Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

їздив туди інкогніто, як професор Духовної академії Василь Семенович Петренко, улюблений двійник Гайдука. Так було домовлено з Папою. — Чому Кварку так хочеться пити з мене кров? Адже він усе добре розуміє».

— Сподіваюсь, що ви, Миколо Михайловичу, хоч і атеїст, добре розумієте суть справи. Йдеться не про нашу конфесійну належність. У ситуації, коли Омар аль-Бакр і «Глобальний джихад» проголосили тотальну різанину християн — я не кажу вже про юдеїв — ми, наш народ, повинні самовизначитись. Нас уже не питають, хто ми — українці, росіяни, поляки, молдавани? Нас хочуть знищити тільки за те, що ми хрещені, незалежно від того, чи ми віруємо, чи ні. Це навіть не расизм. Це крок уперед порівняно з Гітлером і Сталіним. Це зветься Христоцид. От ви, Миколо Михайловичу. Приходять до вас джихадисти й питають — ти хто? Що ви скажете їм?

— Що я — людина, — кинув сердито Малахов, все ще стоячи, спершись на стіл сухими кулаками. — Я категорично проти втягування держави в справи християнства, яке переживає глибоку кризу.

— Ви сідайте… людино, — сказав Гайдук, дивуючись незрозумілій ворожій впертості Малахова, від якого саме сьогодні чекав підтримки. Вирішив найближчим часом побачитись із ним і поговорити по душах. І продовжив голосно: — Я ставлю питання інакше. Чи ми, керівництво держави, підтримаємо підписання історичного Акту Возз’єднання християн світу під час святкування в Києві річниці нашого хрещення? Маю на увазі всі геополітичні та безпекові аспекти. Пояснювальна записка є у ваших лептопах. Увімкніть монітори.

Побачив, як блакитне сяйво змінило тональність облич присутніх.

Малахов не вгавав:

— Як я розумію, «Джихад» є новим втіленням Чорної Орди. Так би мовити — той самий вид зброї, тільки модифікований. Більш небезпечний. Тому замість релігійних справ пропоную обговорити стратегічно-оборонні питання підготовки до можливих бойових дій, поки джихадисти сюди не прийшли.

— Вони вже тут, — пролунав спокійний жіночий голос. Всі озирнулися. Це була двозірковий генерал Алла Миколаївна Назарова — колишній начальник Сьомого управління ВІРУ, а нині директор Національного агентства внутрішньої безпеки. Мало хто в державі знав її в обличчя, а ті, що зустрічалися з нею, не могли повірити, що ця сіренька мишка, яка нагадувала добру бабусю з реклами дитячих каш, керувала могутньою й розгалуженою спецслужбою країни. Була вона сива — волосся принципово не фарбувала, хірургічних підтяжок обличчя не робила, косметики не вживала, і все ж — завжди залишалася не по-старечому енергійною, свіжою, з проникливим поглядом сірих очей. Носила старовинного крою костюмчики мишастого кольору — в генеральській уніформі її ніхто не бачив, хіба що Гайдук, коли вручав їй зірочки до погон.

— Вони вже прийшли, — повторила Назарова. — І більшість із них — не араби, не кримські татари, не іранці, а українці й росіяни. Якщо до Великої Темряви в країні існувало сто двадцять медресе й три ісламські університети, то сьогодні — понад чотириста, більшість з яких — підпільні, й шість університетів плюс недільні школи. В деяких навчальних закладах діють джихадисти, які готують кадри майбутніх терористів. Гламурна епоха принесла нам великі духовні втрати. Бо якби наші люди були добрими християнами, розуміли, що вони зраджують спадщину своїх предків, переходячи на бік фанатиків, ми не мали б цієї загрози. Агентство підготувало доповідь щодо проникнення джихадистів у всі сегменти суспільства. Інформацію прошу прочитати негайно після закінчення засідання РНБ, бо через годину після того текст буде знятий з комп’ютерів. Тому я повністю підтримую Ігоря Петровича — провести цей історичний акт у Києві як акт мобілізації нашого народу, його об’єднання навколо християнських цінностей. Як нагадування — хто ми, з якого коріння. Це буде дуже небезпечний захід з огляду на можливість широкомасштабних терористичних замахів. Але якщо відмовимось — ми програємо війну, ще не розпочавши битву.

Вона сіла тихо й непомітно, наче розчинилася у невеликій залі засідань, наче й не було її тут зовсім.

Гайдук пошукав очима військового губернатора Криму, генерала Селім-хана: той спокійно вдивлявся в екран лептопа, ніби не про мусульман щойно йшла мова, а про щось, що не обходило приземкуватого небагатослівного генерала.

І тоді не так різко, як Малахов, але й не так непомітно, як Назарова, підвівся міністр оборони Палій — розповнілий, з міцною шиєю, туго стиснутою коміром мундира, але все ще молодцюватий і рішучий; на засмаглому обличчі (щойно повернувся з Мексики, з курортної зони Канкун) — то була засмага блондинів — не коричнева, а яскраво-червона, швидко минуща, — білими, наче приклеєними смужками, виділялися брови. Палій надягнув парадний, оливкового кольору мундир генерала армії, з червоно-чорними нарукавними шевронами УНА на двобортному кітелі, перехопленому в талії — чи тому, що від неї залишилось — пасом, гаптованим золотим листям; ремінь був увінчаний спереду золотою клямрою-застібкою з круглою бляхою з двома перехрещеними мечами. З лівого плеча звисали золоті аксельбанти, на обшлагах рукавів сяяли п’ять золотих смуг-галунів. Козацькі малинові лампаси — дві вертикальні смуги — прикрашали генеральські штани.

— Українська народна армія повністю підтримує ідею Верховного головнокомандувача генерала армії Гайдука, — гучно вимовив Палій. — Доповідаю: в Збройних силах України-Руси нараховується вісімдесят один відсоток християн різних конфесій. Особовий склад розуміє, яка небезпека насувається на нас. Військо візьме участь у забезпеченні громадського порядку й роз’ясненні основних положень Акту Возз’єднання. Практично, ми вже пов’язані з Римом. Частина військових капеланів — греко-католики і римо-католики, які готові зробити свій внесок у цю святу справу. Пропоную: погодитись із пропозицією Верховного головнокомандувача і почати практичну підготовку до цієї історичної події. Дозвольте сісти?

«Що це з ним? — неприємно здивувався Гайдук. — Цей офіційний тон, цей розцяцькований парадний мундир, ця тупа готовність виконати наказ без спроби осмислити саму подію… Невже Леді розповіла йому?»

Він не помітив, як почав говорити генерал Селім-хан. Він мовив тихо, часто зупиняючись й погладжуючи обома руками сивіючу борідку, наче під час намазу.

— Було б добре, якби у цій події взяли участь також представники мусульманського духовенства, нехай допоможе їм Аллах… Думаю, що всі розуміють, що справжній іслам не має нічого спільного з шакалами-вбивцями, з джихадистами — цим породженням Сатани.

Він змовк, обвівши запитальним поглядом присутніх. Всі мовчали, бо не вірили Селім-хану. Про цього