Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мертві не мають розуму, але де головний ворог все ж таки зрозуміли і всім натовпом рушили до троля. І господареві стало важкувато. Троль сильний, а не спритний. Бити тих, хто підвертається йому проблем не становило, але при цьому ще й ухилятися від ударів, особливо нанесених зі спини — не вдавалося. І незважаючи на товсту шкуру, деякі випади мертвяків все ж досягали мети.
— Боляче… — поскаржився здоровань, проґавивши черговий удар мечем.
— Тримайся, — гукнув я. — Зараз допоможемо. Захірд! Прикриваємо спину тролю!
У десяток стрибків підскочив до скелета, який саме намірився у черговий раз перевірити міцність шкіри троля, і одним ударом зрубаю йому череп.
— Добре! — гном розносить у пилюку свого суперника, і теж біжить до нас.
Тепер ситуація на нашу користь. Хазяїн, пре вперед як бульдозер, не витрачаючи більше одного удару на ворога, а ми із Захірдом відбиваємось від нападників ззаду. Одна обставина лише не давала розгорнутися на повну — мумії. Троль убивав їх так само легко, як і скелетів, а ось нам доводилося постійно триматися на сторожі, щоб не вляпатися в отруйну хмару, що залишалася після них.
Лише один раз недодивився і потім хвилин п'ять кашляв і витирав рукавом очі. Враження, наче в обличчя бризнули цибульним соком. Тож Захірду якийсь час довелося боронити вже двох.
— Зараз полегшає! — крикнув Тім Подорожник.
І я буквально всім тілом відчув, як мене огортає приємним теплом. Немов із холодної води вийшов на прожарений сонцем пісок. А ось мертвякам заклинання не сподобалося. Завмерли, як у патоку вступили. Навіть жар, палаючий пурпуром у очницях, на хвилинку згас.
Гном і троль використовували цей перепочинок з максимальною користю. Хазяїн відправив назад у потойбічний світ ще трьох, а Захірд — одного, але з тих скелетів, що більші за інших.
А ще за кілька хвилин вороги скінчилися. Зовсім…
Але й ми відчували себе не найкращим чином. Втомилися так, наче віз пшениці обмолотили. В руках слабкість, ледве меч не вислизає з вологої долоні, та й коліна підгинаються. Одному тролю все байдуже. Знову підкидає каменюку в лапах і дивиться на мене.
— Кидати?
— Я тобі кину! — гарчить на нього гном.
— Ні! — відповідаю односкладно, бо хто знає, як не надто розумний троль зрозуміє надто довгу фразу. — Відпочиваємо.
— Добре, — погоджується Хазяїн і сідає на землю. — Їсти?
— Будемо, будемо… — озивається Захірд. — Як тільки Тінь принесе здобич, так і поїмо.
— Ну що? — питаю мага. — Вистачить сил на очищення, чи тобі теж відпочинок потрібен?
— Стане… — відповідає Тім. — Але вам і справді краще відпочити трохи. — Хто знає, що зараз вилізе? Самі бачите, щоразу вороги все небезпечніші. Адже ми вже не в передмісті, а у місті різні раси проживали. Можемо на когось серйознішого натрапити.
— Це так, — підтримав мага гном. — Якби в цій компанії були хоч один-два ліча, стало б зовсім не весело.
— Весело, — не погодився троль. Потім обережно помацав лапою невелику рану на спині, почухав і ще раз підтвердив. — Весело.
— Ну, чим би дитя не тішилося… — знизав плечима Захірд.
— Я ось думаю, чому нам так легко все вдається? — продовжив Тім. — І здається, зрозумів… Ми просто йдемо слідами тих загонів, які вже намагалися пройти до Міста мертвих. І маємо справу з недобитками.
— Версія цілком розумна, — кивнув я. — Знати б, як далеко вони зайшли.
— Побачимо, — філософськи відповів Захірд. — Який сенс гадати? Ідемо вперед скільки зможемо. А зрозуміємо, що вперлися — кульгавих немає, втекти завжди встигнемо.
— Це так… — задумливо промовив Тім. — Як то кажуть, доки не спробуєш — не зрозумієш. Ну що? Відпочили? Тоді, приступаю до очищення…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда», після закриття браузера.