Читати книгу - "Молодий місяць"

час, проведений із Джейкобом, — коли я почувалася майже щасливою, — не змогли забезпечити другу поспіль ніч без сновидінь.

…Я здригнулась і прокинулася, подушка заглушила мій крик.

Тьмяне ранкове світло просочувалося у моє вікно крізь густий туман, а я лежала в ліжку й намагалася прийти до тями. Цієї ночі мені наснився дещо інакший сон, і я силкувалася його згадати.

Цього разу я була в лісі не сама. Там був Сем Юлі — чоловік, який знайшов мене тієї ночі й виніс із лісу на руках. Це був дивний неочікуваний поворот подій. Його чорні очі були сповнені злості й ховали в собі якусь таємницю, якою він не збирався зі мною ділитися. Охоплена панікою, я злякано втупилась у нього. Його постать була якась нечітка, розмита. І я боялася його, хоча він нічого не робив, а просто стояв і дивився на мене. На відміну від реальності, він навіть не запропонував мені своєї допомоги.

Під час сніданку Чарлі постійно позирав на мене. Я ж намагалася ігнорувати пильний погляд. Гадаю, я це заслужила. Він же ж не міг не хвилюватися. Мине, мабуть, не один тиждень, перш ніж він припинить шукати в мені ознаки колишнього заціпеніння, а я перестану про це думати. Зрештою, я й сама усвідомлю, коли почну знову перетворюватися на зомбі. Двох днів не достатньо, щоб повністю вилікуватися.

В школі все було навпаки. Тепер ніхто не звертав на мене уваги.

Пам’ятаю свій перший день у старшій школі в Форксі — як я хотіла стати сірою мишкою, злитися з сірим асфальтом, немов хамелеон-переросток. Здається, моє бажання збулося за рік потому, як я його загадала.

Здавалося, що мене взагалі не існувало. Навіть учителі дивилися на мене так, немов я була порожнім місцем.

Увесь ранок я прислухалася до розмов навколо мене. Намагалася вловити, що діється навкруги. Та жодна з розмов не стосувалася мене, тож я здалася.

Джесика навіть не глянула на мене, коли я всілася біля неї на математиці.

— Привіт, Джес, — сказала я з удаваною байдужістю. — Як провела вихідні?

Вона з недовірою зиркнула на мене. Невже вона досі сердиться? Чи, може, як і всі інші, не хоче мати справу з ненормальною?

— Супер, — сказала вона, потупившись у книжку.

— Це добре, — пробурмотіла я.

Тільки тепер я втямила значення виразу «холодний прийом». Я відчувала, як із вентиляційних люків підлоги дме тепле повітря, але мене все одно трусило від холоду. Я зняла куртку зі спинки крісла й накинула на плечі.

На четвертому уроці нас трохи затримали, і коли я прийшла в кафетерій, мій столик був уже зайнятий. Там були Майк, Джесика та Анжела, Конор, Тайлер, Ерик і Лорен. Кеті Маршал, руда дів чинка з молодшого класу, яка мешкала неподалік від мене, сиділа між Ериком та Остіном Марксом — старшим братом того хлопчика, який віддав мені мотоцикли. Цікаво, відколи це вони сидять тут?

Я почала злитися сама на себе. Мабуть, минулого семестру я цілком поховала себе для всіх своїх друзів.

Ніхто й не подивився, коли я сіла біля Майка, навіть незважаючи на різкий звук, який сполохав кафетерій, коли я відсувала крісло.

Я намагалася включитися в розмову. Майк та Конор говорили про спорт, тож я одразу полишила цю ідею.

— А де сьогодні Бен? — запитала Лорен в Анжели. Мене це зацікавило і я почала прислухатися. Цікаво, це означає, що Анжела та Бен досі разом?

Я ледве впізнала Лорен. Вона обстригла своє світле волосся кольору пшениці — тепер вона була підстрижена дуже коротко, ззаду скидалася на виголеного хлопчика. Ніколи не думала, що вона на таке здатна. Цікаво, чому вона це зробила? Може, в її волоссі заплуталася жувальна гумка? А може, вона продала свої коси? Або перед фізкультурою зібралися всі ті учні, яким вона набридала, і поголили її? Я подумала, що негарно з мого боку судити її зараз, спираючись на свої попередні враження про неї. Хай там як, а вона виявилася милою дівчиною.

— У Бена розлад шлунку, — сказала Анжела своїм тихим спокійним голосом. — На щастя, нічого серйозного. Хоча вчора йому було й справді дуже зле.

Анжела також змінила зачіску. Нарешті вона позбулася своїх різних по довжині хвостиків.

— А що ви робили на цих вихідних? — запитала Джесика. Здавалося, відповідь її зовсім не цікавила. Б’юсь об заклад, таким чином вона хотіла зробити вступ до історії про свої вихідні. Цікаво, чи згадає вона про те, що ми з нею їздили до Порт-Анджелеса, коли я сиджу в кількох метрах від неї? Чи, може, я стала такою невидимою, що вони обговорюватимуть мене в моїй же присутності?

— В суботу ми збиралися влаштувати пікнік… але потім передумали, — сказала Анжела. В її голосі було щось таке, що мене зацікавило. Джес також це помітила.

— Як шкода, — сказала вона і вже збиралася перейти до своєї історії, але я була не єдина, хто звернув увагу на дивні нотки в голосі Анжели.

— А що трапилося? — втрутилася Лорен.

— Ну, — мовила Анжела вагаючись, хоча я не пам’ятаю, щоб вона колись вагалась. — Ми подалися на північ, майже доїхали до гарячих джерел — там є хороша місцина, за милю від стежини. Але на півдорозі туди… ми побачили щось дивне.

— Побачили щось? Що це було? — Лорен звела свої світлі брови до перенісся. Здається, навіть Джес нашорошила вуха.

— Не знаю, — сказала Анжела. — Ми гадаємо, що то був ведмідь. В усякому разі, він був чорний і, здається… дуже великий.

Лорен фиркнула.

— О, і ви туди ж!

В її очах з’явилася злісна посмішка, і я вирішила, що це їй не на користь. Очевидно, зачіска — єдине, що вона змінила.

— Минулого тижня Тайлер торочив мені те саме.

— Ведмеді не з’являються так близько від населених пунктів, — сказала Джесика, стаючи на бік Лорен.

— Та невже? — запротестувала Анжела тихим голосом, опустивши очі додолу. — А ми справді його бачили.

Лорен захихотіла. Майк досі говорив із Конором, не звертаючи уваги на дівчат.

— Я знаю, що вона каже правду, — мовила я нетерпляче. — В суботу в крамницю заходив мисливець, який також бачив ведмедя, Анжело. Він сказав, що той ведмідь величезний і чорний і блукає недалеко від міста, правда, Майку?

На якусь мить запанувала абсолютна тиша. Всі, хто сидів за столом, здивовано витріщилися на мене. Кеті, новенька, роззявила рота і сиділа так, немов вона стала свідком вибуху абощо. Ніхто не ворушився.

— Майку? — пробурмотіла я приголомшено. — Пам’ятаєш того хлопця, який розповідав нам про ведмедя?

— Ну-у, так, — сказав Майк, запнувшись.