Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

п’яти днів їм, як свиня. Ви дивуєте тіло, примушуєте його гадати».[113] Ще недавно подібні методи голодування могли б отримати діагноз «харчовий розлад». Занадто велике обмеження калорій завдає шкоди з очевидних причин. Однак зараз люди у певних колах вважають голодування нормальним і навіть корисним для здоров’я.

А як щодо фізичних вправ?

Фізичні вправи відразу чинять на клітини токсичну дію, що призводить до підвищення температури, збільшення кількості шкідливих окислювачів, а також до киснево-глюкозної депривації. Водночас докази незаперечно свідчать, що фізична активність зміцнює здоров’я, а її відсутність (особливо у поєднанні з хронічним сидячим способом життя й харчуванням, коли людина цілий день їсть занадто багато) є смертельною.

Фізичні вправи підвищують рівень багатьох нейромедіаторів, що беруть участь у регулюванні позитивних емоцій, як-от дофамін, серотонін, норепінефрин, епінефрин, ендоканабіоїди, ендогенні опіоїдні пептиди (ендорфіни).[114] Фізичні вправи сприяють утворенню нових нейронів і забезпечують підтримку гліальних клітин. Вони зменшують імовірність вживання наркотиків та виникнення залежності від них. Щури, яким надали доступ до колеса для бігу за шість тижнів до отримання вільного доступу до кокаїну, вживали кокаїн пізніше й рідше порівняно зі щурами, котрі перед цим не тренувалися у колесі. Цей результат було також відтворено з використанням героїну, метамфетаміну й алкоголю. Коли тварини виконували фізичні вправи не добровільно, а з примусу, то також менше вживали кокаїн за власним бажанням. Серед людей вищий рівень фізичної активності у початковій і середній школі та у ранньому дорослому віці передбачає нижчий рівень вживання наркотиків. Окрім того, було доведено, що фізична активність допомагає людям із залежністю припинити або скоротити вживання наркотиків.

Значення дофаміну для моторних мереж було встановлено по кожному дослідженому типу тварин. Нематода C. elegans (черв’як, який є однією з найпростіших лабораторних тварин) виробляє дофамін у відповідь на зовнішні подразники, що подають сигнал про велику кількість їжі у цьому середовищі. Давня роль дофаміну в процесі руху пов’язана з його роллю у мотивації: щоб отримати об’єкт своїх бажань, нам потрібно по нього піти.[115] Звісно, сьогодні для отримання дешевого дофаміну нам навіть не потрібно підніматися з канапи.

Згідно з результатами опитувань, сучасний типовий американець проводить сидячи половину годин неспання, що становить на 50 % більше, ніж 50 років тому.[116] У багатих країнах всього світу були отримані аналогічні дані. Якщо врахувати, що у процесі еволюції ми мусили долати десятки кілометрів щодня, конкуруючи за обмежений запас їжі, стає очевидним, що негативні наслідки сидячого способу життя мають руйнівний вплив.[117]

Інколи я замислююся: можливо, нинішню схильність до виникнення залежності почасти підтримує те, що наркотики нагадують нам про наші тіла. У найпопулярніших відеоіграх зображені аватари, які бігають, стрибають, забираються на скелі, стріляють та літають. Щоб користуватися смартфоном, нам потрібно гортати сторінки й натискати на екран, уміло використовуючи давню звичку до повторюваних рухів, що, вірогідно, є набутою протягом тих століть, коли ми молотили пшеницю й збирали ягоди. Мабуть, наша надмірна заклопотаність сексом пояснюється саме тим, що це останній вид фізичної активності, який досі широко практикується.

Ключ до добробуту полягає у тому, щоб ми піднялися з канапи й почали рухати своїм справжнім, а не віртуальним тілом. Я часто говорю пацієнтам, що звичайна прогулянка протягом тридцяти хвилин на день може змінити їхнє життя. Існують незаперечні докази: фізична активність має глибший та стійкіший вплив на настрій, тривожність, когнітивні здібності, енергію й сон, ніж будь-які ліки, що я можу призначити.[118]

Утім, прагнути болю важче, ніж прагнути задоволення. Це суперечить вродженому рефлексу уникати болю й шукати задоволення. Це збільшує наше когнітивне навантаження: ми повинні пам’ятати про те, що відчуємо задоволення після болю, а ми надзвичайно схильні забувати про такі речі. Я знаю, що мені потрібно заново засвоювати уроки болю щоранку, коли я примушую себе встати з ліжка й піти на тренування. Крім того, прагнення болю замість задоволення йде врозріз із культурою, з усіма оптимістичними меседжами, що охоплюють безліч аспектів сучасного життя. Згідно з ученням Будди, потрібно знайти середній шлях між болем і задоволенням, але навіть середній шлях був зіпсований «тиранією зручності». Отже, ми повинні шукати й впускати біль у своє життя.

Біль для лікування болю

Навмисне застосування болю для лікування болю відоме принаймні з часів Гіппократа, який писав у своїх «Афоризмах» у 400 році до н. е.: «З двох видів болю, що виникають разом, не в одній частині тіла, сильніший біль послаблює інший».[119]

В історії медицини є багато прикладів використання больових чи шкідливих стимулів для лікування болісних хворобливих станів. Пов’язані з болем методи лікування (наприклад, застосування банок, припікання, прогрівання), що іноді називають «героїчною терапією», широко застосовувалися ще до 1900 року. Популярність героїчної терапії почала зменшуватися в XX столітті, коли медицина відкрила лікування фармацевтичними препаратами. З появою фармакотерапії використання болю для лікування болю почали сприймати як свого роду знахарство. Однак протягом останніх десятиліть стали очевидними обмеження й шкідливі наслідки фармакотерапії, тому відновився інтерес до нефармакологічних методів лікування, зокрема до болісних засобів.

У 2011 році Крістіан Спренджер та його колеги з Німеччини опублікували у провідному медичному журналі статтю, де надали емпіричне обґрунтування давніх ідей Гіппократа щодо болю. Вони використали нейровізуалізацію (фотографії мозку в реальному часі) для вивчення впливу високої температури й інших больових подразників, які прикладали до рук і ніг 20 здорових молодих жінок. Дослідники з’ясували, що суб’єктивне переживання болю, спричиненого первинним больовим подразником, послабилося після застосування другого больового подразника.[120] Крім того, налоксон, котрий блокує опіоїдні рецептори, змінив це явище на протилежне. А це свідчить про те, що застосування болю приводить у дію процес вироблення ендогенних (створених самим організмом) опіоїдів.

У 2001 році Лю Сян, професор Китайської академії традиційної медицини у Пекіні, опублікував у виданні Chinese Science Bulletin статтю, в якій звернувся до багатовікової практики акупунктури і пояснив її вплив на основі сучасної науки. Він стверджував, що дія акупунктури опосередкована болем, а введення голок – це основний механізм: «Проколювання голкою здатне пошкодити тканину – це шкідливий стимул, що спричиняє біль ... вгамовуючи сильний біль слабким болем!».[121]

Зараз налтрексон, що блокує опіоїдні рецептори, вивчають як засіб медикаментозного лікування хронічного болю. Ідея полягає у тому, що блокуючи вплив опіоїдів, зокрема тих, які ми виробляємо самі (ендорфінів), ми примушуємо організм виробляти більше опіоїдів у межах адаптивної реакції. Під час дослідження 28 жінок із фіброміалгією (хронічний больовий стан невідомої етіології, котрий може бути обумовлений вродженим низьким