Читати книгу - "Пуаро веде слідство"

як ви любите казати? Щось пішло не так, приїдьмо сюди ще й на наступні. Цього разу за мій кошт.

Викрадення прем’єр-міністра

Тепер, коли війна з усіма її перипетіями залишилася в минулому, думаю, мені можна спокійно розказувати, яку місію мій друг Пуаро виконав у час біди, яка нависла над нашою країною. Цю історію довго тримали у строгому секреті. В пресу не просочилося навіть півслова. Але тепер, коли зберігати таємницю немає необхідності, я відчуваю, що мушу розказати всій Англії, перед ким вона залишилася в неоплатному боргу, і як гострий розум мого маленького ексцентричного друга відвернув неминучу катастрофу.

Одного разу після вечері – я не називатиму конкретної дати, скажу лише, що це був період, коли вороги Англії весь час торочили про «мирні переговори», – ми з Пуаро сиділи в його квартирі. Коли після поранення мене комісували додому, я отримав завдання набирати в армію нових солдатів, а після роботи щовечора заходив до свого друга, щоб слухати про цікаві випадки, з якими він саме працював.

Ми з Пуаро почали говорити про сенсаційну новину того дня – замах на прем’єр-міністра Англії Девіда Макадама. Інформація, що її подавали в газетах, без сумніву, підлягала серйозній цензурі. Не було згадано ніяких деталей, крім тієї, що прем’єрові вдалося дивом уникнути смерті, куля лиш подряпала йому щоку.

Я сказав, що наша поліція проявила гідне осуду недбальство, якщо допустила, щоб таке сталося. Зрозуміло, німецькі агенти в Англії готові були піти на серйозний ризик заради такої здобичі. «Мак-борець», як називали прем’єра однопартійці, енергійно й неухильно боровся з пацифістськими настроями, які почали ширитися в суспільстві.

Це був не просто прем’єр-міністр Англії – це була сама Англія. Усунути його зі сцени означало завдати нищівної поразки всій Британії, паралізувати її.

Пуаро захоплено чистив сірий піджак маленькою губкою. Чистота й порядок – це була його слабкість. І тепер, коли повітря повнилося запахом бензину, він ніяк не міг повністю зосередитися на моїх словах.

– За секундочку я дуже уважно вас слухатиму, мій друже. Уже майже закінчив. Ось тут іще плямка жиру – це недобре – я її витру… І все! – Пуаро переможно помахав губкою.

Я усміхнувся й запалив іще одну цигарку.

– У вас є щось цікаве? – запитав по хвилині мовчання.

– Зараз я допомагаю одній – як ви це називаєте? – «поденниці» розшукати її чоловіка. Дуже складна справа і дуже делікатна. Бо я так собі думаю, що коли той чоловік знайдеться, то не зрадіє, що його знайшли. А ви зраділи б? Я особисто йому співчуваю. Це чоловік, якого принижують, і він ризикує втратити власну особистість.

Я засміявся.

– Нарешті! Жирна плямка зникла! Слухаю вас дуже уважно.

– Я питав вас, що ви думаєте про замах на прем’єр-міністра?

– Enfantillage!83 – вигукнув Пуаро. – Хіба серйозні речі так робляться? Невже з рушниці можна бодай у щось влучити? Це зброя минулих поколінь.

– Цього разу з неї майже влучили, – нагадав я йому.

Пуаро нетерпляче похитав головою. Він саме збирався щось сказати, коли зазирнула хазяйка квартири і сказала, що внизу чекають двоє джентльменів, які хочуть із ним зустрітися.

– Вони не назвалися, сер, але кажуть, що справа дуже важлива.

– Хай піднімаються, – сказав Пуаро, дбайливо розгладжуючи сірі штани.

За хвилину відвідувачів провели до нас. Моє серце сильно забилося, коли я побачив наших гостей: це був власною персоною лорд Естейр, голова Палати громад, а з ним містер Бернард Додж, один із членів воєнного кабінету, а також, наскільки я знав, близький друг прем’єр-міністра.

– Мосьє Пуаро? – запитав лорд Естейр. Мій друг вклонився. Державний муж подивився на мене з сумнівом. – Моя справа приватна.

– Можете спокійно говорити в присутності капітана Гастінґса, – сказав Пуаро, кивнувши, щоб я залишився. – Він не дуже обдарований, на жаль, але я ручаюся за його вихованість.

Лорд Естейр усе ще вагався, аж раптом озвався містер Додж:

– Ой, та не розмінюйтеся ви на дрібниці! Тут скоро вся Англія знатиме, в якій халепі ми опинилися. У нас зараз кожна хвилина на вагу золота.

– Прошу вас, сідайте, панове, – чемно запросив Пуаро. – Вам підсунути крісло, мілорде?

Лорд Естейр ледь помітно здригнувся.

– Ви знаєте, хто я?

Пуаро всміхнувся.

– Звичайно. Я ж читаю газети і бачу фото. Чому б мені вас не знати?

– Мосьє Пуаро, ми прийшли порадитись у справі першочергової ваги. Я мушу просити вас тримати всі її деталі в цілковитій таємниці.

– Маєте слово Еркюля Пуаро – це найбільше, що я можу вам дати! – урочисто заявив мій друг.

– Ідеться про прем’єр-міністра. Ми потрапили в серйозну біду.

– Та ми вляпалися по вуха! – зауважив містер Додж.

– Значить, прем’єра серйозно поранено? – припустив я.

– Поранено?

– Кулею в щоку.

– А, он воно що! – презирливо кинув містер Додж. – Та це стара історія.

– Згоден із колегою, – підтримав лорд Естейр. – Це давня історія, з якою ми вже давно розібралися. На щастя, тоді нападники схибили. Чого не скажеш про їхню нову спробу.

– Отже, на прем’єра знову здійснили замах?

– Так, мосьє Пуаро, хоча трохи в інший спосіб, ніж тоді. Прем’єр-міністр зник.

– Як це?

– Його викрали.

– Не може бути! – нажахано вигукнув я.

Пуаро метнув на мене пронизливий погляд, який означав, що мені варто притримати язика.

– На жаль, неймовірно, але правда, – зауважив його світлість.

Пуаро подивився на містера Доджа.

– Ви щойно сказали, мосьє, що час тепер на вагу золота. Що ви мали на увазі?

Наші гості обмінялися виразними поглядами, і лорд Естейр відповів: – Мосьє Пуаро, ви ж, мабуть, чули, що скоро відбудеться зустріч союзників?

Мій друг кивнув.

– З очевидних причин у пресу не подавали інформації про те, де й коли її проводитимуть. Але в дипломатичних колах дату знають усі. Зустріч відбудеться завтра, у четвер, увечері у Версалі. Тепер ви уявляєте весь трагізм ситуації. Не приховуватиму від вас, що для прем’єр-міністра бути на цій зустрічі життєво важливо. Німецькі агенти, які просочилися в наші кола, дуже активно пропагують пацифізм. І тільки наш прем’єр, сильна особистість, зможе схилити учасників зустрічі в потрібний бік – так усі вважають. Якщо він там не з’явиться, наслідки можуть бути якнайсерйозніші: можливо, навіть ганебне й катастрофічне перемир’я. А в нас немає нікого, хто міг би виступати замість прем’єра. Тільки він може говорити від імені Англії.

Пуаро спохмурнів.

– Значить, ви вважаєте, що прем’єр-міністра викрали, щоб він не зміг брати