Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"

143
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 89
Перейти на сторінку:
скелет, що оживає, і в цілому все виглядало так, як зазвичай виглядає старе кіно. Але потім історія перервалася іншими картинками, картинками з маленькою дівчинкою (саме це і привернуло увагу Еліота), яка стояла у дивній позі на стільці. Крізь певного роду отвір вона зазирала в кімнату, розбиту на безліч відсіків. Подальший кадр дав йому пояснення, на що вона дивилася. Еліот знайшов це просто чарівним — гармонія, баланс, ритм, — він бажав відтворити це. Він не настільки володів мовою, щоб пояснити, чому це так прекрасно, але тепер тільки й робив, що раз у раз продивлявся фільм, намагаючись збагнути: що саме створив у ньому невідомий автор. Це забрало місяці, але Еліот відтворив маленьку кімнату. Тонким нещільним шаром він наніс світловідбивне покриття на напівсрібний бік дзеркала й повісив його на стіну камери. Світло всередині, темрява зовні; одностороннє дзеркало, спрямоване в бік іншого дзеркала на дальній стіні невеликого приміщення. Він зазирнув крізь скло до камери — тунель його власних відображень тягнувся у безкінечність. Зрештою він спробував це з дівчинкою, викраденою на Моррісон-стрит, яку згодом викинув у завулку Ковенант, але вся ця затія здалася йому незрозумілою. З тією дівчинкою з Моррісон-стрит він зробив шикарне відео, яке надіслав правоохоронцям. Який же це був геніальний хід, досконала витівка — водночас дражнила поліцію й попереджала місто, що ним вільно розгулює неабияка людина. І все-таки, навіть на тому записі він не зумів отримати вдале співвідношення світла всередині й ззовні кімнати. У фільмі теж було щось про дзеркало, але він не міг збагнути, що саме.

Зрештою Еліот покинув роботу — він більше не мав потреби в бензині. Усе, що було йому потрібно, це плівка на целулоїдній основі — вона дивовижно палала. Він вирішив знайти нову роботу, щось приємне, що можна було б поєднувати із задоволенням.

Коли сходило сонце, він паркував свій фургон у Медоуз. Одні діти називали його Морозивником, інші Сирником.

15

Була вже ніч, коли вони повернулися до квартири Вітмена. Дерева вздовж Марчмонт-роуд виглядали непривітно, вітер тріпотів у їхньому листі. Вітмен і Чарлі піднялися двома прольотами сходів. Ціла купа листів чекала в кутку передпокою. Конверти, так і не відкриті, були відсунуті вбік. Вітмен увімкнув світло у вітальні. Він сказав Чарлі, що той може зайняти ліжко Еллі, і вони пішли спати.

У спальні Вітмен кинув своє пальто на стілець і перевірив мобільний. Був пропущений дзвінок із американського номера — без сумніву, від Вальдано. Той стривожиться, коли збагне, що Вітмена немає на борту літака, який прибуває вранці до міжнародного аеропорту Лос-Анжелеса.

Але Вітмен ще мав час. Пізніше він знайде, як виправдатися за це непорозуміння. Та й Вальдано буде байдуже, щойно фільм потрапить йому до рук.


Вітмен чистив зуби перед дзеркалом.

Він глянув у дзеркало і нижче: поряд із ним стояла Еллі. Вона була у своїй рожевій піжамці з зображенням ведмедика, відтиснутим на сорочці. Вона теж чистила зуби. Її рухи були рішучими, методичними.

Вітмен припинив своє зайняття й усміхнувся у дзеркало.

— Що це, татку? — мовила вона, яскраво всміхаючись з-поза зубної щітки.

Вітмен обернувся обличчям до кімнати поза дзеркалом. Нікого не було.


Він роззувся і сів на ліжко. Пружини металево заскрипіли під його вагою. Боже, як він утомився. Події, що передували виявленню «Séance Infernale» — Вальдано, випадок на парковці, рожевий велосипед, Плуто — наскрізь пробили броню, яку він нарощував після втрати доньки і, як наслідок, дружини. Він зняв окуляри й потер очі. Втома наздоганяла його. Це був довгий день.

«І ти ще не завершив».

Щось виблискувало поряд із ліжком. Після майже десяти років обручка Кейт досі лежала на тумбочці. Він узяв обручку і знов почепив окуляри на носа, ніби й без того не пам’ятав кожну дрібну деталь.

Він збирався одружитися з нею. Пішов до однієї з найкращих ювелірних майстерень у місті й попросив зробити обручку в формі горобця — адже вона була його маленьким горобчиком. Урешті-решт сумніви здолали його, і він привів із собою Кейт, щоб допомогла з дизайном. Разом вони обрали камінець. Вона обожнювала носити її. Коли вони розлучилися, вона повернула обручку. Він, звісно, витратив на неї гроші, але самі лише матеріали не становили великої цінності. Блакитний смарагд і топаз із каблучки його бабусі коштували не так уже й дорого. Справжньою цінністю був час, який уклали вони і майстри, карбуючи її, час, коли вони були щасливі разом. Він думав повернути їй обручку як подарунок до дати, що мала стати їхньою п’ятнадцятою річницею, але згодом відкинув цю ідею як дурну й оманливу. Вони вже тривалий час не розмовляли. Вона пробувала телефонувати йому на дні народження. Він ніколи не брав слухавки.

За кілька місяців після зникнення доньки згорьована Кейт піддалася запамороченню, що вже володіло Вітменом, з чистої скорботи перетворившись на нав’язливу ідею. Дні й ночі він проводив, полюючи на рідкісні артефакти. Подорожі ставали частішими, зазвичай до різних країн — якомога далі від жінки, яка нагадувала йому про загублену плоть і кров, якомога далі від тієї, яка кричала на нього, що він викреслив Еллі з пам’яті. Утім, саме ця жінка почала готувати папери на розлучення кілька років по тому, щоб одружитися з агентом із нерухомості, започаткувавши нову родину й нове життя. Останнє, що він про неї чув, це що вона має двох дітей й вони обоє ходять у дитячий садочок. Певно, їхній батько ніколи не випускає їх із поля зору.

У ті дні, коли Вітмен не подорожував якоюсь віддаленою місциною, він нечасто залишався вдома. Піймав себе на тому, що, повертаючись до Медоуз, тихо сидить на лаві й курить, сподіваючись бодай на мить побачити в густому тумані маленьку дівчинку з ластовинням і лялькою

1 ... 30 31 32 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Infernale. Пекельний сеанс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Infernale. Пекельний сеанс"