Читати книгу - "Безцінний"

вимовив так серйозно, що вона прозвучала як погроза.

— Узагальнення завжди є неправдою, так само як і народна мудрість, — прокоментувала. — А ви звідки родом? У мене таке враження, що англійська для вас рідна, та все ж таки відчувається певний акцент, якого я не можу прив’язати до якоїсь певної місцевості. Даруйте, якщо це прозвучало неґречно.

— Пусте. — Симпатичний незнайомець поліз до кишені й дістав елегантну візитку.

Зоф’я взяла в нього картку й прочитала: «Джаспер Леонґ, консультант з переговорів. Остін Роуд Вест, 1, Ковлун, Гонконг».

Розділ третій

Нью-Рошелл

1

Кароль відписав. Домовився про житло для них у старій п’ятиповерховій кам’яниці в Нижньому Мантгеттені на Мерсер-стріт, поруч із Г’юстон-стріт. Будинок був як із фільмів про Аль Капоне. Фасад із червоної цегли, спотворений протипожежними сходами, величезні вікна, чавунне оздоблення, таке характерне для індустріальної архітектури дев’ятнадцятого століття. Ще кілька десятків років тому тут, мабуть, шуміли ткацькі верстати, нині ж унизу була крамниця з лахами і нью-йоркська гіпстерська кав’ярня, де на столиках вироби фірми Apple вели нескінченний бій за місце з мафінами та чашками лате. Вона посоромилася б дістати там свою нокію. На верхніх поверхах були величезні, варті цілого статку лофти, і власне в одному з них завдяки зв’язкам Кароля вони облаштували свою операційну базу.

Помешкання належало модному художникові, який у цей час розважався зі своєю дружиною в Європі. Величезне, зі стелями заввишки п’ять метрів, воно мало десь під чотириста метрів площі. Чавунна конструкція будинку не передбачала носійних стін, лише кілька вузьких колон, що давало велику свободу в проектуванні інтер’єру. Господарі влаштували все таким чином, що більшу частину площі займало одне приміщення, яке було одночасно художнім ательє, вітальнею, кухнею та бібліотекою — і все ще залишалося достатньо місця, щоб улаштовувати перегони на велосипедах. Освітлення інтер’єру забезпечували вікна, що займали дві стіни майже від підлоги до стелі. У дальній частині лофта на двох рівнях були розташовані дві ванні кімнати й чотири спальні. Висота поверху давала змогу розмістити спальні блоками — дві внизу і дві нагорі, до верхніх вели короткі сходи. Прості, по-спартанському вмебльовані, вони мали вигляд нежилих кімнат для гостей. Очевидно, господарі воліли спати в головній залі, яку називали artectory — від поєднання англійських слів, що означають мистецтво і трапезну.

Кароль уже за два дні навчився використовувати еспресо-машину, химерний хромований релікт п’ятдесятих років, і зараз вони вчотирьох сиділи за столом у їдальні, попиваючи чорну каву.

— Перед тим як почати, — голос докторки Зоф’ї Лоренц звучав надзвичайно серйозно, — востаннє запитую, чи всі знають, у що ми вплутуємося і на що ми всі підписались? Віднині кожна наша дія може бути розцінена американською владою як участь у злочині або намір вчинити злочин. У разі проблем наші навіть пальцем не поворухнуть зі страху роздратувати союзника. Тож якщо хтось хоче відмовитися, це останній шанс.

Уважно подивилася на Кароля, на Ґмітрука, який, здається, був у тому самому костюмі, що й раніше, і на Лізу.

— Не кожна може смиконути[36], — сказала вона.

— Якщо хтось планує щось устругнути, що загрожуватиме всім, то я також хотіла б знати про це зараз, — Лоренц сказала це, дивлячись на Лізу.

— Це ніби до мене цей базар? — Шведка встала й зовсім не аристократично потягнулася. — Мій вибір то простий. Глісану[37] якнайшвидше, що є до глісанути, і можу бути тут, мушу тільки віддати польський паспорт. Така от умова. Щось зкрисячу[38], то межи, міжи, міжна… damn, international search warrant[39]. І йду на довше відсиджування. Тож ніяких «встругнути». Ага, і візьми свій повідець, гаде.

Промовивши останні слова, кинула Ґмітрукові свій браслет, який весь цей час надсилав сигнали системі електронного нагляду. Анатоль спіймав його на льоту, його обличчя застигло, і Лоренц на мить побачила в ньому загартованого в боях військового, а не приземкуватого чоловіка з відстовбурченими вухами.

— Не плутай мене зі своїм попкарем, злодійко! — гримнув. — Добирай слова!

— Моя польська… — почала вона.

— Din polska ar mycket battre an vad du vill att vi ska tro, — перебив її Ґмітрук, а Лоренц і Кароль здивовано перезирнулися. — Sa javlas inte med mig. Forstatt?

Хвилину злодійка і командос мірялися поглядами.

— Це неможливо зняти без спеціального пристрою, — нарешті сказав Ґмітрук. — Як ти це зробила?

Ліза лише знизала плечима.

Ґмітрук заспокоївся, відкрив свою валізку й витягнув з неї торбу, повну однакових невеличких мобільних телефонів.

— Віднині ваші телефони мають бути в готельних сейфах, не приносьте їх сюди й головне — не беріть на локацію, вечорами можете телефонувати до родин, щоб поговорити про дрібниці, це навіть бажано. Зараз кожен із вас одержить новий телефон, там записано номери усіх. Завтра ввечері поміняємо їх на нові, і так щодня. Під час розмов не вживайте слів, пов’язаних із кримінальною сферою, особливо англійською мовою, портрет називаємо не інакше як Юнак. Ясно?

Кивнули.

Зоф’я Лоренц відкрила свій комп’ютер, устромила в один із портів ключ USB і попросила Ґмітрука вставити свій. Тільки ця комбінація гарантувала, що після надання відповідних паролів можна буде прочитати зашифровані дані. Якийсь час дивилися на рядок стану, потім Зоф’я відкрила потрібну папку.

Показала їм фото чоловіка віком близько сімдесяти років, що мало вигляд знімка до місцевої газети. Стояв усміхнений перед якоюсь бібліотекою, оточений гуртом людей. Ставний, із черевцем, з сивим волоссям, зачесаним на лисину, і американською посмішкою, схожий на політика. Викапаний Джон МакКейн, тільки огрядніший.

— Це пан Даррен Ричмонд, — почала Лоренц, — нинішній власник Юнака. На вигляд політик, але насправді лише пов’язаний з політиками, як це буває у великому бізнесі. Близький приятель нинішнього віце-президента, обидва родом із Пенсильванії, разом навчалися в університеті в Ньюарку, де, вочевидь, більше займалися спортом і тусувалися, аніж по-справжньому вчилися. Але вони з багатих родин, тож вийшли в люди, татусі допомогли.

— На чому заробляє?

— Деревообробний промисел. Лісопильні тут і в Канаді, одна дрібна афера з вирубкою кількох гектарів лісу в заповіднику, але він вийшов з неї чистим. Філантроп, вигадав собі, що коли вже має справу з деревообробним промислом, то фінансуватиме різні заходи, пов’язані з книжками. Має фонд, який надає літературні стипендії, фінансує бібліотеки і програми, що популяризують читання. Сам доволі начитаний, здається, колекціонує також різні перші видання.

— Стародруки?

— Перші видання. Хоча з американської точки зору перше видання Тома Соєра — це вже стародрук.

— То звідки Юнак?

— Офіційно його цікавлять книжки, в Пенсильванії має навіть щось на кшталт музею літератури, відкритого для відвідувачів.