Читати книгу - "Хрещений батько"

справи. Якщо буде треба, підемо й на угоду. Коли твій батько устане з ліжка, він зможе все владнати без зайвого галасу, і всі «родини» підтримають його.

– Ти думаєш, що я не впораюся з цим Солоццо? – люто перебив його Сонні.

Том Хейген подивився йому прямо в очі.

– Сонні, ти його напевне здолаєш. У «родини» Корлеоне ще є сила. Ось сидять Клеменца й Тессіо, коли дійде до загальної війни, вони зможуть зібрати тисячу чоловік. Але тоді почнеться різанина по цілому східному узбережжі, і всі «родини» звинуватять «родину» Корлеоне. Ми наживемо купу ворогів. Такі речі твій батько ніколи не схвалив би.

Дивлячись на Сонні, Майкл подумав, що Хейгенові аргументи переконали його. Та зненацька Сонні запитав Хейгена:

– А як старий помре, що тоді ти порадиш, консільйорі?

Хейген відповів спокійно:

– Я знаю, що ти не підеш на це, але я б порадив тобі насправді піти на угоду із Солоццо по наркотиках. Без політичних контактів і особистого впливу твого батька «родина» Корлеоне втрачає половину своєї сили. Якщо не стане старого, інші «родини» Нью-Йорка можуть об’єднатися і спільно підтримати Татталья і Солоццо хоча б для того, щоб уникнути тривалої руйнівної війни. Якщо помре твій батько, укладай угоду. А потім побачимо.

Сонні пополотнів від люті.

– Тобі легко таке говорити, бо не твого батька вбивали.

Хейген відповів із гідністю і негайно.

– Я був для нього не гіршим сином, ніж ти чи Майкл, а може, і кращим. Тепер я даю тобі професійну пораду. А особисто мені б хотілося уколошкати всіх цих виродків.

Хвилювання в його голосі присоромило Сонні.

– Бога ради, Томе, я ж нічого такого не мав на увазі.

Але він таки мав. Кров є кров, і ніщо інше не зрівняється з нею.

Якусь хвильку Сонні похмуро розглядав присутніх, тоді як усі зніяковіли й чекали мовчки. Потім він зітхнув і заговорив спокійно.

– Гаразд, ми пересидимо, доки старий не зможе повести нас. Але, Томе, я хочу, щоб і ти також не потикався з двору. Не ризикуй ні в якому разі. Майку, будь обережний, хоча я не думаю, що вражий Солоццо наважиться поширювати війну й на донову рідню. Бо тоді всі обернуться проти нього. Але будь обережний. Тессіо, тримай своїх людей у резерві, але нехай не сидять, а нишпорять по місту. Клеменца, як упораєшся з Гатто, заміниш своїми людьми людей Тессіо коло наших будинків і на вулиці. Проте коло лікарні хай будуть твої люди, Тессіо. Томе, вранці перш за все зв’яжися із Солоццо і Татталья, розпочни переговори телефоном або через посланця. Майку, завтра вранці візьмеш двох хлопців у Клеменци, підеш із ними до Луки додому, дочекаєшся, поки він з’явиться, або з’ясуєш, де він, у біса, пропадає. Можливо, що той навіжений уже десь підстерігає Солоццо, якщо до нього дійшли чутки про випадок. Я не вірю, щоб він пішов проти дона, хоч би скільки Турок обіцяв йому заплатити.

Хейген нерішуче зауважив:

– Може, Майкові не варто прямо вплутуватися у всю цю історію?

– Правда, – погодився Сонні. – Забудь про це, Майку. Та й усе ж ти мені потрібен тут удома, коло телефона, це найважливіше.

Майкл нічого не відповів. Він зніяковів, навіть засоромився, бо по підкреслено байдужих обличчях Клеменци і Тессіо бачив, що вони приховують свою зневагу. Підсунув телефон, набрав номер Луки Бразі й довго слухав сигнали, на які ніхто не відповідав.

Розділ VI

Тієї ночі Пітеру Клеменці спалося погано. Він встав удосвіта, сам приготував собі сніданок – склянку граппи, товстий шматок генуезької ковбаси-салямі зі скибкою свіжого італійського хліба, який йому, мов за добрих давніх часів, приносили й залишали біля дверей. Потім із великої простої порцелянової чашки випив гарячу каву з ганусовою горілкою. Але, сновигаючи по будинку в старому домашньому халаті й червоних повстяних капцях, він весь час думав про роботу, яка чекала сьогодні на нього. Вчора ввечері Сонні Корлеоне досить зрозуміло сказав, що треба негайно впорати Полі Гатто. Значить, доведеться сьогодні.

Клеменца непокоївся. Не тому, що Гатто був його висуванець і виявився зрадником. Це не впливало на позицію капореджіме. Зрештою минуле Полі було бездоганне. Він походив із сицилійської сім’ї, виріс по сусідству з дітьми Корлеоне, навіть ходив до школи з його сином. Він належним чином піднімався по щаблях підвищень. Його випробували і не знайшли вад. Коли ж він насобачився на «мокрому», то отримав добрий пай від «родини» – процент в одному з гральних домів на Іст-Сайді й доступ до каси однієї з профспілок. Клеменца не міг не знати, що Гатто приробляє збоку. Це суперечило правилам «родини», але навіть такі «ліві» операції свідчили про його вартість. Порушення подібних правил вважалося ознакою непересічності, так само як, скажімо, вибрики загнузданого гарячого рисака.

Крім того, подібні операції Полі Гатто ніколи не призводили до ускладнень. Вони завжди старанно планувалися, здійснювалися без зайвого галасу й кривди для будь-кого: три тисячі доларів із однієї манхеттенської фірми готового одягу та ще дещиця з невеличкої фабрики керамічних виробів у бруклінських нетрях. Зрештою, хлопець може завжди знайти застосування зайвим кишеньковим грошенятам. Усе це зрозуміло. Хто б міг передбачити, що Полі Гатто виявиться зрадником?

Але Пітера Клеменцу сьогодні непокоїло адміністративне питання. Власне страта Гатто – справа буденна. Проблема полягала в тому, що когось треба підвищити на заміну Гатто в «родинному ділі». Це серйозне підвищення, і його слід було б добре обдумати. Треба знайти рішучого, кмітливого й надійного хлопця, щоб не розколовся в руках поліції, коли ускочить у халепу. Отже, кандидат на охоронця має бути просякненим наскрізь сицилійським законом «омерта» – законом мовчання. А потім – яку платню покласти йому на новій посаді? Клеменца кілька разів казав донові, що треба краще платити довіреним людям, адже за всякого клопоту вони завжди на передній лінії, та дон не погоджувався з ним. А якби Полі отримував більше, він би, може, і не дався на підкуп цьому хитрому Туркові Солоццо.

Зрештою в Клеменциному списку лишилося три кандидати. Першим був рекетир, що збирав данину з негритянських страхових установ у Гарлемі, – здоровань, силач, дуже привабливий чолов’яга, що вмів ладнати з людьми і водночас, коли треба, змушував їх тремтіти перед ним. Але Клеменца викреслив його прізвище зі свого списку після півгодинних роздумів. Цей чоловік занадто добре ладнав з чорношкірими, що свідчило про певну слабину в характері. До того ж йому важко було б підшукати заміну на теперішньому місці.

Другою кандидатурою, яку зважував і вже майже затвердив Клеменца, був один роботящий