімаючи зігнуті ноги, щоб прополоскати волосся. Виринувши, він голосно пирхнув, витираючи обличчя долонями і невідомо чому труснув головою, покриваючи крапельками все навкруги.

– Про що ти питала?

– Нащо тобі та справа? – уточнила питання Потоцька.

– Ну ти даєш? – чоловік був явно здивований. – Покажемо йому, на що є здатною сучасна техніка, запустимо справу заново і покажемо йому вбивцю. І він буде нам холерно вдячний!

– Але ж за давністю…

– От знаєш, з тобою говорити, як з дитиною. А яке нам діло, кур…, до давності? Яке йому на це діло? Вирахуємо вбивцю, покажемо йому пальцем, а він нехай робить, що хоче. Купить собі в магазині великий ніж і сам закінчить справу. Той вбивця мусить вже бути дідом.

Потоцька безпорадно знизала плечима. Довгий час вона сиділа мовчки, не знаючи, як виразити думки, що клубились у неї в голові.

– Добре, але ж якщо в течці тієї справи будуть виключно шматки гіпотез? Якщо нічого не знайдемо?

– Ні, ну ти немов дівчатко з дитячого садка…

Майхржак вже не витримав наївних питань Потоцької.

Він вийшов з ванни, розхлюпуючи воду навкруги. Витираючись, дещо роздратований, він продовжував свою мову:

– А тоді ми спрепаруємо справу і когось вляпаємо. А Марчін прийме нас за навівбогів і буде палати вдячністю до могили.

– А ти – просто свиня!

Потоцька різко піднялась, але для того, щоб уникнути ударів його рушника.

– Так, свиня. Але ж прагматична, це ти признаєш, правда?

Майхржак не вважав, нібито він програв в цьому словесному поєдинкові.

– Ну а насправді, чого ти від нього хочеш?

Майхржак на хвилю застиг. Потім відклав рушник.

– А ось це вже буде залежати від того, що будуть хотіти від нас костельні. Спритно, правда? Щоб не сталося, він буде з нами. Розумієш?

Поліцейська тяжко зітхнула. Вона й не підозрювала колегу в такому свинстві. І, що найгірше, їхала з ним на одному возі. Вона теж вміла бути прагматичною.

– А на разі, я зрозуміла, чому костельні називають нас солдатами гріху! – гримнула дівчина. – Ми, нібито, боремося на правильній стороні. Але ж методами тих, проти яких боремося!

– Не дістануть дітки сніданку. Не дістануть, – Потоцька штовхала Барського в сторону ванної кімнати. – Не дістануть, доки не помиють ручок.

– Я вже мив руки, – упирався міліціонер.

– В минулу суботу? – глузливо сказала дівчина.

– Ні, – продовжував той упиратися. – Сьогодні вранці!

– Ага.

Дружнім жестом дівчина взяла його під руку та повела в сторону ванної кімнати. Запалила світло і відкрила двері на всю широчінь.

– Мився? – спросила Потоцька несмішкувато, дивлячись Барському в очі.

– Мився, – без вагань відповів той.

– А я вже трохи вивчила про ПНР, – несподівано розсміялася Потоцька. – Так мився? – спитала вона ще раз.

– Мився.

– Тоді покажи, чим мився. Де тут мило? – уїдливо кинула Еля.

Збитий з пантелику, Барський розглядався по ванній. Під дзеркалом над уми валкою ніякої полички не було. Поряд на стіні висіли сяючі сріблом стелажі. На освітлених спеціальними світильниками підставках стояло… Боже… Стояло декілька десятків різних, казково кольорових коробочок. Мила не було. Потоцька послужливо відкрила йому шафку, а точніше, велику шафу, сховану в спеціальній ніші. Новенький маленький світильничок висвітив нові, сяючі яскравими кольорами пляшечки, аплікатори, коробочки та дивні пристрої. Мала не було.

– Ну? Так чим ти мив руки? – з усміхом наполягала Еля.

Барський тяжко зітхнув, але ж, щоб зберегти чоловічу гордість, повинен був хоч щось показати. Він вибрав менш за інших кольоровий контейнер і доторкнувся його пальцем.

– Але ж це рідина для пробивання зливу, дорогий мій пане.

Усміх дівчини і справді міг обеззброювати.

– Я тут вночі посиділа за компом, і трохи вже знаю польські реалії двадцятирічної давнини. Руки ви мили милом, таким, твердим. Але ж тут невдача. В усьому домі не маю ні шматочка мила.

– Тоді чим ви миєтесь?

Барський таки капітулював, бо його питання звучало як прохання про допомогу.

На цей раз зітхнула вона. Роззброєна.

– По черзі. Ось тут рідина для рук, антибактеріальна, з маслами. Ось тут гель для тіла під душ. Ось гель для інтимної гігієни. Оце шампунь для волосся, з кондиціонером. І крем для тіла. А ось цей – для обличчя.

– Що? Бажаючи помити руки, ви вимиваєте собі шампунем волосся на передпліччях? Та ви з глузду з'їхали? – Марчін не витримав цього уроку гігієни.

– Та ні. Шампунь – це для волосся на голові. Зараз ми миємося щоденно. Включаючи і голову. Панятно?

Барський знизав плечима. Його волосся не було жирним, проблем з лупою ніколи не виникало. Щоденне миття голови могло привести до того, що волосся швидше випаде. Так він колись чув.

– А скільки разів треба намилювати голову під час миття? – спитав Барський, щоб задобрити дівчину. Він пам'ятав дискусії лікарів. Одні твердили, що треба два рази, а інші – що три.

– Що? – не зрозуміла, однак, Еля.

– Ну, намилити і змити, намилити і змити. Скільки разів під час одного миття?

Барський пам'ятав ще дискусії на тему шкідливості шампуню. Але Потоцька не розуміла.

– Один раз, – дещо здивована відповіла вона. – Це гарні шампуні. – Тут вона згадала якісь реклами, домислюючись, про що може йти мова для Барського. – Вони вже не щипають в очі.

Вона подала Марчіну рушник і тоном, не терплячим спротиву, сказала:

– Я принесу тобі одяг. Тут вистав собі температуру. Вода включиться сама, коли увійдеш до кабіни. Ручками не користуйся, бо включиш водні бичі, а то й щось гіршого і заллєш половину ванної. Вода виключиться, коли ти вийдеш, і світло теж згасне.

Вид душової кабіни нагадав Барському про дивну дрібницю, яку він помітив з самого ранку. Він уяви не мав, а чи не є то дуже нескромною темою, щоб спитати прямо. В будь-якому разі, ця думка не давала йому покою.

– Хмм… Чи можу я про щось спитати? – непевне почав він.

– Звичайно. Валяй.

Потоцька була готова до найбільш абсурдних питань міліціонера.

– Але ж то дуже… незручно, – Барський все ще не міг видавити з себе питання.

Еля зацікавлено поглянула, але вже