Читати книгу - "Випробування невинуватістю"

Вона замовкла.

– Ви все ще вважаєте, що її вбив Джеко. Але це не так. Отже, вона могла лежати там мертва?

– Думаю, так.

– Ви залишили будинок і пішли просто додому?

– Так. Моя домовласниця поговорила зі мною, коли я ввійшла.

– Саме так. І ви не зустрічали нікого дорогою, біля будинку?

– Не думаю… Ні. – Ґвенда спохмурніла. – Мені справді не вдається пригадати… Було холодно і темно, і ця дорога – глухий кут. Не думаю, що когось зустріла, аж доки не наблизилася до пабу «Ред Лаєн». Біля нього було декілька людей.

– Якісь машини проїжджали повз вас?

Ґвенда здавалась ошелешеною.

– Так, я таки пригадую машину. Вона забризкала мою спідницю. Я мусила змивати болото вдома.

– Що це була за машина?

– Я не пам’ятаю. Не помітила. Вона оминула мене саме на в’їзді на нашу дорогу. Вона могла їхати до будь-якого будинку.

Г’юїш знову звернувся до Лео.

– Кажете, що чули дзвінок через певний час по тому, як дружина вийшла з кімнати?

– Ну, мабуть, чув. Але ніколи не був цілком упевненим.

– О котрій це сталося годині?

– Не маю уявлення. Я не зауважив.

– Ви не думали, що це міг повернутися ваш син Джеко?

– Я не думав. Я працював.

– Ще один момент, містере Арґайл. Вам було відомо про одруження вашого сина?

– Абсолютно ні.

– Його мати теж не знала? Ви припускаєте, що вона знала, але не розповіла вам?

– Я переконаний, що в неї не було жодного уявлення про це. Вона б одразу прийшла із цим до мене. Для мене стало величезним шоком, коли наступного дня з’явилася дружина. Я заледве повірив, коли міс Ліндстром увійшла до цієї кімнати та повідомила: «Унизу молода жінка, дівчина, яка стверджує, що вона дружина Джеко. Це ж не може бути правдою». Вона надзвичайно засмутилася, чи не так, Кірсті?

– Я не могла в це повірити, – мовила Кірстен. – Я змусила її двічі повторити, а тоді пішла нагору, до містера Арґайла. Це здавалося неправдоподібним.

– Як я розумію, ви дуже добре поставилися до неї, – звернувся Г’юїш до Лео.

– Я зробив те, що належало. Знаєте, вона вийшла заміж знову. Я дуже радий. Її чоловік нібито непоганий надійний хлопець.

Г’юїш кивнув. Тоді повернувся до Естер.

– Тепер, міс Арґайл, просто повторіть мені знову, що ви робили того дня після чаю.

– Уже й не пам’ятаю, – незадоволено буркнула Естер. – Хіба це можливо? Минуло два роки. Я могла робити будь-що.

– Насправді я переконаний, що ви допомагали міс Ліндстром мити посуд після чаю.

– Саме так, – підтвердила Кірстен. – А тоді, – додала вона, – ви піднялися нагору, до своєї спальні. Пізніше ви йшли гуляти, пам’ятаєте? Збиралися подивитися аматорську виставу «Чекаючи на Годо» в театрі Драймута.

Естер усе ще здавалася похмурою та неговіркою.

– У вас усе це записано, – кинула вона Г’юїшу. – Навіщо й далі про це говорити?

– Бо ніколи не знаєш, що допоможе. Отже, міс Арґайл, о котрій годині ви покинули будинок?

– О сьомій приблизно.

– Ви чули суперечку між матір’ю та братом Джеком?

– Ні, я нічого не чула. Я була нагорі.

– Але ви бачили місіс Арґайл перед виходом із будинку?

– Так. Мені треба було грошей. У мене саме закінчилися. І я згадала, що в моєму авто майже немає бензину. Тож мусила заправитися дорогою до Драймута. Тому, перед від’їздом, я зайшла до матері та попросила трохи грошей, кілька фунтів. Це все, що мені було потрібно.

– І вона вам їх дала?

– Кірсті дала.

Г’юїш трохи здивувався.

– Я не пригадую цього в попередній заяві.

– Що ж, саме так і було, – виклично запевнила Естер. – Я ввійшла й запитала, чи можна мені трохи готівки, а Кірстен почула мене з коридору та гукнула, що в неї якраз є та вона мені дасть. Вона теж збиралася на прогулянку. І мама погодилася: «Так, візьми у Кірсті».

– Я саме вибиралася до жіночого інституту[3] із певними книжками про квіткові композиції, – пояснила Кірстен. – Я знала, що місіс Арґайл зайнята й не хоче, щоб її турбували.

Естер запротестувала ображеним голосом:

– Хіба це так важливо, хто дав мені гроші? Ви хотіли дізнатися, коли я востаннє бачила матір живою. Тоді. Вона сиділа за столом, заглибившись у свої папери. Я сказала, що мені потрібна готівка, а Кірстен гукнула, що може мені дати. Я взяла гроші в неї, а тоді ввійшла до маминої кімнати, щоб побажати їй на добраніч. Вона ж сказала, що сподівається, що мені сподобається вистава, та щоб я уважно їхала. Вона завжди це говорила. А потім я вийшла у гараж і виїхала машиною.

– А міс Ліндстром?

– О, вона вийшла, щойно дала мені грошей.

Кірстен Ліндстром швидко додала:

– Естер проїхала повз мене машиною якраз тоді, коли я дійшла до кінця нашої дороги. Мабуть, вона вирушила відразу після мене. Вона виїжджала на горбок до головної дороги, а я саме повертала ліворуч до села.

Естер роззявила рота, наче з наміром щось промовити, а потім закрила його.

Г’юїш здивувався. Чи намагалася Кірстен Ліндстром підтвердити, що в Естер не було часу скоїти злочин? Чи, можливо, замість тихого побажання Естер місіс Арґайл на добраніч там відбулася дискусія, сварка – й Естер убила її?

Він повільно повернувся до Кірстен і розпочав:

– Тепер, міс Ліндстром, послухаймо вашу розповідь про те, що ви пригадуєте.

Вона нервувала. Тривожно викручувала руки.

– Ми попили чаю. Усе прибрали. Естер допомагала мені. Тоді вона піднімалася нагору. Потім з’явився Джеко.

– Ви його чули?

– Так. Я його впустила. Він сказав, що загубив свій ключ. Пішов просто до матері. Й одразу видав: «Я в скрутному становищі. Ти повинна витягнути мене з нього». Я більше нічого не чула. Повернулася на кухню. Дещо треба було приготувати на вечерю.

– Ви чули, як він пішов?

– Так, авжеж. Він кричав. Я вийшла з кухні. Він стояв там, у коридорі, розлючений, вигукував, що повернеться, що краще б мати наготувала йому гроші. Інакше! Ось, що він сказав: «А інакше!» Це була погроза.

– А потім?

– Він, гримнувши дверима, пішов. У коридор вийшла місіс Арґайл. Дуже бліда й засмучена. Вона запитала мене: «Ти чула?» Я їй: «У нього проблеми?» Вона кивнула, а потім пішла нагору, до бібліотеки, до містера Арґайла. Я накрила стіл до вечері та піднялася нагору, щоб перевдягнутися. Жіночий інститут проводив наступного дня змагання з квіткових композицій. Ми пообіцяли їм певні книжки про це.

– Ви занесли книжки до інституту. О котрій годині ви повернулися додому?

– Десь о пів на восьму. Я відімкнула власним