Читати книгу - "Дев'ять Принців Амбера"

досягнемо міста? Залишки наших сил можна буде знищити в п'ять хвилин, причому без усяких зусиль з боку Еріка. Якщо це все, що в тебе є, брат Блейз, то мені поступово перестає подобатися твій задум.

— Ерік оголосив свою коронацію через три місяці, сказав він. — До цього часу я зможу щонайменше потроїти свої сили. Напевно, мені вдасться зібрати чверть мільйона воїнів з Відображень, щоб кинути їх у бій проти Амбера. Існують інші світи, схожі на цей, і я наберу такі сили святих хрестоносців, які ще ніколи не облягали Амбер.

— А у Еріка буде рівно стільки ж часу, щоб посилити свій захист. Не знаю, Блейз, не знаю… Це майже самогубство. Я не знав справжнього стану речей, коли прийшов сюди…

— А що є в тебе? — Запитав він. Нічого! Ходили чутки, що колись ти командував чудовим військом. Де воно?

Я відвернувся.

— Їх більше немає в живих, — сказав я. — Я впевнений.

— Може, тобі вдасться знайти Відображення того Відображення?

— Не хочу навіть намагатися. Пробач.

— Тоді яку ж ти можеш принести мені користь?

— Я піду, — сказав я, — якщо гарматне м'ясо — все, що ти від мене хотів.

— Почекай! — Вигукнув він. — Я сказав не подумавши. Навіть якщо у тебе нічого немає, мені не обійтися без твоїх порад. Будь ласка, залишся зі мною. Я навіть вибачусь, якщо хочеш.

— Це необов'язково, — відповів я, знаючи, що значить для принца Амбера просити вибачення. — Я залишуся. Я думаю, мені вдасться допомогти тобі.

— Чудово!

І він дружньо плеснув мене по здоровому плечу.

— І я дістану тобі військо — можеш не турбуватися.

Військо я йому дав.

Серед багатьох Відображень, які я пройшов, виявилася раса волохатих істот, з кігтями і іклами, які були більш-менш схожі на людей, але з інтелектом тупоголового вчителя початкових класів — прошу вибачення, хлопчики — я хочу сказати, що вони були віддані, чесні, і їх дуже легко було обдурити таким негідникам, якими були ми з Блейзом. Відчував я себе при цьому щонайменше незатишно.

Приблизно сто тисяч цих створінь буквально молилися на нас, аж до того, що цілували наші руки.

На Блейза це справило враження, і він заткнувся. Приблизно через тиждень моє плече відновилося. Через два місяці у нас було більше чверті мільйона солдатів.

— Корвін, Корвін! Ти все ще колишній Корвін! — Сказав він, і ми випили з цього приводу.

Але відчував я себе трохи дивно. Майже всім нашим солдатам була уготована смерть. І відповідальний за неї буду я. Я відчував деяке каяття, хоча чудово розумів різницю між відображенням і дійсністю. Проте кожна смерть тут буде справжньою смертю — це я теж знав.

Багато ночей я розкладав карти. Тут були і ті, яких не було у Флори: на одній з них був малюнок самого Амбера, і я знав, що з його допомогою я можу в будь-який момент проникнути в місто. На інших були наші загиблі брати. А на одній з них був Батько, і я швидко прибрав її назад у колоду. Він пропав без вісті.

Я довгий час вдивлявся в кожне обличчя, намагаючись збагнути, чого можна домогтися від них. Кілька разів я гадав на картах, і кожен раз випадало одне і те ж.

Його ім'я було Каїн.

Він одягнений у все зелене і чорне, У темному трикутному капелюсі з зеленим плюмажем з пір'ям, що звисало назад. За пояс заткнутий кинджал зі смарагдом в рукояті. Брюнет.

— Каїн, — покликав я.

— Хто? — Запитав він.

— Корвін.

— Корвін?! Це що, жарт?

— Ні.

— Чого ти хочеш?

— А що ти можеш запропонувати?

— Ти знаєш.

В очах його щось промайнуло, коли він подивився на мене, але я дивився на його руку поруч з кинджалом.

— Де ти?

— З Блейзом.

— Ходили чутки, що ти недавно побував у Амбері, і я багато думав, дивлячись на перев'язану руку Еріка.

— Ти хочеш знати, навіщо я тебе викликав, — сказав я. — Відповідь проста. Назви свою ціну.

— Що ти маєш на увазі?

— Послухай, давай говорити відверто, принаймні зараз. Як ти думаєш, ми з Блейзом зможемо перемогти Еріка?

— Ні. Саме тому я з ним. І я не продам свою армаду, якщо ти зв'язався зі мною через це — адже вірно?

Я посміхнувся.

— Хитромудрий брат, — відповів я. — Ну що ж, мені було дуже приємно поговорити з тобою. Може, побачимось у Амбері.

Я став піднімати руку, і він квапливо вигукнув:

— Почекай!

— Навіщо?

— Я ж навіть не знаю, що ти можеш запропонувати.

— Ні, знаєш, — відповів я. — Ти здогадався і дав мені зрозуміти, що тебе це не цікавить.

— Я цього не казав. Просто я знаю, хто зараз сильніший.

— Ти хочеш сказати — при владі.

— Нехай так. Що ти можеш запропонувати натомість?

Ми розмовляли приблизно годину, після чого північні морські шляхи були відкриті для мене і флотів Блейза, які отримають підкріплення, увійшовши туди.

— Якщо ти програєш, троє в Амбері позбудуться голів, — сказав він.

— Але ж ти так не думаєш, правда?

— Ні. Я думаю, що скоро на троні опинишся або ти, або Блейз. Мене влаштує служба переможцю. Регентство мені теж не завадить. Хоча мені все ще хочеться виторгувати у тебе голову Рендома, як частину нашого договору.

— Не піде, — сказав я. — Або ми домовилися, або ні.

— Домовилися.

Жерара я залишу на наступний день. Каїн мене остаточно вимотав.

Я повалився на ліжко і заснув.

Жерар, дізнавшись, як йдуть справи, погодився нас не чіпати. Можливо тому, що попросив його про це саме я, так як досі він вважав Еріка меншим з існуючих зол.

Я швидко домовився з ним, пообіцявши все, що він просив, благо нічиїх голів йому не було потрібно.

Потім я знову провів огляд військам і розповів їм про Амбер. Дивним чином вони швидко здружилися — червоношкірі здоровані й волохаті чоловічки з кігтями і іклами.

Це було сумно, і це було правдою.

Ми були їх богами, і більше тут не було про що говорити.

Я бачив велику флотилію, що пливла по хвилях великого океану кольору крові. Я задумався. У тих Відображеннях, через які нам належало проплисти, багато з них загинуть.

Я подумав про військо з Авернуса і моїх рекрутів з Відображення, яке вони називали Парником. Їм належало пройти до теперішнього світу і в Амбер.

З перемішаної колоди я взяв карту Бенедикта. Довго намагався розшукати його, але не відчув нічого, крім холоду.

Потім я взяв Бранда. І знову довгий могильний холод.

Раптом пролунав крик. Навіть скоріше не крик, а зойк, що