Читати книгу - "Інферно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Докторе Сінскі, — продовжив привид. — Всесвітня організація охорони здоров’я відмовляється визнати, що існує лише одна світова проблема, пов’язана зі здоров’ям. — І він показав на похмуру картину на екрані. — Ось ця. — Чоловік помовчав. — Я знаю, що ви — науковець, а не дослідник класики й образотворчого мистецтва, тому дозвольте мені продемонструвати вам іще одне зображення, яке промовлятиме до вас мовою, яку ви добре розумієте.
На мить у кімнаті стало темно, а потім екран засвітився знову. Нове зображення, що на ньому з’явилося, Елізабет доводилося бачити вже не раз. І щоразу воно викликало у неї химерне відчуття неминучості.
У залі запала важка тиша.
— Так, — нарешті озвався стрункий високий чоловік. — Мовчазний жах є цілком доречною реакцією на цей графік. Дивитися на нього — це наче дивитися на фари локомотива, що наближається. — Чоловік повільно повернувся до Елізабет і всміхнувся їй стримано й поблажливо. — Маєте які-небудь запитання, докторе Сінскі?
— Лише одне, — відказала вона. — Ви запросили мене сюди для того, щоб лекції читати, чи для того, щоб ображати?
— Ні те, ні інше. — Голос незнайомця став моторошно улесливим. — Я запросив вас сюди для співпраці. Я не маю сумніву, що ви розумієте, що перенаселення — це проблема охорони здоров’я. Але, боюся, ви не розумієте того, що ця проблема вражає саму душу людини. Під тиском перенаселення ті, хто ніколи навіть думки не мали про крадіжку, стануть крадіями заради того, щоби прогодувати свої родини. Ті, кому ніколи не спадало на думку вбивство, вбиватимуть, щоб виростити своїх дітей. Усі Дантові смертні гріхи — пожадливість, зажерливість, підступність, убивство й решта — усі вони поширюватимуться й виходитимуть на поверхню з глибини людських душ, посилювані зменшенням комфорту в нашому житті. Перед нами неминуча битва за саму душу людини.
— Я біолог. Я рятую людські життя, а не душі.
— Що ж, можу запевнити вас, що рятувати людські життя в майбутні роки ставатиме дедалі важче. Перенаселеність — дещо набагато більше, ніж духовний дискомфорт. У Макіавеллі є один пасаж...
Так, — перервала вона його, цитуючи з пам’яті знамениту фразу: — «Коли кожна провінція світу переповниться мешканцями настільки, що вони не зможуть ані прогодувати себе, ані перебратися до інших країв, світ очистить себе сам». — Елізабет, поглянувши вгору, зупинила погляд на співрозмовникові. — Усі ми у ВООЗ знаємо цю фразу.
— Добре, тоді ви маєте знати, що Макіавеллі сказав далі про чуму як природний спосіб очищення світу.
— Так, і, як я вже сказала у виступі, усі ми добре усвідомлюємо пряму залежність між густотою населення й можливістю широкомасштабних епідемій, але безперервно розробляємо нові методи виявлення й лікування. ВООЗ твердо переконана в тому, що ми зможемо запобігти майбутнім епідеміям.
— Дуже шкода.
Елізабет ошелешено витріщилася на нього.
— Перепрошую?
— Докторе Сінскі, — мовив чоловік, засміявшись лячним сміхом. — Ви говорите про контроль над епідеміями так, паче це гарна річ.
Вона мовчки витріщалася на нього, не вірячи своїм вухам.
Це все, — заявив співрозмовник, наче адвокат, що завершив викладати аргументи. — Я ознайомив зі своєю точкою зору голову ВООЗ, яка є найкращою з тих, хто працює в цій організації. Лячна ситуація, якщо вдуматися. Я вже показав вам картину неминучих нещасть. — Він повернув зображення, що демонструвало сплетені тіла. — І вже нагадував вам про загрозливу силу нестримного зростання населення. — Чоловік показав на маленький стос папірців. — Я вже просвітив вас стосовно того, що ми перебуваємо на грані духовного колапсу. — Він замовк і, обернувшись, глянув на неї впритул. — І як ви відреагували? Безкоштовні презервативи для Африки? — Чоловік зневажливо пирхнув. — Це наче відмахуватися мухобійкою від астероїда. Бомба з часовим механізмом уже не цокає. Вона вибухнула, і, якщо не вдатися до жорстких заходів, експоненціальна математика стане вашим новим Богом... а цей Бог, він дуже мстивий. Він влаштує вам картини Дантового пекла прямо біля Парк-авеню... маси скоцюрблених людей, що борсаються у власних екскрементах. Це буде всесвітнє вибраковування, влаштоване самою Природою.
— Та невже? — відрізала Елізабет. — Тоді скажіть мені, будь ласка, а яким ви вважаєте гарантоване комфортне майбутнє, якою, на вашу думку, має бути ідеальна кількість населення Землі? Якою є та магічна цифра, за котрої людство матиме надію годувати себе нескінченно довго й жити у відносному комфорті?
Високий чоловік усміхнувся; це запитання йому явно сподобалося.
— Будь-який еколог чи статистик скаже вам, що найкращий шанс довгострокового виживання людства забезпечується кількістю світового населення близько чотирьох мільярдів.
— Чотирьох мільярдів? — випалила Елізабет. — Нас уже сім мільярдів, тому ви трохи спізнилися з цією цифрою.
Зелені очі високого чоловіка спалахнули вогнем.
— Та невже?
Розділ 23
Роберт Ленґдон здійснив жорстку посадку на пухкий ґрунт із протилежного боку масивної стіни садів Боболі з південного краю, густо зарослого деревами й чагарниками. Сієнна приземлилася поруч; підвівшись, жінка обтрусилася й розгледілася довкола.
Вони стояли на порослій мохом і папороттю прогалині на краю невеличкого гаю. Звідси Палацо Пітті зовсім не було видно, і Ленґдону здалося, що вони опинилися в найвіддаленішій від палацу точці парку. Принаймні о такій ранній порі сюди ще не дісталися ані робітники обслуги, ані туристи.
Ленґдон поглянув на бруковану стежину, що мальовничо звивалася перед ними до лісу схилом пагорба. У тому місці, де стежина зникала в лісі, стояла мармурова статуя, причому встановлена вона була так, щоб неодмінно впадати у вічі. Ленґдон не здивувався. Сади Боболі упорядковували такі знамениті й талановиті оформлювачі, як Нікколо Тріболо, Джорджо Базарі та Бернардо Буонталенті: мозковий трест талановитих естетів створив справжній прогулянковий шедевр на полотні площею сто одинадцять акрів.
— Якщо ми вирушимо на північний схід, то доберемося до палацу, — сказав Ленґдон, показуючи на стежину. — Там ми загубимось серед туристів і зможемо вийти непоміченими. Наскільки я пам’ятаю, палац відчиняється для відвідувачів о дев’ятій.
Ленґдон глянув униз, щоб перевірити час, але побачив лише своє голе зап’ястя, без годинника з Міккі-Маусом. Він подумав, чи годинник і досі зберігається в шпиталі з рештою його речей і чи вдасться йому коли-небудь забрати його звідти.
Та Сієнна демонстративно затялася:
— Роберте, перш ніж ми рушимо далі, мені хотілося б знати, куди ми йдемо. Що тобі спало на думку тоді, коли ми ховалися за туалетом? Ти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інферно», після закриття браузера.