Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"

Розділ 10

В Анжели вже закінчилися тости. За кого ще пити? Здається всіх знайомих перезвала. А може досить? Петро і так був п'яний, він ніразу в житті стільки не пив тим паче за своїх рідних. А От за Олександру тосту не було. Анжела намагалася переконати Петра, що її подруга зрадниця. Ну, звісно ж вона це йому доносила м'яко, підходила здалека. От тільки Петро наївно вірив, що з його коханою Сашею щось сталося адже така мила, добра, сердечна дівчина не могла його покинути. Просто не могла! Його навіть не хвилював той факт, що Олександра його не кохала. Петро звик отримувати все, що йому хотілося, ще з дитинства. Його всі любили, балували, виконували його забаганки, тож якщо бодай хтось міг подивитися на хлопця не дружелюбно, він цього не пробачав… І досі не пробачає! І що з того, що Саша не кохала Петра? Для нього це не проблема! Він після весілля мав намір її так сказати - видресирувати. Для його статусу красива дружина це плюс, з нею не соромно на людях з'явитися. 

Може з вигляду Петро був чесним і вихованим хлопцем, який цілував дамам руки, а от всередині в душі він мріяв приручити Олександру, змусити його покохати любою ціною, навіть побиттям. Бити жінок? Запросто! Так, його батько був хорошим батьком і чоловіком, він ніразу матір не бив, але це не значить, що Петро такий же. Якщо дружина не знає свого місця в домі і не слухається чоловіка, то з нею потрібно поводитися іншими методами. Ну, не гладити ж її по голові, чесне слово! 

 - Петре, - дівчина схилилася над ним. Він лежав на столі, точніше спав поклавши голову на стіл. - Я мабуть таксі викличу. - Поклала свою руку хлопцеві на плече і глянула в зал в пошуках своєї сумочки в якій по ідеї повинен був бути мобільний телефон.

- Таксі? - він підняв голову, а очей розробити не міг. - Куди… Ку… ди… їдемо? - бухнувся назад лицем об стіл.

- В мене є ідея, - Анжела зраділа, що Петро ще може говорити, бо ж не займатися сексом з цим в доску п'яним тілом, яке навіть не дихає? Ненароком на щось наступила, подивилася під ноги і побачила свою сумочку. Як це б її підняти, щоб не знудило? Бо ж якщо нагнеться то… Мабуть випити дві пляшки шампанського - це перебор… ще й занюхати коньяком!

 

***

Олександра по вуха закуталась у ковдру, тільки очі і виглядали. З цікавістю спостерігала, як хлопець виправ весільну сукню, ну як міг так виправ, знизу де була грязюка. Він відрізав шматок підкладки з її сукні і перев'язав їй ногу. То й що, адже сукня вже й так зіпсована. Доведеться повертатися додому в цьому шматті, бо іншого одягу в хатині не було.

- А як дід завтра тут не з'явиться? На вулиці гроза, навряд чи він надумає їхати, як ми потрапимо додому?... А я їсти хочу, весь день голодна.

- Я бачив шматок чорного хліба ще свіжий. Їж, - бандит кивнув головою у бік столу, на якому лежав накритий рушником хліб.

- Ні, - Саша категорично відмовлялася його їсти. Вона звичайно не гидлива, але їсти не зрозумій звідки цей хліб? Якось і не хочеться!

- Що, без чорної ікри не лізе? - він як завжди був у своєму репертуарі. Знущався з дівчини і все. 

Придурок!

- А раптом по ньому миші бігали? Або ще гірше - гризли той хліб?

- Ну значить ти ще не голодна... Не мороч мені голову, я лягаю. Втомився за день, - повісив сукню на гачок із дроту, якого сам скрутив. Кинув свою куртку і підійшов до ліжка. Витяг з-під пояса штанів, пістолет, який був захований за спиною. Поклав під подушку.

- Цікаво, де ти це збираєшся це робити? - дівчина ще сильніше натягла на себе ковдру. Перед нею стояв дуже привабливий, сексуальний хлопець. Він був у футболці синього кольору, яка не спромоглася сховати під собою цю гору м'язів. Здавалося все в цьому бандиту ідеальне. Сильні руки, які ще недавно торкалися і були так ніжні. Плечі, на які, напевно, можна і будинок звалити, і вони навіть не смикнуться. Шия, така велика, що й рук не вистачить, щоб її обійняти. Спина, за якою можна сховатися повністю, ще й місце залишиться. Він когось нагадував. Але кого? Блакитні очі в які дивишся, як у безодню. Точніше, коли дивишся в них, то можеш пропасти навіки. І ти вже собі не належиш, тільки цим очам.

- Тут! - Метист довго не думаючи, тицьнув пальцем на ліжко.

- Тут?! Тут місця замало. Я ледве одна поміщаюсь, - розвела руками. Ага, обдурила і навіть не почервоніла.

- А ти мені пропонуєш лягти на холодній підлозі? - тихенько сідав на край. Якось дивно дивився. Цей погляд пронизував наскрізь. Метист до останнього сподівався, що в лімузині буде СЛОН, тобто некрасива дівуля… А тут така… ще й кохає його сім років.

- А що, мені там лягти? - З обуренням запитала дівчина, широко відкривши свої злякані зелені очі. - Підлога холодна, я гола.

- Не хочеш на холодну підлогу, тоді лягай на мене, я гарячий, - бандит з підступною усмішкою приліг до неї. Так він гарячий і явно горів ще з лімузина. А, друг у ширинці, то взагалі скоро задимиться.

Дівчина ойкнула, намагаючись відсунутись. Справді, спати було незручно, аж надто вузьке це ліжко.

- Посунься до мене ближче, я не кусаюся, - простягнув руки і доторкнувся до ковдри, в яку вона закуталася. Саша так відсунулась ледве з ліжка не впала. - Я не приставатиму. Обіцяю.

" Коли це ти почав давати такі безглузді обіцянки, а? " - думав він сам не вірячи у свої слова. Спати поруч з дівкою і не торкатися до неї по-справжньому - це не про Метиста. Але поруч була не та дівка з якою можна було б все це провернути. НЕ та! 

- Я тебе гвалтувати не збираюся. Просто обійму. Запам'ятай, я не вбивця і вже точно не гвалтівник, - таким ніжним голосом промовив і посміхнувся. Його голос звучав так правдиво, що не можна було не повірити, і не довіритися.

" Я маніяк ще той. Не слухай мене. Не вір." - думав він.

- Бачиш, я навіть не роздягнувся, - продовжував наближатися до її обличчя. Хотів поцілувати. Так, так дуже йому хотілося торкнутися цих пухких губ, які так і прагнули поцілунку. - Подивись на мене, - шепотів на вухо, відсуваючи пасмо її волосся. - Подивись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍