Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

— Він у машинному відсіку, — відповів корабельний лікар. — Про щось радитиметься з Гураніним.

Обидва говорили російською мовою.

О’Брайен кивнув і пішов далі. За п’ять хвилин він розчинив двері машинного відсіку. Капітан Субод Гоз, нещодавно професор політехнічного інституту в Бенаресі, розглядав величезну настінну схему двигунів. Зовсім іще молодий (на зорельоті не було жодного старшого за двадцять п’ять), але на ньому лежала великим тягарем уся відповідальність, і тому очі глибоко запали в підкови загуслої синяви. Здавалося, він увесь час перебував у стані крайнього нервового напруження. Так воно і є, подумав О’Брайен, інакше бути не може.

Він передав капітанові повідомлення Бєлова.

— Он як… — Гоз насупив брови. — Сподіваюся, йому не забракло здорового глузду… — Він раптом усвідомив, що говорить англійською. — Даруйте, О’Брайен, — продовжував він по-російськи, і його погляд став іще похмурішим. — Я щойно думав про Гураніна: мені, видно, здалося, що я розмовляю з ним. Даруйте.

— Ет, пусте, — пробурмотів О’Брайен. — Мені тільки приємно.

Гоз усміхнувся, але усмішка вмить зламалася.

— Надалі постараюся не помилятися. Отож, гадаю, Бєлову вистачило кебети стримати свою цікавість і нічого не чіпати?

— Він запевнив, що ні до чого не торкнеться. Нема підстав турбуватися, капітане. Він, зрештою, як і всі ми, хлопець тямущий.

— Місто ціле-цілісіньке? — непокоївся рослявий індієць. — Там могло зберегтися і життя. А якщо спрацює якась система сигналізації? Наслідки навіть важко передбачити. Хіба ми знаємо, раптом тут збереглася якась автоматична зброя, бомби тощо? Бєлов може нас і себе знищити. В цьому місті, можливо, знайдеться доволі такого, щоб висадити весь Марс.

— Не думаю, — заперечив О’Брайен. — Це вже занадто. Вам, капітане, просто не дає спокою думка про бомби.

Гоз зміряв його довгим поглядом.

— Так, пане О’Брайен, маєте рацію.

О’Брайен відчув, як червона фарба заливає йому лице, і поквапився перевести розмову на інше.

— Дозвольте на годинку забрати Смейзерса. Обчислювачі ніби працюють непогано, та не зайве перевірити деякі схеми. Всяке буває.

— Я спитаю Гураніна, чи обійдеться він без Смейзерса. А ваш помічник?

Штурман скривився:

— На електроніці Колевич знається набагато гірше за Смейзерса. Він чудовий математик, та й годі.

Гоз допитливо поглянув на нього, немов хотів переконатися, що справа дійсно лише в електроніці.

— Можливо. До речі, просив би вас до повернення на Землю не залишати корабель.

— Що ви, капітане! Я б хотів розім’ятися. Маю право, як і всі, вийти… в інший світ.

О’Брайен аж збентежився від таких гучних слів. Але заради чого він пролетів сорок мільйонів миль? Не дивитися ж на Марс в ілюмінатор.

— Розім’ятися можна й на кораблі. Прогулянка в скафандрі не дуже велика втіха, це ви знаєте не гірше від мене. Щодо іншого світу — ви вже виходили в нього вчора, коли ми урочисто встановлювали знак експедиції.

О’Брайен подивився повз капітана в ілюмінатор.

Онде вона, біла тригранна пірамідка. На одному її боці по-англійськи, на другому — по-російськи, на третьому — мовою хінді вибито напис: Перша експедиція Земля—Марс. В ім’я життя людства.

Тонко придумано. Дуже по-індійськи. Але зворушує. Та й усе в цій експедиції зворушує.

— Ви надто цінний член екіпажу, щоб вами ризикувати, О’Брайен, — пояснював тим часом Гоз. — Ми в цьому пересвідчилися. Людина не спроможна розрахувати при потребі раптову зміну курсу так швидко й точно, як електронні обчислювачі. А ви брали участь в їх проектуванні, і ніхто краще від вас не може з ними впоратися. Тому мій наказ не скасовується.

— На мені світ клином не зійшовся! У вас є ще Колевич.

— Але ви самі тільки-но казали, що Семен Колевич недостатньо розуміється на електронній техніці. Розладнається щось в обчислювачах — доведеться залучати Смейзерса, щоб вони з Колевичем працювали разом, а це не найкращий вихід. І я не певен, що Колевич і Смейзерс можуть замінити одного Престона О’Брайена. Шкода, але ризикувати ми не маємо права: ви людина незамінна.

— Про мене, — неголосно сказав штурман. — Накази не обговорюють. Але в одному я не згодний з вами, капітане. Вам відомо не гірше від мене, що на кораблі є лише одна незамінна людина. І ця людина — не я.

Гоз щось буркнув у відповідь і відвернувся. Ввійшли Гуранін і Смейзерс, скафандри вони залишили в тамбурі. Капітан та головний інженер перекинулися кількома словами, і Гуранін, майже не опираючись, віддав Смейзерса в допомогу О’Брайену.

— Та не пізніше третьої він мені буде потрібний.

— Ви його матимете, — по-російськи пообіцяв О’Брайен і повів Смейзерса за собою.

— Як це він не примусив тебе написати на мене офіційну заявку? — незадоволено зауважив Смейзерс. — Він що, за раба мене має?

— Гураніну доволі клопоту в машинному відсіку. Благаю тебе, Томе, розмовляй по-російськи. А то почує капітан чи хтось із них! Хочеш під кінець здійняти бучу?

— Вихопилося мимоволі, Прес. Я ж ненавмисне.

Штурман і сам знав, що забутися дуже легко. Чому уряд Індії не захотів, аби всі семеро американців і семеро росіян вивчили хінді? Тоді б уся експедиція говорила однією мовою — мовою капітана. Хоча його рідна мова — бенгалі… Втім, зрозуміло, чому індійці наполягли, щоб учасники експедиції, опріч усього іншого, оволоділи ще и цими двома мовами. Сподівалися: говоритимуть росіяни поміж собою і з американцями англійською, а ті, в свою чергу, навпаки, російською, — в межах корабля дечого буде досягнуто. Коли ж експедиція повернеться, кожен з її учасників стане носієм і розповсюджувачем у себе на батьківщині засвоєних під час польоту ідей дружби і співробітництва в ім’я життя на Землі.

Ось так, приблизно. Дуже мило і зворушливо. Та хіба не більше турбує те, що коїться нині в світі? Треба вживати якихось заходів, і щонайшвидше. Індійці, принаймні, намагаються щось зробити, а не просто сидять ночами без сну, втопивши погляд в одну точку — загрозливу цифру шість, що так і витанцьовує перед очима… Шістка, шість бомб. Шість найновіших кобальтових бомб — і кінець усьому живому на Землі! Війна грізно насувається, і схоже на те, що її не уникнути. Мов невблаганна хвороба: силкуєшся її перебороти, розпачливо дивишся на термометр, з тривогою прислухаєшся до свого важкого дихання.

Тож Індія виступила з пропозицією: нехай два могутніх суперники об’єднають свої знання і сили. Нехай спільно спорядять експедицію на Марс в ім’я та для блага всього людства…

Відмовитися від пропозиції, висунутої в такий скрутний час, — недопустимо. І от вони на Марсі, думає О’Брайен; вони разом прилетіли сюди, і треба сподіватися, зуміють повернутися на Землю. Дещо вони, можливо, довели, але нічому не перешкодили. Міжнародне становище не зазнало змін. Не мине й року, як