Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

*

Хьоґні мовив:

5

«Шкоди якої

Сіґурд завдав нам,

якщо ти волієш

згубити його?»

Ґуннар мовив:

6

«Дав мені Сіґурд

певну клятву,

клятву певну,

й порушив її;

так він зволів

зі мною вчинити,

слово зламати

і щиру довіру».

Хьоґні мовив:

7

«Брюнхільд тебе

на лихо підбила,

ненависть люта

перемогла;

злиться вона

з радости Ґудрун,

а також із того,

що ти з нею тішився».

8

Смажили вовка,

різали змія,

Ґоторма потім

тим годували;

тим вони м'ясом

лють розпалили

в серці у мужа,

перш ніж послати

вбити героя.

9

Сіґурд загинув

на південь від Райну;

крук над мерцем

гучно кричав:

«Атлі об вас

леза зчервонить,

будуть убивці

клятвою скуті».

10

Стала знадвору

Ґудрун, дочка Ґ'юкі,

слово таке

промовила спершу:

«Де нині Сіґурд,

славний правитель,

якщо мої родичі

перші приїхали?»

11

Їй відказав

Хьоґні єдине:

«Сіґурд на півдні

мечами посічений;

схилився сірко[480]

над князем загиблим».

12

Тоді мовить Брюнхільд,

Будді дочка:

«Нині натішитесь

зброєю й землями;

Сіґурд єдиний

тим володів би,

якби трохи довше

лишався б живим.

13

Варто інакше

було б керувати

йому Ґ'юкі спадком[481]

і воїнством Ґотів,

бо ще п'ять синів,

правителів люду,

жадних до битви,

по ньому лишились».

14

Брюнхільд засміялась —

луна покотилась

по всіх тих палатах —

від щирого серця:

«Нині натішитесь

скарбом і землями,

бо славного князя

ви погубили».

15

Тоді мовить Ґудрун,

Ґ'юкі дочка:

«Дуже ти кажеш

злобні слова;

Ґуннар за Сіґурда

гнівив богів;

серце жорстоке

помста дістане».

16

Вечір настав,

пили багато,

було там тоді

чимало розмов;

потім усі

пішли спочивати,

сам лише Ґуннар

очей не стулив.

17

Смикав ногою,

довго бурмосив,

ратей винищувач

думав про те,

що проказали

обоє недобре

крук і орел,

як вони повертались.

18

Прокинулась Брюнхільд,

Будлі дочка,

родичка князя,

ще день не настав:

«Ганьбіть чи пробачте —

скоєно лихо! —

скажу про скорботу

свою чи помру».

19

Змовкли усі,

хто чув ті слова,

збагнуть не могли,

що вразило жінку,

яка побивається

нині над тим,

про що зі сміхом

просила героїв:

20

«Мала я, Ґуннаре,

нічне жахіття,

мерців повна зала,

а ліжко холодне;

а ти, княже, їдеш,

позбавлений радости,

зв'язані ноги,

у стан ворогів;

так буде з цілим

Хніфлунґів родом[482],

ваша присяга

вас і погубить.

21

Ґуннаре, забув ти

вчинок той,

що кров твоя в слід

і його струменіла[483];

нині йому ти

зле відплатив,

а він шанував тебе

понад усіх.

22

Він те довів,

коли супроти волі

сватати їхав

мене для тебе,

що ратей винищувач

добре тримає

клятву, що дав

юному князеві.

23

Палицю ран[484],

сяючу злотом,

конунг всеславний

між нами поклав;

пломенем той

клинок гартували,

краплі отрути

на ньому були».

Про смерть Сіґурда

У цій пісні сказано про смерть Сіґурда, що його вбили, коли він був у мандрах, а дехто розповідає, що його було вбито на ліжку під час сну. Німці розповідають, що його вбили у лісі, а у давній пісні про Ґудрун сказано, що Сіґурд і сини Ґ'юкі їхали на тінґ, коли він був убитий. Але всі сказання єдині у тому, що вони зрадили його довіру і вбили його лежачим і не готовим захищатися.

Перша пісня про Ґудрун

Ґудрун сиділа над мертвим Сіґурдом. Вона не плакала, як інші жінки, проте ладна була померти від горя. Жінки та чоловіки намагалися її розрадити, але то було нелегко. Люди казали, що Ґудрун скуштувала серце Фафніра і знала пташину мову.

Це є пісня про Ґудрун:

1

Була тоді Ґудрун

готова померти,

як сіла над Сіґурдом,

скорботою сповнена;

вона не зітхала,

і рук не ламала,

і не голосила,

як інші жінки.

2

Зверталися ярли

всемудрі до неї,

аби полегшити

горя тягар;

не плакала Ґудрун,

хоч біль краяв душу

такий, що чекала

вона лише смерти.

3

Сідали прегарні

ярлів жінки,

прикрашені золотом,

поруч із Ґудрун;

вони розмовляли

про лихо своє,

яке їм усім

болю завдало.

4

Тоді мовить Ґ'яльвлауґ,

Ґ'юкі сестра:

«Я на землі

є найнещасніша:

п'ятьох я мужів

втратила тяжко,

двох дочок,

трьох сестер,

вісім братів,

одна я живу».

5

Не плакала Ґудрун,

хоч біль краяв душу

такий, що бажала

вона лише смерти,

важко на серці,

над тілом героя.

6

Тоді мовить Херборґ,

Гунланду хазяйка:

«Тяжче мені

випало горе:

мої сім синів

і мій чоловік —

у землях південних

загинули всі.

7

Батько і матір,

четвірко братів,

якими у хвилях

тішився вітер,

пробиті облавки,

потонув корабель.

8

Я відспівала[485],

я споряджала,

я поховала

їхні тіла;

сама я пів року

те горе носила,

жодна людина

мене не розрадила.

9

Тоді я сама

в неволю потрапила,

цілих пів року

там провела;

мала вдягати

я і взувати

правителя жінку

кожного ранку.

10

Страшно вона

мене через ревнощі

лаяла й важко

била по щоках;

ґазду того я

вважала найкращим,

але ту ґаздиню

вважала найгіршою».

11

Не плакала Ґудрун,

хоч біль краяв душу

такий, що бажала

вона лише смерти,

важко на серці,

над тілом героя.

12

Тоді мовить Ґулльронд,

Ґ'юкі дочка:

«Не можеш ти, мамо[486],

хоч мудрою звешся,

втішити юнку,

горе розрадити».

Радить вона

тіло князя відкрити.

13

Зняла покривало

вона тоді з Сіґурда,

голову вклала

їй на коліна:

«Глянь на коханого,

в губи цілуй,

так, як вітала

завжди героя».

14

Глянула Ґудрун

один лише раз

на княже волосся,

черлене від крови,

на очі героя,

що більше не сяють,

на духу фортецю[487],

зруйновану лезом.

15

Тоді опустилась

Ґудрун на ложе,

волосся скуйовдилось,

лиця червоні,

сльози дощем

ллялись на коліна.

16

Тоді заридала

Ґудрун, дочка Ґ'юкі,

сльози потоком

бігли на ложе,

заголосили

гуси знадвору,

птаство чудове,

дівоче майно.

17

Тоді мовить Ґулльронд,

Ґ'юкі дочка:

«Не знаю кохання

за ваше сильнішого

серед людей

на цілій землі;

смутилась моя

надворі чи в хаті

сестра, коли Сіґурда

не було поруч».

Ґудрун мовила:

18

«Був Сіґурд мій поруч

із Ґ'юкі синами,

як стебло цибулі

понад травою

чи камінь коштовний

серед намиста,

був самоцвітом він

з-поміж героїв.