Читати книгу - "Звичайна вдячність"

— Чим я можу Вам допомогти? — вів далі батько.

Помовчавши кілька хвилин, Една Свон відповіла:

— Ви даєте поради одруженим парам, еге ж?

— Звісно, але за певних умов.

— Отче, нам потрібно поговорити з вами про одну з проблем нашого шлюбу.

— Яку саме?

Знову запанувала тиша, і я почув, як Евіс кашляє.

— Нам потрібно поговорити про наше сексуальне життя, — нарешті наважилась Една.

— Ясно, — батьків голос лишався таким само незворушним, ніби Една сказала, що хоче поговорити про молитви.

Мені здалося, що я повинен щось зробити. Думаю, варто було підійти, забрати в Доула ганчірки і заткнути ними трубу, проте я був лише хлопчиськом у компанії дорослих чоловіків. Мені бракувало сміливості діяти їм наперекір.

— Я хочу сказати, — вела Една, — що нам потрібна шлюбна порада щодо сексу. З християнської позиції.

— Побачимо, чим зможу вам допомогти, — відповів батько.

— Річ у тім, що в нас з Евісом зовсім різне бачення наших фізичних стосунків. Правду кажучи, отче, мені хочеться більше близькості, ніж Евіс може мені дати. Він уважає, що моє бажання — це аномалія. Саме це слово Евіс вживає, аби описати мій стан. Аномалія. Ніби я з глузду з’їхала чи щось на кшталт цього. — Розмову Една починала більш-менш спокійно, але голос дедалі пришвидшувався, особливо коли вона говорила останнє речення.

Доул одразу заткнув трубу й прошепотів до інших:

— Якби моя колишня була такою ж пристрасною, ми б і досі були одружені.

Чоловіки душилися сміхом, Доул знову витягнув ганчір’я.

— Зрозуміло, — мовив батько. — Евісе, може, ти щось скажеш?

— Так, отче. Я працюю як проклятий на зерновому елеваторі весь день, а коли повертаюся додому, то почуваюся надміру втомленим. Я ледве своє лайно несу, даруйте на слові, прихожу додому, аж тут Една вся така пристрасна, а в мене на думці лишень, як випити пляшку холодного пива й задерти догори ноги. Я що, тренований песик у цирку?

Я уявив Евіса Свона. Він зараз сидить там, худий як тріска, його адамове яблуко стрибає то вгору, то вниз. Можливо, власник крамнички також уявляв його цієї миті, і тому хитав головою й тихенько посміювався. Я знав, що нам не варто те слухати, і Гас би їх зупинив. Я знав, що за його відсутності вся відповідальність лежала на моїх плечах. Правду кажучи, я не боявся зробити зауваження чоловікам. Насправді мене надзвичайно зацікавила розмова в батьковому кабінеті, і тому я прикусив язика.

— Ну хоч би трішки емоцій, Евісе, — промовила Една Свон. — Усе, що я прошу.

— Та ні, Едно. Ти просиш жеребця, який почне скакати, щойно ти заляскаєш у долоні. Я не такий, жінко. А зараз, отче, зрозумійте й ви мене. У мене є бажання, я хочу, хочу, як звичайний чоловік. Але Една, вона ж просто сексуально агресивна.

— Ти знаєш, є чоловіки, які таке цінують, — кинула Една у відповідь.

— Ти з жодним із них не одружена.

— Господи, а як же хотілося б…

— Гаразд, — тихо промовив тато. Він розсудливо зачекав кілька хвилин, а потім додав: — Фізична близькість між чоловіком та жінкою — це делікатний баланс потреб і темпераментів, що не завжди збігаються. Едно, Ви чуєте Евіса? Він лише просить трохи часу для відпочинку наприкінці важкого робочого дня, перш ніж перейде до плотських утіх.

— Відпочити? Та до біса, отче, він п’є пиво й куняє, і що тоді мені з нього взяти?

— Евісе, може, замість пива спробувати скляночку холодного чаю?

— Знаєте, коли я, як проклятий, працюю в таку спеку, єдине, що допомагає мені пережити день, — це думки про пляшку пива, яка чекає на мене в холодильнику.

— А деякі чоловіки думають про те, що на них чекає в ліжку, — вставила свої п’ять копійок Една.

— Ми одружені тринадцять років, Едно. Повір мені, ніякі сюрпризи в ліжку мене точно не чекають.

— Тринадцять років, — вів тато. — Це чималий термін. Розкажіть мені, як ви зустрілися.

— А який це має стосунок до справи? — запитав Евіс?

— Ми познайомилися під час пікніка, — відповіла Една. — Лютеранський парк. Я була знайома з колегами Евіса, вони запросили нас обох. Таке собі спеціальне знайомство, проте ми навіть не здогадувалися.

— Що вас зацікавило в Евісі?

— Чорт забирай, він був напрочуд милий і трохи зухвалий. Вечір закінчився тим, що ми про щось говорили, поки інші грали в м’яча. Ми всі вже збиралися, він відчинив переді мною двері. Наче справжній джентльмен. — Вона спинилася на мить, а потім знову заговорила, її голос