Читати книгу - "Мертві квіти"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 78
Перейти на сторінку:
i «закашляло». Вимкнувши вогонь пiд сковородою, Стас вискочив сходами на горище. Вiктор тримав у руцi звичайний пульт сигналiзацiї, яким тепер мiг самостiйно вмикати i вимикати пристрiй.

— Ну ось, — посмiхнувся вiн. — Роботу зроблено. Зворотнiй зв'язок бiльше не працює. Тепер цю штуку можна навiть витягти — вiн не знатиме. Оцей пульт налаштований на вмикання i вимикання системи. Можливо, це вам згодиться. Причому вiн не знатиме, що ви вмикаєте i вимикаєте її. А ось, — вiн показав звичайну автомобiльну сигналiзацiю, зiбрану у коробцi i пiд'єднану до портативного акумулятора, — дублiкат того, чим вас лякають. Тобто…

Вiн клацнув пультом i кроки перейшлися за їхнiми спинами з кута у кут, а одночасно клацнуло у змонтованiй Вiктором коробцi i з трубки вилiз невеличкий штир.

— Розумiєте?

— Нi, — зiзнався Стас.

— Оця сигналiзацiя, яку я зiбрав, налаштована на ту ж саму комбiнацiю хвиль, як i та, що у вас на даху. Будь-який пульт має вiдповiдний радiус дiї, який можна змiнювати у певних межах. Судячи з того, що цей дiяч орiєнтується на ваше вiконце, коли вмикає «iграшку», вiн має перебувати десь у найближчих будинках, — Вiктор навмання показав рукою. Радiус прийому хвиль оцiєю новою сигналiзацiєю я зменшив до двадцяти метрiв. Ось ваш пульт, який має зворотнiй зв'язок iз вашою новою сигналiзацiєю. Ви ховаєте її в iржавiй банцi з-пiд фарби десь поблизу мiсця, де iмовiрно причаївся цей розумник. А потiм сидите вдома i чекаєте. Якщо «привид» почав «ходити» по горищу, а ваш пульт у кишенi мовчить, отже, ви помилились i треба шукати в iншому мiсцi. Переносите банку на iнше мiсце. Рано чи пiзно ви його вирахуєте. Оце — все, що я можу, — фахiвець розвiв руками.

Тепер жартiвник приречений, а Стаса охопила нетерплячка. Будь-що хотiлося знати, хто це. I вже тодi з'явиться можливiсть дiяти вiдкрито.

Вiктор швидко перекусив, отримав грошi, i Стасу вдалося умовити його зробити ще одну послугу. Звiсно, виконуючи таке бажання, вiн дивився на свого замовника з явною недовiрою i подивом, але, пам'ятаючи Олегове протеже, погодився.

Лiгши на диван у тому положеннi, як завжди спав Стас, Вiктор довго роздивлявся килим i нарештi промовив:

— Я не бачу чогось такого, що могло б викликати, як ви кажете, асоцiацiї. Принаймнi, людських облич, фiгур… нi, не бачу. Звичайнi вiзерунки, як на килимах.

— А оце, — взявши довгу рейку, Стас обвiв «iндiанця», — оце вам нiчого не нагадує?

— Нi, начебто…

— Ну ось, — Стас водив рейкою. — Нiс, волосся чорне, руки маленькi, розкинутi, наче крила у польотi…

— Ну… Це потрiбно мати неабияку фантазiю, уяву! — здивувався Вiктор. — Нi, якщо чесно, менi не нагадує.

— А ось, — Стас опустився нижче. — Дивiться, пес. Оце — вухо, голова, одна лапа, друга… А це обличчя — шапка кошлата, одне око, один вус.

Вiктор вдивлявся довго, потiм з iншого кута. Потiм заперечливо похитав головою:

— Нi, я сам таких асоцiацiй не бачу. Так як ви показуєте, можна будь у чому побачити будь-що. Особливо, якщо напружити уяву i бути на щось конкретне налаштованим…

Вiн був без перебiльшення розумний, цей комп'ютерник. I одразу показав Стасу малюнок трiщин на старiй стелi. Довга рейка опинилась у його руцi i кiнець поїхав по них:

— Дивiться, оце чоло, оце такий потворний нiс, оце пiдборiддя… Може бути? Часом у мультяшках таких потвор малюють, що те, що я вам по трiщинах показав, набагато красивiше. Ну як?

Можливо, був сенс погодитися. Не вкладалося в його теорiї лише одне: побачивши килим уперше, Стас ще не чув нi про яких «iндiанцiв»-дельтапланеристiв, бомжiв з покусаними обличчями i старих жiнок, переламаних навпiл. Не кажучи вже про розiбраних на шматки гуцулiв. Про усе це вiн не здогадувався, хоч воно й iснувало насправдi. I уперше «розповiв» йому про них старий килим, роздивлятися який входило у його обов'язки як спадкоємця цього будинку.

Лише тепер до нього повернулося вiдчуття, що секрети цих подiй потрiбно пошукати в особi самого померлого господаря. Згадалося, як кинулася в очi вiдсутнiсть найменших слiдiв його життєдiяльностi. Вони там, отi секрети. Не дарма хтось добре подбав про те, щоб заховати їх якнайдалi.

Iдеї полiзли до голови, обганяючи одна одну. I вiн почав би просто зараз. Не дозволив телефон. А пiсля короткої розмови пошуки секретiв «дядька Тараса» вiдклалися самi собою.

Вiн мав термiново вирушити до Львова.

ХХVI

Оленка була, як клубок нервiв. Скутi рухи i напружений погляд красномовно свідчили про те, що дещо сталося. А на його запитання вона лише пiдiйшла i притулилася, зiжмакавши у жменi рукави його сорочки.

— Що таке? Не мовчи, не лякай мене.

— Пробач, просто я довго чекала. Пробач, що змусила вирушити в дорогу. Нiчого зi мною не сталося. Але… щось погане вiдбувається, страшне. Не можу зрозумiти що.

На столi лежав конверт, з якого стирчав складений бiлий папiр. Узявши його, Стас прочитав на прямокутному штампi назву нотаріальної контори мiста Ковеля, що у Волинськiй областi. Незрозумiлi передчуття попросилися одразу, коли сiдав за стiл i розгортав аркуш, та вiд перших його рядкiв очi почали лiзти на лоба.

Я, Мурашевич Неонiла Йосипiвна, при здоровому глуздi та твердiй пам'ятi заповiдаю своє рухоме i нерухоме майно — трикiмнатну квартиру у двоповерховому будинку, що по вулицi Злуки, 22, квартиронаймачу — Прокопчук Оленi Петрiвнi, яка упродовж чотирьох рокiв зареєстрована i проживає у нiй, здiйснюючи фактичну опiку надi мною…

З одного боку, здавалося, у цьому документi не було чогось аж такого екстраординарного. Трапляється, коли старi заповiдають своє майно абсолютно чужим людям, особливо, якщо не мають родини. Та все ж… Подив почав наростати ще до того, як прочитав наступнi рядки, сприймаючи їх вже у «готовому» станi:

Перелiчене вище рухоме i нерухоме майно має перейти у власнiсть Прокопчук Олени Петрiвни лише у тому випадку, якщо вона юридично та фактично проживатиме у вказанiй квартирi протягом 1(одного) року з часу моєї смертi, не здiйснюючи капiтального ремонту у помешканнi i не змiнюючи iнтер'єру кiмнат…

Вiн продовжував «поїдати» рядки очима:

У випадку, якщо спадкоємиця порушить вищезгаданi умови заповiту, усе перелiчене майно має перейти у власнiсть Мироненка Тараса Андрiйовича, 1936 р. н., який проживає…

Але i це ще було не все!

…його я i призначаю виконавцем мого заповiту, надаючи право стежити за дотриманням умов…

Залишалося тiльки похитати головою. Оленка сидiла, втиснувшись у стiну, i зi страхом дивилася на нього, очiкуючи коментарiв.

— Розумiю, чого ти розхвилювалася, — бурмотiв Стас, перечитуючи документ ще раз i ще, а тим часом думаючи про своє. — Переживаєш, що покiйний мiй дядечко

1 ... 30 31 32 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертві квіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертві квіти"