Читати книгу - "Пробуджені фурії"

class="p1">Знову рух у дверях — це Орр і Ядвіга, що прийшли подивитися, чого це тут так розкричалися. Велетень хитав головою.

— Ласе, тобі справді треба викупити якусь черепашачу ферму в Новопешті, про яку ти завжди говориш. Забарикадуйся на ній і балакай до кладок яєць.

— Іди в сраку, Орре.

— Сам іди в сраку, Ласе. Все серйозно.

— Їй не краще, Кі? — Ядвіга перейшла до екрана й поклала руку на плече Кійоки. Її чохол, як і мій, був вирощений на стандартній для Світу Гарлана основі. Змішане слов’янсько-японське походження давало безжально-прекрасні вилиці, складки епікантуса на блідо-гагатових очах і широкий розріз рота. Вимоги до бойового біотеху потребували тіла довгов’язого та мускулистого, але вихідний генетичний набір видав результат, що відзначався на диво витонченою сухорлявістю. Відтінок шкіри був коричневий, вицвілий від темряви бака й п’яти тижнів жалюгідної погоди Нового Хоко.

Дивитися, як вона переходить кімнату було майже тим самим, що пройти повз дзеркало. Ми могли бути братом і сестрою. Фізично ми й були братом і сестрою — запас клонів у бункері складався з п’ятьох різних модулів, у кожному по дюжині чохлів, вирощених з одного генетичного стебла. Для Сильви було найлегше проникнути в системи лише одного модуля, аніж кількох.

Кійока простягла руку й узяла нову довгоперсту долоню Ядвіги. То був свідомий рух, однак нерішучий — стандартна проблема з перечохленими. Феромонна суміш більше ніколи не буває такою самою, а на тій хімії тримається аж надто велика частка відносин, заснованих на сексі.

— Їй паскудно, Ядо. Я нічим не можу їй допомогти. Навіть не знаю, звідки можна почати. — Кійока знову вказала на котушку даних. — Просто не розумію, що там відбувається.

Тиша. Всі глипали на бурю кольорів у тому завитку котушки.

— Кі, — я вагався, зважуючи свою думку. Місяць спільного бойового списування трохи попрацював на те, щоб зробити мене частиною команди, але як мінімум Орр і досі бачив у мені чужака. Думка інших залежала від настрою. Ласло, зазвичай сповнений легкого відчуття братерства, часом бував схильний до спазмів параної, яка через моє затемнене минуле робила мою постать таємничою і зловісною. З Ядвігою в мене намітилося певне споріднення, але більша його частина, либонь, була зумовлена генетичною сумісністю наших чохлів. А Кійока зранку бувала справжнім стервом. Я не певен щодо того, як кожен із них здатен відреагувати.

— Слухайте, а ми можемо якось смикнути розмикач?

— Що? — Орр, як і передбачалося.

Кійока не вельми щаслива.

— У мене є хімія, що могла б це зробити, але…

— Ви не заберете в неї волосся, чорт забирай.

Я підвівся з ліжка й повернувся до велетня.

— А що як ця штука її вбиває? Ти волів би бачити її при волоссі й мертвою, чи не так?

— Стули свою всрану пе…

— Орре, він має рацію, — Ядвіга прослизнула між нами. — Якщо Сильва підхопила щось від коопа, а її власний антивірус не може з цим упоратися, то розмикач же й призначений для таких випадків, га?

Ласло енергійно закивав.

— Це може бути її єдиним шансом, брате.

— В неї таке вже було, — впирався Орр. — Та штука в Іямонському каньйоні минулого року. Вона вимкнулася на багато годин, гарячка гнала температуру, а тоді Сильва прокинулася така самісінька, як була.

Я помітив, як вони ззирнулися. Ні. Не така самісінька.

— Якщо я запущу розмикач, — повільно сказала Кійока, — то не зможу сказати, якої шкоди це завдасть. З чим би Сильва там не боролася, чільницький софт вона запустила на всю потужність. Звідси й лихоманка — їй слід було б розірвати зв’язок, але вона цього не робить.

— Еге ж. І на це є причина. — Орр зиркнув на нас. — Вона боєць, чорт забирай, і вона там і досі б’ється. Хотіла б вона розірвати сполучення, то зробила б це сама.

— Еге ж, і, можливо, те, з чим вона б’ється, не дає їй цього зробити. — Я знову повернувся до ліжка. — Кі, у неї ж є резервна копія, чи не так? Кортикальна пам’ять ніяк не пов’язана з чільницьким софтом?

— Так, вона захищена протоколом безпеки.

— І поки вона в такому стані, оновлення пам’яті заблоковано, чи не так?

— Гм, так, але…

— Тоді навіть якщо роз’єднання їй справді зашкодить, ми все одно матимемо її цілу в пам’яті. Який у вас налаштований цикл оновлення?

Ще один обмін поглядами. Кійока насупилася.

— Не знаю, має бути близьким до стандартного. Скажімо, що дві хвилини.

— Тоді…

— Ага, це тобі буде на руку, хіба ні, містере Передчутлива Срака. — Орр тицьнув пальця в мій бік. — Убити тіло, вирізати її життя своїм ножичком. Скільки тих клятих пам'ятей ти зараз носиш на собі? Що тобі з них? Що ти з ними всіма хочеш зробити?

— Це тут ні до чого, — м’яко сказав я. — Я тільки кажу, що коли Сильва після роз’єднання лишиться пошкодженою, ми зможемо врятувати її пам’ять до того, як вона оновиться, а тоді повернемося до бункера і…

Він хитнувся до мене.

— Ти говориш про те, щоб убити її, падло таке.

Ядвіга відштовхнула його.

— Він говорить про те, щоб її врятувати, Орре.

— А як щодо тієї копії, що зараз живе й дихає? Ти хочеш перерізати їй горло просто тому, що в неї пошкоджений мозок, і тому, що в нас є в запасі її краща версія? Так само, як ти зробив з усіма тим людьми, про яких не хочеш говорити?

Я побачив, як Ласло зиркнув на мене з новою підозрою. Я підняв руки на знак відступу.

— Гаразд, забудьте. Робіть як знаєте, я тут просто відробляю свій проїзд.

— Ми все одно не могли б цього зробити, Міку, — Кійока знову витирала Сильвине чоло. — Якби пошкодження були приховані, нам би знадобилося більше кількох хвилин, щоб їх помітити, а тоді було б запізно, і ушкодження записалися б у пам’ять.

Ви все одно могли б убити цей чохол, — не сказав я. — Мінімізувати витрати, перетяти їй горло зараз і вирізати пам’ять…

Я знову глянув на Сильву і подумки прикусив язика. Як і при погляді на Ядвіжин споріднений клонований чохол, я побачив щось на штиб дзеркала, миттєвий спалах себе самого, що дорікнув мені за такі думки.

Можливо, Орр таки має рацію.

— Одне напевне, — похмуро сказала Ядвіга. — Нам не можна залишатися тут у такому стані. Без Сильви в нас не більше шансів пережити Нечищене, ніж у купки зелені. Треба повертатися до Драви.

Знову тиша, в якій ця думка осідала в головах.

— Її можна переносити? — спитав я.