Читати книгу - "Крижана принцеса"

пообіцяв, що незабаром їм зателефонує ще один професіонал, який огляне будинок від горища до підвалу.

Еріка попростувала перед Лукасом у коридор. Умить Лукас щосили схопив її за горло й притиснув до стіни. Його обличчя опинилося на відстані подиху. Вона побачила гнів у його очах і вперше усвідомила, чому Анні так важко звільнитися від стосунків із Лукасом. Вона бачила перед собою чоловіка, який змітав усіх зі свого шляху, і боялася навіть поворухнутися.

— Ти ніколи не зробиш такого більше, чуєш! Я нікому не дозволю знущатися з мене! Тож тепер добряче бережись!

Він кричав так сильно, що аж забризкав її обличчя слиною. Еріка ледь втрималася, аби не втертися. Вона стояла мовчки й непорушно, немов у землю вкопана, і затято молилася подумки, щоби він нарешті зник із її будинку. На диво, він якраз зібрався йти. Лукас прибрав руку від її горла й обернувся до дверей. Але саме тоді, коли Еріка полегшено зітхнула, він різко повернувся до неї й знову опинився на відстані простягнутої руки. Не встигла Еріка зреагувати, як він міцно схопив її за волосся й впився в її вуста. Лукас протиснув свій язик між її губами й однією рукою так сильно схопив за груди, що Еріка відчула, як лямка бюстгальтера врізалася їй у шкіру. Він посміхнувся й попрямував до дверей. Умить він розчинився в холодному зимовому повітрі. Еріка не наважувалася поворухнутися, допоки не почула, як від’їжджає його автомобіль. Вона притулилася до стіни й з відразою витерла свої вуста. Еріка злякалася його поцілунку більше, ніж того, що він міцно схопив її за горло. Її тіло затремтіло. Еріка опустила голову на коліна й заплакала. Не через себе, а через Анну.

Понеділкові ранки були не надто приємною подією в житті Патрика. Він почувався людиною лише об одинадцятій годині. Прокинувся від того, що величезна купа паперів гучно приземлилася на його письмовому столі. Крім того, що пробудження виявилося жорстким, ще й кількість документів перед ним подвоїлася. Патрик гучно застогнав. Анніка Янссон злісно посміхнулася й запитала невинним голосом:

— Хіба ти не казав принести всі документи, пов’язані з родиною Лоренсів? Це неймовірний обсяг роботи! Я зібрала все до останньої літери — і яка винагорода? Глибоке зітхання. А де ж твоя безмежна вдячність?

Патрик усміхнувся.

— Це варто не лише безмежної вдячності, Анніко. Якби ти вже не була заміжньою, я б одружився з тобою й заки́дав би тебе шубами та діамантами. Але оскільки ти розбила моє серце й далі живеш зі своїм пройдисвітом, можеш задовольнятися лише невеличким «дякую». Та моєю безмежною вдячністю. Аякже.

Він дуже здивувався, як швидко її обличчя залилося рум’янцем.

— Так, тепер у тебе достобіса роботи. Навіщо тобі все перечитувати? Це якось пов’язано з убивством у Ф’єлльбацці?

— І гадки не маю, якщо казати щиро. Нехай це зветься жіночою інтуїцією.

Анніка запитливо звела брови, але вирішила, що на сьогодні годі вже запитань. Однак його слова її неабияк спантеличили. Родину Лоренсів у Танумсгеде знає кожен, і якщо вона якимось чином пов’язана з убивством, то це стане щонайменше сенсацією.

Патрик дивився на неї, аж доки вона не зачинила двері. Вельми розумна жінка. Він дуже сподівався, що вона витримає керівництво Мельберґа. Якщо одного дня в неї урветься терпець і вона вирішить піти, то це стане великою втратою для їхньої поліцейської дільниці. Патрик змушував себе зосередитися на документах, які принесла йому Анніка. Він зметикував, що на це йому знадобиться безліч часу. Він відкинувся на стільці, закинув ноги на стіл і взяв перший документ.

За шість годин Патрик підвівся, аби помасажувати свою втомлену шию, і відчув, як сильно в нього печуть очі. Він перечитав у хронологічній послідовності всі документи, почавши з найдавніших. Захопливе читання. За ці роки дуже багато статей було написано про Фабіана Лоренса та його успіхи. Переважно всі розповіді були позитивними: життя немов простягало йому свою дружню руку. Фабрика набирала обертів неймовірно швидко, і здавалося, що Фабіан був надзвичайно обдарованою людиною, ба більше, генієм бізнесу. Патрик знайшов навіть шлюбну світлину Фабіана й Неллі, на якій вабила зір гарна пара у вишуканому вбранні. Опісля цієї події в газетах почали з’являтися фотографії Неллі із сином Нільсом. Неллі Лоренс невтомно працювала в численних благодійних організаціях, повсякчас влаштовувала різні світські події і, здавалося, що Нільс — часто з наляканим виразом обличчя й міцно тримаючи свою матір за руку — завжди був поруч із нею.

Навіть коли він став підлітком, однаково завжди був поруч із матір’ю на різних офіційних подіях, але тепер він упевнено тримав її за руку й мав гордовитий вигляд. Фабіана на світлинах тепер майже не було: про нього згадували лише тоді, коли з’являлися новини про якусь вигідну угоду.

Одна зі статей відрізнялася від усіх інших і привернула увагу Патрика. Вона була повністю присвячена Неллі, яка в середині 1970-х років усиновила хлопчика з «жахливою сімейною драмою», як про це писали в газеті «Аллерс». На світлині було зображено Неллі з макіяжем та у вишуканому вбранні. Вона стояла посеред своєї елегантної вітальні й обіймала дванадцятирічного хлопчика. Він мав непоступливий і незадоволений вигляд. Здавалося, наче він ось-ось скине зі свого плеча її кістляву руку. Нільс, юнак приблизно двадцяти п’яти років, стояв позаду матері й ледь усміхався. Стриманий і серйозний, у темному костюмі та із зачесаним назад волоссям, він цілком вливався в таку вишукану атмосферу. Однак молодший хлопчик був білою вороною.

Стаття возвеличувала таку пожертву й великий суспільний внесок, який зробила Неллі Лоренс. У ній ішлося про те, що хлопець у дитинстві пережив невимовну трагедію й зараз, як розповіла в інтерв’ю Неллі, вони допомагають йому оговтатися після всього. Неллі була сповнена віри в те, що така любов і підтримка, яку вони йому дають, зможуть зробити з хлопчика повноцінну й тямущу людину. Патрик упіймав себе на думці, що йому дуже шкода дитини. Така наївність.

Кілька років потому такі гламурні світлини зі світських подій і домашні репортажі змінили сумні заголовки на кшталт «Спадкоємець родини Лоренсів зник». Кілька тижнів поспіль місцеві газети були переповнені статтями про цю подію, а одного разу про неї написали навіть у самому «Ґетеборґ-постен». Існувало й чимало версій того, що сталося з юним Нільсом. Траплялися всі мислимі й немислимі варіанти, починаючи з версії, що він розтратив усе багатство свого батька й тепер живе в невідомій місцині й купається в розкоші, і закінчуючи такою, у