Читати книгу - "Україна-Європа"

дня я не витримую і вирушаю до міста. В кишенях пусто, але я прямую до «Кентавра» на Ринку. Там жодного вільного місця, хоча до вечора ще було далеко. Біля стійки бару усі кріселка теж зайняті й на мене дивилися самі випнуті дупи, серед яких я безпомильно розпізнав Лілину і попростував до неї. Ліля належала до дівчат, які могли підтримати будь-яку бесіду з будь-ким, миттєво вловлюючи тон розмови і момент, коли треба сказати «так-так!», «та ти що!», «ну, він і козел!», «я так і знала» або «та не бери собі до голови». Якось після однієї великої п'янки ми з Лілею опинилися на одній канапі, і, винятково задля гарного сну, перепихнулися. Після цього ми стали добрими друзями, які можуть за виграшки одне одному звіряти свої таємниці. Ліля спеціалізувалася на туристах, чиї кишені вона чистила неймовірно талановито. Поки я йшов до неї, вона встигла витягнути з кишені куртки хлопця, який сидів від неї ліворуч, запальничку, прикурити цигарку і покласти запальничку на місце. Ніхто цього, окрім мене і бармена, не помітив, та й я це побачив лише тому, що не зводив з Лілі очей, а бармен, наливаючи келихи, упівока стежив за всім, що відбувається довкола, але йому ці маніпуляції Лілі були давно знайомі, він знав, що львів'ян вона ніколи не чистить. А туристи – це таке, вони, зрештою, і приперлися сюди, щоб проциндрити гроші.

Нарешті пропхавшись до Лілі, я обняв її за талію і поклав голову на її плече, вона вдоволено замуркотіла: «Сервус!» – і посунулася, роблячи мені місце на стільчику. Ліля цмулила через соломинку різнобарвний коктейль, який складався з м'ятного лікеру, рому і шампанського.

– Що тебе так рано принесло? – запитала вона.

– Та от виліз зі своєї барлоги, щоб якусь копійку заробити. Піду під «Інтурист», може, поляків зніму. Ти не позичиш до завтра сотню?

– Якщо до завтра, нема питань, – сказала вона і кивнула барменові: – Налий йому шампана. – Потім обернулась до мене й додала: – Нині ставлю я.

– А що – був урожайний день?

– Вечір. Вчора, – і випростала, усміхаючись, три пальці, це означало, що вона обчистила трьох туристів.

Ліля мала надзвичайно спритні пальчики, могла б грати на роялі, але не грає, а з туристами, яких вона потрошить, Ліля ніколи тісно не спілкується, навіть не сідає до них за столика, їй досить попхатися у натовпі, який штурмує увечері ресторан, чи висмикнути комусь гаманця з задньої кишені під час танців. Тому запідозрити її буває важко. Тим більше, що Ліля має хоч і симпатичне обличчя, але якесь таке, що відразу забувається, от дивишся на нього, дивишся, і здається тобі, що ти вже його увібрав у себе, а тільки-но відвернешся, воно розпливається в уяві, як сон, бо насправді нема в ньому жодної виразної риси, усе правильне і гладеньке, і волосся такого кольору, що важко сказати – білявка вона чи чорнявка.

– Ти там на своєму хуторі вже мохом обріс, – Ліля занурила п'ятірню у мої патли. – Видно, що відбився від жіночих рук. У тебе є зараз хтось?

– Повний штиль. Два місяці тому Зірка підловила мене з Нуською, дала мені по писку, назвала гімном і зникла з мого овиду. Зірка сказала, що я мушу нарешті визначитися: або ми одружуємося, або рвемо стосунки. В результаті я лишився сам. Але я за ці два місяці багато чого написав, сидячи в хаті без жодного зв'язку зі світом.

– Зірка класна баба. Ти дурний, що не женився на ній.

– Я безробітний. Зарібки у мене нерегулярні, їх вистачає лише на харчі й посиденьки в барах. Сім'ю я не зможу утримувати.

– І так усе життя?

– Чому усе життя? Колись це все зміниться. Ще трішки доведеться помучитися.

Ліля уважно подивилася на мене, тоді поклала руку мені на коліно, мовби налаштовуючи між нами якийсь особливо інтимний контакт, і лагідним материнським тоном промовила:

– Я тобі поясню одну річ. Можливо, вона тобі допоможе в житті. Днями я розмовляла з одним другом. Розповідав мені про якусь дівулю, в яку він втріскався. А потім питає: «Порадь мені, як її зацікавити собою? Як зробити так, шоб моя персона вкарбувалася їй у саме серце?» І в момент, коли мій мозок почав процес обдумування відповіді, розкрилися небеса, засяяло сонце, і я чітко усвідомила просту істину, послану мені вищими силами. Відповідь прийшла як Господнє послання, чиста і правдива, як ранкова роса. І я кажу: «Треба бути мудаком!» – «Шо?» – «Шо? Шо? МУДАКОМ треба бути! І вона твоя! Цілком і повністю». Бо яка ж нормальна, красива жінка закохається у доброго чоловіка? Тільки хардкор! Тенденція української жінки проста, шо двері: як тільки вона починає вопить: «Він МУДАК!» Всьо! Це успіх! Вона закохана! Кому ж воно цікаво: стосунки без стресів? Я за своє життя бачила десятки пар де вона – БОГИНЯ, а він – МУДАК. І всьо у них харашо. Бо їм фан і весело. Бо ніякого конфєтно-букєтного, а одразу пару гучних скандалів і сковорідкою по морді (неважливо хто кому). І вона ходить з подружками на шампанське, набухується в хлам і скулить: «Він МУДАК! Я йому тридцять раз дзвонила, а він не взяв трубку! Я покину його! Завтра, блять!» А завтра вона тверезіла і зі сльозами на очах вибачалася перед ним, шо приїхала додому п'яна. А він ще тиждень влаштовував їй винос мозга, а потім вона йому, але ніхто ні від кого не йшов – бо це любов. А любов зла, шо піздєц. В нормальних людей тіки так і буває. Бо женщинам-богиням не властиво закохуватися в хороших мужчин, добрих і порядних, таких, шоб котік-котік. Їм скучно. Їм нада, шоб сльози в подушку, печаль і боль, п'яні розборки, дать пару раз по морді ліца і обов'язково приревнувати до якоїсь лєвої тьолочки, на яку він мав необережність випадково подивитися, а потім закатать істєріку. В цьому весь сок стосунків, я думаю. Ідеальний союз, який ледве чи розвалиться: вона – богиня, він – мудак. І всьо у них буде харашо. Така от історія.

– Ну і до чого тут я? – запитав я з цілком невинним виглядом.

Ліля забрала свою руку з мого коліна і глянула так співчутливо, що не було сумніву: інтимний контакт між нами перервався, а мене урочисто посвятили в мудаки. Зрештою вона це підтвердила і словами:

– Стань мудаком і все у тебе в житті піде, як по маслу.

Після цього вона тицьнула мені