Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рис. 18. Золота посудина з кургану Куль-Оба.
Традиційний кочовий спосіб життя зберігали заможні скіфи, насамперед представники середнього прошарку суспільства. Верхівка варварського суспільства з часом все більше залучалася в орбіту боспорської економіки та політики, призвичаювалася до торгівлі й розкошів міського життя. Союзницькі стосунки нерідко скріплювалися династійними шлюбами. З кінця V ст. до н. е. кургани скіфської знаті споруджуються ближче до боспорських міст.
З приходом до влади на Боспорі близько 438 р. до н. е. напівфракійської династії Спартокідів, що була дружньою скіфам, між ними й Боспором значний час тривали мирні відносини. В титулатурі царів Перісада та Левкона немає згадок про скіфів, на відміну від племен по той бік Керченської протоки, що були підкорені внаслідок війн. На початку IV ст. до н. е. боспорці після тривалої облоги підкорили Феодосію, причому скіфи (кримські або інші) були їхніми союзниками в цій війні. З часом увесь Східний Крим опинився під владою Боспору, а тутешні скіфи одержали статус союзників в певною автономією та власними правителями. В усякому разі, своїх династів (правителів) мали кримські скіфи наприкінці IV ст. до н. е., коли були союзниками одного з претендентів на боспорський престол — царевича Сатира. У цей час, приблизно в останній третині століття, боспорсько-скіфські взаємовідносини погіршуються. Античні автори згадують про часті сутички за право володіння землями.
У першій половині III ст. до н. е. наступ на варварські землі в околицях міста, а також на західному узбережжі Криму розпочинає Херсонес. Це призвело до розриву традиційних відносин міста зі Скіфією, що прагнула до утвердження в Криму після розпаду Великої Скіфії.
Близько середини ІІІ ет. до н. е. екологічна й господарська криза, нові варварські вторгнення призвели до спустошення земель Східного Криму. Уціліле населення переселяється в нечисленні добре укріплені городища[290]. Частина населення, можливо, подається до Центрального Криму, де формується пізньоскіфське державне утворення[291].
Глава 3
Соціально-економічний розвиток Північного Причорномор'я за скіфської доби
Розвиток економіки Великої Скіфії протягом майже усього часу існування здійснювався в межах двох — степової та лісостепової — природних смуг. Вплив природних умов на розвиток цього могутнього соціально-політичного об'єднання був таким великим, що вони визначили етнокультурний та соціально-економічний поділ Скіфії на дві частини зі своїми специфічними територіально-галузевими структурами. Тому доцільно розглянути особливості економічного розвитку скіфського населення Північного Причорномор'я для Степової та окремо для Лісостепової Скіфії.
Особливості економічного розвитку Степової Скіфії
Основою економіки Степової Скіфії було кочове скотарство. Степовим скіфам належали різноманітні за складом рослинності пасовища та розгалужена сітка водопоїв. Ці природні ресурси створили умови для швидкого розвитку кочового скотарства, яке стало основним засобом існування степового населення. За класифікацією економіки номадів С. О. Плетньовою[292], існування степового скіфського населення у скіфську архаїку, тобто у VII— V ст. до н. е., відповідає першому періоду розвитку скіфської економіки, або табірному веденню господарства. Для нього характерні брак ознак осілості (нам майже невідомі пам'ятки скіфської осілості цього часу), невелика, кількість поховань (за часів скіфської архаїки вона сягає лише 200)[293], спільна власність на пасовища. У стаді переважали свійські тварини, здатні до тривалих перекочовок (коні та вівці), а сезонні перекочовки спрямовувалися від водорозділів до плавневих масивів.
Кочовий характер господарства скіфів періоду архаїки відбився на їхньому побуті та способі існування. Основний вид житла степових скіфів цього періоду — обтягнуте повстю шатро на візку. Про такі житла кочуючих скіфів пишуть Геродот, Піндар, Гіппократ. Стаціонарні житла — напівземлянки — з'являються у степових скіфів лише на зламі V—IV ст. до н. е.
Особливості кочового побуту відбилися й на системі харчування. Протягом усього часу існування скіфської культури в раціоні її носіїв переважала м'ясна та молочна їжа. Зварена у бронзовому казані чи у великому глиняному горщику частина або ціла туша барана була невід'ємною складовою поховальних звичаїв. Принаймні, у кожному третьому кургані в залишках тризни трапляються кістки малої рогатої худоби, а в похованнях майже завжди — дерев'яне блюдо з залишками м'ясної їжі та залізні ножі поряд.
Подібно до інших етнографічних кочовиків скіфи, мабуть, не вживали свіжого молока. Для їхнього раціону характерні страви з кислого молока: напої типу кумису, мацону, айрану, бозо; тверді сири типу бринзи тощо.
Лише на межі V—IV ст. до н. е. збільшується значення рослинної їжі. Головною ранковою стравою стає ріденька каша з товченого пшона або ячменю. Відбитки зерен цих культур на горщиках належать саме до початку IV ст. до н. е. У цей період поширюються зернотерки.
З ряду причин еколого-економічного характеру (погіршення стану природних ресурсів, переділ пасовищ) саме на зламі V—IV ст. до н. е. змінюється форма організації скотарської галузі — вона стає напівкочовою. Регіоном поширення скотарства було Степове Подніпров'я, де в цей час виникають перші поселення степових скіфів. Імовірно, траси перекочовок та пасовища з водопоями наприкінці V — на початку IV ст. до н. е. закріплюються за окремими родами.
Рис. 19. Золота пектораль з Товстої Могили (деталь — скіф з горщиком).
У стаді напівосілих скіфів переважала велика рогата худоба, менше стало коней та овець. За зовнішніми ознаками вони не відрізнялися від тварин кочових скіфів. В остеологічних матеріалах поселень фіксуються кістки домашньої свині. Кормову основу напівкочовому скотарству забезпечували заплавні пасовища, користування якими не потребувало тривалих та віддалених перекочовок.
На лівому березі Дніпра вирізняються три масиви: Великий Луг, Мала та Велика Плавні. Між Великою та Малою Плавнями на Кам'янських кучугурах на межі V—IV ст. до н. е. виникає так зване Кам'янське городище, яке, на погляд сучасних істориків, є конгломератом скотарських поселень різних часів, відокремлених від Степу земляним валом висотою до 2 м.
Про роль Кам'янського городища в економіці Степової Скіфії існує декілька гіпотез. Б. М. Граков, який досліджував цю унікальну пам'ятку у 50-х роках, розглядав Кам'янське городище як адміністративний, ремісничий та культурний центр Скіфії, відзначаючи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.