Читати книгу - "Московство"

розпуці хапаються за доноси, перевірку, нагляд і кари. Московська імперія — СРСР тисячократно збільшила кількість політичної поліції. За підрахунком Інтерполу (Міжнародна Поліційна Організація) один поліцай припадає: в Англії — на 400 громадян, у Франції — на 347, у США — на 340, у Західній Німеччині — на 294, в Італії — на 238, в Австрії — на 220. Міністр поліції в СРСР І. Щолоков писав у «Правде», що в СРСР один поліцай припадає на кожні 40 громадян.

ГОСПОДАРСЬКА БЕЗПОРАДНІСТЬ

М. Салтиков-Щедрін писав: «Самодури дуже любили наводити всюди порядок. Так що там, де колись росло жито — залишився лише порядок, де ходила всіляка худоба — лишився самий порядок, де росли колись гаї — лишився самий порядок».

До 1917 р. державні урядовці могли спричинити лише часткову шкоду в економічній діяльності. Петро І наказав вести до Петербурга Вишневолоцьким водним шляхом дубове дерево на будівництво Балтійського флоту. Гори стовбурів гнили і засипалися піском на березі Ладозького озера, бо Петро перебував за кордоном. Довколишні селяни викопували з-під піску те напівзігниле дерево на свої потреби, але місцева влада ловила їх і карала на горло[147].

В Карпатах зогнило 30% зрубаного дерева, бо його не вивезли[148]. На залізничних станціях гниють у купах проти неба мільйони тонн зерна, картоплі, буряків, овочів з тієї самої причини, що й за Петра: начальство з столиці не наказало прислати до тих станцій порожні вагони. Офіційна статистика визнає, що гине 15%[149] урожаю. І так само, як за Петра, коли люди вибирають з погнилих куп щось поживне, їх засилають на сибірську каторгу за «расхищение социалистического имущества».

БРЕХНЯ

Ми вже наводили слова Олександра І: «Хто не бреше і не краде, той — не москвин». А ось що говорить знаний письменник: «Москвин є найбільшим і найнахабнішим брехуном у всьому світі»[150]. З новіших часів варто згадати: мільйони людей виморювали голодом, мерців не встигали підбирати, Москва писала: «СРСР — це єдина країна в усьому світі, де люди не знають, що таке бідність чи нестача харчів»[151].

Навчений досвідом століть, український народ каже: «Бреше, як москаль»; «Ти, москалю, добрий чоловік, та руки твої злодійські»; «Москаль, мабуть, тоді красти перестане, коли чорт молитися Богові стане»; «Москаль тоді правду скаже, коли вмиється свиня в сажі»; «Коли москаль каже «сухо», то залізеш в болото по вуха»; «Хоч би москаль з неба — вірити йому не треба»; «Варив чорт з москалем пиво, та й солоду зрікся»; «З москалем дружи, а за пазухою камінь держи»; «Москаль ликом в’язаний, у ликах ходить та й усіх у ликах водить»; «Від чорта відхрестишся, а від москаля не відмовишся»; «Москалики поїли наші волики, як вернуться здорові, поїдять і корови»; «Тату, лізе чорт у хату. — Дарма, дочко, аби не москаль». Сотні таких приказок має український народ[152]. В українських селах молодь влаштовувала таку забаву. Хлопці переодягалися на цигана, єврея та москвина, ходили по хатах та просили дати їм щось на вечорниці, жартом погрожуючи, що покрадуть з городу цибулю чи картоплю. У тому жарті роль злодіїв грали москвин та циган, а єврей — перекупника[153].

Крім підкуплених московським урядом, всі чужинці, що були в Московщині XVI–XX ст., пишуть про брехливість її населення. «Москвини брешуть з неймовірною безсоромністю і нахабством. Ані трохи не зашаріються, коли зловите їх на брехні. Підліших крутіїв за московських міністрів ледве чи знайдете десь у світі. Московські торгівці та ремісники найбезсоромніші ошуканці і шахраї. У Москві злодіїв та ошуканців — юрби на кожній вулиці[154].

«Москвин у брехливості не знає ні меж, ні сорому. Ошуканство він вважає за мудрість, спритних ошуканців шанує. Москвин складе в церкві на хресті кривоприсягу за пару рублів»[155].

«Я бачив у кожного москвина зовні бундючу пиху, а всередині — перелякане рабство. Взагалі, зовнішність москвина найоблудніша за всі його властивості. Тому-то москвини вважають своїм найгіршим ворогом того, хто відкриє личину їхньої зовнішності. Навіть історія є власністю царя, і він її змінює за своєю примхою. Він мало не щодня подає своєму народові історичну правду, оброблену відповідно до вимог того дня»[156]. Це писав А.де Кюстін сто років тому. Відомо, що в СРСР час від часу викидаються старі підручники історії і видаються нові без прізвищ «вичищених» діячів. Кілька разів уже змінювали зміст «історії» комуністичної партії. Твори невгодних авторів нищили. Навіть перемальовували наново великі картини, прибираючи з них «єретиків». По розвінчанні Й. Сталіна в історичних працях не згадують про його «геніальність». По розвінчанні М. Хрущова вже не згадують його жодним словом. Наприклад, АН УРСР видала 1960 р. «Історію УРСР» О. Касименка. В ній Хрущова підносять до неба, мало що не на кожній сторінці. Та сама АН УРСР випустила 1965 р. друге видання цієї самої книжки і за редакцією того самого О. Касименка, де вже немає слова про Хрущова. Не згадано навіть факту, що він був 10 років губернатором України. Деякі чужоземні бібліотеки (університетські, громадські) передплатили «Большую Советскую Энциклопедию». По кожній політичній чистці Московщина надсилає всім передплатникам нововидані сторінки з вимогою видерти відповідні сторінки з старої і замінити новими.

Мудрість московського народу каже: «Не обманешь — не продашь», «С трудов праведных не наживешь палат каменных», «Наш человек сеет ниву рожью, а живет ложью» і т. п. Уряд СРСР удержавив та планує брехню, зокрема в личині статистики, яка цілковито служить політиці. Всі господарські явища та заходи міряються гумовою політичною мірою, яку розтягають відповідно до потреб дня, як казав 100 років тому А.де Кюстін. Так Московщина обдурює своїми статистичними «досягненнями» чужоземних господарників і політиків. Виробничу статистику спритно фальшують керівники підприємств і колгоспів. Адже вони повинні виробити загадану їм «планову» кількість продукції. Та загальний безлад, канцелярська тяганина численних плановиків ставлять керівникові тисячі перешкод виконати план. Рятуючи свою шкуру, керівник примушений підробляти статистичні звіти. І про це уряд знає, але вдає, що не добачає, бо й сам підробляє, щоб не виявилася правда про «вищість» соціалістичного планування над капіталістичною «анархією».

Арифметичний підрахунок не може показати якості. Мало що не у кожному часописі СРСР читаємо про дуже низьку якість виробів. Але й низькоякісну кількість важко виробити, бо сам Держплан тому перешкоджає. За його вказівками підприємство має одержувати потрібну сировину, частини за тисячі кілометрів, хоч те саме є за кількадесят кілометрів. Тому