Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"

— Саме так, — погодився Віллет. — Де вона?

— Чи ж не в санаторії Зальцера? Чи не спадає вам на думку, що вона може бути його бранкою?

Він різко випростався в кріслі.

— А чи не надто ви даєте волю своїй уяві? Лише минулого тижня я отримав од неї лист!

— Це нічого не доводить. І що вона пише?

— Я просив її підписати кілька паперів. Вона повернула їх з підписом та долучила лист подяки за клопоти.

— Лист надійшов із «Крествейз»?

— У ньому була вказана адреса «Крествейз».

— І це не спростовує мої припущення про те, що вона може бути бранкою, еге ж? Я не стверджую, що це справді так, але таку ймовірність не слід відкидати.

— Ми можемо це негайно з’ясувати, — швидко сказав він. — Я напишу їй і попрошу приїхати. Завжди можу знайти якийсь привід для такої зустрічі.

— А це чудова ідея! Ви повідомите мені про результат? Було б непогано простежити, куди вона поїде після зустрічі з вами...

— Я повідомлю вам про час зустрічі.

Я підвівся.

— Гадаю, це все на сьогодні. То ви не забудете перевірити її банківський рахунок?

— Подумаю, як це зробити. Не кваптеся з розслідуванням, Меллою. Не хочу якихось ускладнень. Ви мене розумієте?

— Я подбаю про це.

— Які ваші подальші кроки?

— Спробую знайти сестру Гарні. Мені сподобалася ця дівчина. Розшукаю її, якщо вона ще жива.

Коли я його полишав, обличчя його більше не нагадувало маску. Він виглядав як вельми стривожений адвокат середнього віку. Принаймні це доводило, що він — жива людина.

Черговий сержант сказав, що Міффлін вільний і я можу піднятися до нього. Він глянув на мене з надією, бо очікував, що я повідомлю йому ім’я завтрашнього переможця кінних перегонів, але голова у мене була забита іншим.

Я піднявся нагору. На сходовому майданчикові наткнувся на рудоволосого сержанта Мак-Ґроу.

— О, це знову наш горе-слідопит, — презирливо сказав той. — І що тебе гризе цього разу?

Я глянув у його крижані очиці, й те, що я в них побачив, мені не дуже сподобалося. Цей хлопець отримує задоволення, завдаючи болю іншим: він із тих безжальних копів, хто охоче упокорює неслухняних і отримує від цього насолоду.

— Нічого мене не гризе, — заперечив йому. — Але якщо ти надто довго тинятимешся поблизу, то мене щось таки гризтиме.

— Дотепник, еге ж? — і він вишкірився, оголивши ряд дрібних жовтих зубів. — Не пхай свого носа, куди не слід, спритнику! Ми за тобою пильнуємо.

— І так ретельно, що мало не знесли мені голову, — додав я, протискуючись повз нього і прямуючи в кабінет Міффліна.

Перед тим, як постукати, трохи постояв і озирнувся через плече. Мак-Ґроу й далі стояв на сходах, дивлячись мені вслід. На обличчі — спантеличений вираз, великий рот роззявлений. Після того, як наші очі зустрілися, він відвернувся і почав спускатися сходами.

Коли я увійшов, Міффлін, глянувши на мене, нахмурився.

— Знову ти! Заради Бога, не навідуй мене так часто — Брендонові це не сподобається!

Я присунув до себе стілець і зручно всівся.

— Обов’язково сплакну над цим, якщо матиму час Взагалі-то я тут у справі, а якщо Брендонові це не подобається — нехай втопиться в океані.

— В якій справі? — перепитав Міффлін, відкинувшись на стільці й викладаючи на стіл великі волохаті руки.

— Одна з медсестер, яка доглядає міс Кросбі, зникла, — повідомив я. — Брендона це мало б зацікавити, адже вона працює у Зальцера.

— Зникла? — перепитав Міффлін, і голос його прозвучав фальшиво. — Що ти хочеш цим сказати?

Я оповів йому про свої відвідини сестри Гарні та про те, як пролунав дзвінок у двері, дівчина пішла їх відчиняти й не повернулася. Детально описав товстулю з порожньої квартири навпроти, оповів про сливову кісточку на сходах і про те, що дужому чоловікові зовсім нескладно було б знести сестру Гарні пожежними сходами, якби внизу чекала машина.

— Як це кумедно, — озвався Міффлін, пригладжуючи чорне волосся. — Кілька років тому одна з медсестер Зальцера також зникла. Її так і не знайшли.

— А ви її хоч шукали?

— Віку, тобі не слід іронізувати, — роздратовано сказав Міффлін. — Звісно ж, ми її шукали, але не знайшли. Зальцер стверджував, що вона втекла з якимось хлопцем, аби таємно вийти заміж. Казав, що батько дівчини був не в захваті від нареченого чи щось подібне.

— А Зальцер не повідомляв вам про зникнення сестри Гарні?

Він заперечно хитнув головою.

— Навряд чи він мав на це час. Окрім того, вона могла щось згадати і піти залагоджувати справу. Є купа причин, чому жінка може полишити помешкання.

— Без панчіх та черевиків? У розпал розмови? Не обманюйся, Тіме! Це викрадення — і ти прекрасно це знаєш.

— Поїду туди і переговорю з консьєржем. Тримайся від усього цього подалі. Я скажу Брендонові, що про зникнення повідомив консьєрж.

Я стенув плечима.

— Хай буде так: аби щось