Читати книгу - "Гра Ендера"

просто дивився, як з її тіла витікає життя, спокійнісінько схилившись на дерево, що на ньому тваринка, певно, й жила.

Першого разу Валентині стало лячно, і вона ледь не випустила з рук їжу, тоді як Пітер жваво їв і весело торохкотів. Однак потім вона замислилася над цим і зрозуміла, що для Пітера це було, можливо, магічним дійством, на кшталт її маленьких багать. Щось на зразок жертви, що відводила темних богів, котрі полювали на його душу. Краще вже катувати білок, ніж інших дітей. Пітер завше був женцем болю, він ростив його, доглядав і плекав, а потім жадібно їв стиглим. Краще хай він отримуватиме цю насолоду постійно у малих дозах, аніж із тупою жорстокістю відриватиметься на дітях у школі.

— Ідеальний учень, — казав його учитель, — він постійно в роботі. Шкода, що сотні інших дітей у школі зовсім не такі. Він дуже любить учитися.

Валентина знала, що Пітер хвацько маскувався. Він справді любив учитись, але жоден учитель нічому його не навчив. Він навчався вдома через комп’ютер, нишпорив по бібліотеках і базах даних, вивчав і думав, а найбільше розпитував Валентину. Зате у школі він удавав здивоване захоплення. «Нічого собі, — казав він у школі, — я й не знав, що зсередини жаба виглядає отак». Хоча насправді вдома вивчав, як філотичні з’єднання ДНК сполучають організм у одне ціле. Пітер був майстром лестощів, і вчителі на це купувалися.

Поки що все йшло добре. Пітер більше не сварився, не задирався й з усіма ладнав. То був новий Пітер.

У це повірили всі. Батько й мати так часто це повторювали, що Валентина ледь стримувалася, щоби не закричати: «Це не новий Пітер! Це той самий, просто хитріший!».

Наскільки хитріший? Хитріший, ніж тато. Хитріший, ніж мама. Хитріший за всіх, кого ви знаєте.

Але не хитріший за мене.

— Я тут подумав, — сказав Пітер, — убити тебе, чи що.

Валентина прихилилася до стовбура сосни, від її вогнища залишився лише попіл.

— Пітере, я тебе теж люблю.

— Це було б дуже просто. Ти постійно запалюєш ці тупі багаттячка. Лишається просто штовхнути й підпалити тебе. Ти просто якийсь підпалювач.

— А я подумувала каструвати тебе уві сні.

— Брешеш. Про таке ти думаєш лише, коли я з тобою. Я пробуджую у тобі найкраще. Ні, Валентино, вбивати тебе я не буду. Ти мені допоможеш.

— Певен?

Ще декілька років тому Пітерові погрози нажахали б Валентину, але зараз вона не надто боялася. Ні, вона не сумнівалася, що він здатен її вбити. Пітер зміг би зробити навіть найстрахітливіше, що може спасти на думку. Знала вона й те, що Пітер не був навіженим, що він міг контролювати себе. І робив це краще за всіх, кого лишень знала. Окрім хіба що неї самої. Пітер міг відкласти будь-яке бажання до кращих часів, стримати будь-яку емоцію. Валентина була певна: він ніколи не скривдить її у нападі люті. Дозволить собі таке, лише якщо вигода для нього переважить ризик. Зараз такої ситуації не було. У певному сенсі Валентина віддавала належне Пітеру саме через це. Він завжди, завжди керувався власним продуманим інтересом. А тому, заради своєї безпеки, вона намагалася зробити все, щоби бути корисною для нього живою, а не мертвою.

— Валентино, справи дійшли до критичної точки. Я відстежую пересування військ у Росії.

— Ти про що?

— Про світ, Валентино. Чула про Росію? Велику імперію? Східний блок? Володарів Євразії від Нідерландів до Пакистану?

— Вони не оголошують про пересування своїх військ.

— Звісно, ні. Зате вони афішують розклад пересування потягів, зокрема й закордонних. Мій комп аналізував ці розклади й вичислював, коли таємні військові потяги перетинають ті ж самі маршрути. За цим я стежу вже три роки. За останні шість місяців вони значно активізувалися. Готуються до війни. Наземної війни.

— А що ж Ліга? Жучари?

Валентина поки не розуміла, до чого він хилить, хоча Пітер часто починав подібні обговорення світових подій. Він випробовував свої ідеї на Валентині, точніше, вдосконалював їх. У процесі Валентина натреновувала й власне мислення. Зрештою вона переконалася, що, часто сперечаючись із Пітером у тому, яким має бути світ, вона погоджувалась із тим, яким є світ насправді. Вони навчилися вміло відсіювати правдиву інформацію від казок безнадійно безграмотних і легковірних писарчуків у новинах. «Юрба писак», — як Пітер їх називав.

— Полемарх — росіянин, хіба ні? Він знає про справи флоту. До того ж вони зрозуміли, що жучари, зрештою, не така вже й загроза. Тож ми на порозі великої битви. Так чи інакше, війна з жучарами скоро закінчиться, а вони готуються до життя після війни.

— Якщо вони переправляють війська, це має відбуватися під керівництвом Стратега армії.

— Це справи внутрішні, у межах Східного блоку.

Такі справи порушували видимість миру й співпраці з самого початку війни з жучарами. Пітер відстежив те, що повністю руйнувало світовий порядок. У Валентини була картинка, яскрава, наче спогад про світ, яким він був до того, як жучари примусили всіх об’єднатися.

— Усе стане так, як було раніше.

— З невеликими змінами. Щити зводять нанівець ядерну зброю. Замість мільйонів убиватимемо тисячі, — посміхнувся Пітер. — Валю, це мало статися. Наразі існує величезний міжнародний флот і армія. І, звісно, панує в цьому питанні Америка. Щойно закінчиться війна з жучарами, зникне й сила, яка й трималася на страхові перед жучарами. Тоді раптом ми озирнемося й помітимо, що всі союзники, крім Східного блоку, зникли — вмерли й щезли. Долар протистоятиме п’яти мільйонам лазерів. Ми пануватимемо в Поясі Астероїдів, але ж Земля належить їм. Без Землі в них швиденько закінчиться все — від абрикосів до яблук.

Найбільше Валентину хвилювало, що Пітер цього не надто боявся.

— Пітере, мені здається, чи ти дійсно вважаєш це золотим часом для себе?

— Для нас обох.

— Пітере, тобі дванадцять років, мені — десять. Для нас є окреме слово — діти. І ставляться до нас, як до дітей.

— Але ж ми не мислимо, як інші діти. Не розмовляємо, як решта. А над усе, ми не пишемо, як інші діти.

— Щось ти надто відхилився від початкової теми — погроз убити мене.

Валентина помітила зростаюче хвилювання. Писала вона дійсно краще за Пітера. Вони обоє це знали. Пітер навіть якось озвучив думку, що він знав, що саме інші в собі ненавиділи й використовував це проти них, а Валентина, навпаки, помічала, що інші у собі найбільше люблять, і лестила їм. Дещо цинічно, але правда. Валентина вміла схилити людей до своєї точки зору, могла