Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Шукач [Стрілець]. Темна вежа I

Читати книгу - "Шукач [Стрілець]. Темна вежа I"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 62
Перейти на сторінку:
але кивнув йому.

— Гайда всередину! — наказав Корт, забираючи сокола. Потім повернувся і жестом показав на Катберта. — І не забудь, що на тебе чекають роздуми, шмаркач. І піст. Сьогодні ввечері та завтра вранці.

— Так, — відповів Катберт. Тепер його тон став пишномовним і офіційним. — Дякую вам за цей день, що був таким повчальним для мене.

— А у тебе намітився прогрес, — сказав Корт, — та, на жаль, твій язик має погану звичку висолоплюватися з твого ідіотського рота, коли вчитель стоїть до тебе спиною. Може, колись і настане день, коли ти та він знатимете, де насправді ваші місця. — І він знову вдарив Катберта, цього разу просто в перенісся й так сильно, що Роланд почув, як глухо гепнув кулак: із таким звуком дерев'яний молоток кухарчука вдаряє об бочку пива, вибиваючи чопа. Катберт упав спиною на траву. Спочатку його очі потьмяніли, а погляд застиг. Потім погляд прояснився, і хлопчик, палаючи люттю, подивився знизу вгору на Корта. Легка посмішка, що завжди грала на його вустах, зникла, поступившись місцем неприкритій ненависті. Очі перетворилися на два блискучих буравчики, яскравих, як кров голуба. Він кивнув, і губи його розійшлися в моторошній, сповненій образи усмішці — такої Роланд не бачив у нього ніколи.

— Тоді ти не настільки безнадійний, — мовив Корт. — Коли вирішиш, що можна, прийдеш до мене, бовдуре.

— Як ви дізналися? — крізь зуби процідив Катберт.

Корт так рвучко повернувся до Роланда, що той мало не заточився назад, — якби це сталося, то вже двоє хлопців лежали б на свіжій зеленій траві, обагреній їхньою кров'ю.

— Я побачив твоє відображення в очах цього нікчеми. Затям це, Катберте Олґуд. Останній урок на сьогодні.

Катберт знову кивнув, на губах застигла та сама моторошна усмішка.

— Я дуже шкодую. Я забув обличчя…

— До біса це лайно, — обірвав його Корт, втрачаючи інтерес. Він повернувся обличчям до Роланда. — Забирайтеся, обидва. Якщо я ще бодай хвилину бачитиму перед собою ваші тупі нікчемні писки, мене знудить, і прощавай добрий обід.

— Ходімо, — покликав друга Роланд.

Катберт труснув головою, щоб прояснилося, і зіп'явся на ноги. Корт уже спускався схилом, тяжко ступаючи кривими ногами, — могутній і якийсь доісторичний. Поголена сірувата маківка виблискувала на сонці.

— Уб'ю сучого сина, — із застиглою усмішкою сказав Катберт. На лобі в нього вже росла багряна ґуля, розміром із нічогенне гусяче яйце.

— Це не для нас із тобою справа, — мовив Роланд і несподівано розплився в усмішці. — Давай повечеряємо в західному крилі. Кухар нас нагодує.

— Він закладе нас Кортові.

— Та він не Кортів друзяка, — відказав Роланд і знизав плечима. — А навіть як закладе, то що?

Катберт у відповідь теж посміхнувся.

— Звісно. Аякже. Все життя мріяв дізнатися, як виглядає світ, коли тобі скрутять в'язи задом наперед потилицею догори.

Разом вони пішли зеленими лужками, а слідом за ними в світлі погожого весняного дня потяглись і їхні тіні.

IX

Кухаря західного крила звали Гексом. Цей чолов'яга у білому кухарському одязі, з обличчям кольору нафти-сирцю, був велетенським на зріст. У його жилах текла кров різних народів: на чверть темношкірих, на чверть жовтих, ще на чверть — мешканців Південних островів, тепер майже забутих (світ зрушив з місця). Остання чверть належала бозна-кому. Взутий у велетенські капці з носками, по-східному закрученими догори, мов у каліфа, він човгав підлогою трьох кухонних приміщень із високими стелями (тут завжди клубочилася пара), рухаючись повільно, наче трактор на першій передачі. Він був одним із тих рідкісних дорослих, хто радо спілкується з малими дітьми й усіх їх без винятку обдаровує своєю любов'ю. Без телячих ніжностей, а радше по-діловому, що допускає міцні обійми, — так само як і рукостискання на знак укладення важливої угоди. Він любив навіть хлопчиків, що почали бавитися зброєю, хоча вони й відрізнялися від решти дітей, хлопчаків непривітних і завжди трохи небезпечних (не таких небезпечних, як дорослі, а більше схожих на звичайних дітей з ледь помітними нападами безрозсудли-вості), — і Берт був не першим із Кортових учнів, кого він потай підгодовував. Зараз він стояв перед гігантською електричною плитою, на якій щось булькотіло і шкварчало. В усьому маєтку залишилося тільки шість електроприладів, що досі працювали. Одним із них і була ця плита — перед нею він почувався королем У своєму замку, і тут він стояв і дивився на двох хлопчаків, які уминали за обидві щоки приготовані ним шматочки м'яса з підливою. Скрізь: спереду, ззаду і навкруги у вологому чаді кухні, — шастали туди-сюди кухарчуки, посудомийки та інша дрібна кухонна обслуга, брязкаючи каструлями, помішуючи рагу, знемагаючи від чищення картоплі й овочів унизу. У тьмяно освітленій ніші, де розташовувалася комора, прачка з одутлим сумним лицем і волоссям, недбало перехопленим на маківці якоюсь ганчіркою, шваброю розляпувала воду по підлозі.

До кухаря підбіг кухарчук, тримаючи за руку одного з вартових.

— Гексе, ось цей чоловік, він хотів вас бачити.

— Гаразд. — Гекс і вартовий обмінялися кивками. — Хлопці, йдіть до Меґґі, вона пригостить вас пирогом. А тоді вшивайтеся. Я не хочу через вас клопотів на свою голову.

Пізніше вони пригадають, що саме так він і сказав: не хочу через вас клопотів на свою голову.

Дружно кивнувши, вони пішли до Меґґі, яка з острахом, наче вони були дикими собаками, що могли її вкусити, дала їм по величезному шматку пирога у мілких тарілках.

— Давай з'їмо його під сходами, — запропонував Катберт.

— Добре.

Вони всілися там, звідки не було видно кухні, — за гігантською камінною колонадою, поверхня якої запітніла від пари, — і швидко розправилися з пирогом, вкидаючи великі шматки пальцями до рота. І тільки через деякий час побачили, що на дальньому вигині стіни широкої сходової клітки з'явилися тіні. Роланд стиснув Катбертову руку.

— Тікаймо, — сказав він. — Сюди хтось іде. — Катберт підвів голову. На його обличчі, замурзаному ягодами, було написане здивування.

Але тіні зупинилися там, де їхніх власників усе ще не було видно. Судячи з голосів, тіні належали Гексові і вартовому. Хлопці принишкли. Якби вони зараз поворухнулися, то їх неодмінно почули б.

— …добрий чоловік, — говорив вартовий.

— Фарсон?

— За два тижні, — відповів вартовий. — Може, за три. Ти мусиш піти з нами. Партія товару зі складу… — Подальші слова потонули в оглушливому брязкоті горщиків і каструль, за яким градом посипалася гнівна лайка на адресу безталанного кухареняти, що впустило посуд. Хлопці розібрали тільки кінець фрази вартового: — …отруєне м'ясо.

— Ризиковано.

— Ніколи не питай, що добрий чоловік може зробити для тебе… — почав вартовий.

— …питай, чим ти можеш йому прислужитися, — зітхнув Гекс. — Солдати

1 ... 30 31 32 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шукач [Стрілець]. Темна вежа I», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шукач [Стрілець]. Темна вежа I"