Читати книгу - "Атарінья"

так близько… Табір кілька разів переносили з місця на місце, земля двигтіла… Поговорювали, що це наслідок втручання Стихій, і що частину

Белеріанду затопить вода.

І ось тут вони вперше заговорили про Сильмарили.

Вони – це Майтімо та Макалауре… Певного вечора ми лежали в їхньому наметі і слухали

ту розмову, ми бо були їхніми пажами та зброєносцями. Лаїрасул, як і Наурон, зброєносець Макалауре, отримали статус дружинників.

Сильмарили були у Еонве – їх вийняли з вінця Моргота, з того вінця, який перетворили

на нашийник… Я досі з жахом згадую хазяїна Ангбанду – Саурон порівняно з ним є

дитям. Мені доводилося бачити визволених бранців – ніякі сади Ірмо не повернуть їм

погідності духу. Одна лишень сила волі, хіба що… Як у Майтімо… Тільки вона.

Отже камені… Брати вирішили іти до Еонве і вимагати у нього свою власність. Ви ж

знаєте, ненько, що вони були праві – власником будь-якої речі за нашим звичаєм є

творець, або той, кому творець заповідав свою роботу. Навіть даровану комусь річ

творцю можна було вимагати назад – щоправда, ніхто цим правом не користувався.

Гноми додали до цього право покупця, однак, коли вони напали на Тінгола, вони якраз і

вимагали у нього Наугламир за правом творців, забувши про те, що Фінрод Фелагунд, перший власник Наугламиру, гойно розплатився з гномами за роботу. «Фелагунда нема, -

говорили гноми, - заповіту він не залишив, отже Наугламир є нашим»

Наступного ранку брати зібралися і пішли… А повернулися увечері…

В наметі були лише ми – хвала Валар за їхні маленькі милості… Феанорінги увійшли з

спокійними погідними обличчями, Майтімо навіть усміхався кутиком рота. І раптом

Макалауре упав на розстелені коци, рухнув як зламане деревце – і застогнав, не від болю, від приниження і ганьби.

Вони не оповіли, що там було, вголос не оповіли, однак я глянув в очі аtarinya і оsanwe розказало мені все… І те, як вони йшли табором, а на них дивилися Ельдар з війська

Еонве… Воїни-Ваніар в сяючих кольчугах, Нолдор з Тіріону… І скільки вони очікували, доки їх зволили прийняти… І про коротку розмову, в якій їм порадили повернутись до

Валінору і звернутись до суду Валар… І про те, як вони вийшли з того намету просто в

юрмище цікавих, і хтось уже назвав їх братовбивцями, немов кинув в спину камінь… І як

всі обдивлялися їхні кольчуги з магтанової сталі, потьмянілі від часу і своєї та чужої

крові, й простенькі шерстяні плащі, крашені червцем в багряне, і як якийсь майя з

наближених Еонве промовив щось про посоромлення пихи і ламання гордощів… У

Майтімо, мого аtarinya, вистачило душевних сил на зневажливий усміх, і на підтримку

брата, з яким він весь час тримав оsanwe. Вони покинули табір переможців, а дехто не

посоромився ще й сказати, що цим князькам було тісно в Тіріоні, вони шукали собі землі

і влади, а нині мають тієї землі лише стільки, скільки під ногами.

Прибіг Ерейніон, він був тоді у Арафінве, і пізно дізнався про все. Він обійняв Майтімо, але мій аtarinya сказав тихо, але твердо:

- Ерейніоне, милий, ти ж знаєш, що я не терплю, коли мене жаліють.

Два дні Макалауре не виходив з намету. Ельрос був біля нього, а я ходив за Майтімо

хвостиком і намагався прислужитися в чому тільки міг. Вночі Феанорінги довго

41

шепотілись, я розібрав тільки, що Макалауре ладен уже й повернутися та піти на отой суд

Валар, а Найстарший з ним не згоден. Згадували вони Феанаро і загиблих братів, і оту

Обітницю, яку Майтімо мені якось повторив, і я запам’ятав її дослівно… Ранком вони

вже були спокійні і погідні – видно до чогось домовились. Запитувати я соромився –

зазвичай у аtarinya не було від мене таємниць, але нині…

Третьої ночі я прокинувся наче від поштовху. Ельрос теж вже сидів на своєму коці. Земля

знову здригнулась, землетруси продовжувались час від часу, але не це розбудило мене.

Феанорінгів не було в наметі, це ще нічого не значило, вони могли кудись вийти, може

перевірити варту, бо довкола табору тинялися вцілілі орки, всмерть перелякані, але ще

небезпечні. І тут я підскочив, ніби опечений, бо

побачив біля себе отой медальйон, що віддав вам, нене. Медальйон Майтімо, де він зберігав те, що

зосталось від його родини. Все зрозумівши, я

відкрив защібку. Пасемець довкола вашого було

сім…

Я вдягнув ланцюжок з