Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

з тижневою циклічністю. Через осінні опади ґрунт дуже розм’якає, а тому корені не мають у розмитій землі належної опори. Якщо перерахувати, біля дорослого стовбура буря вирує із силою в двісті тонн. Хто кепсько озброєний, такого не витримує та падає. Проте листяні дерева непогано підготовлені. Щоб вітер їх добре обтікав, вони скидають усі свої сонячні вітрила. Упавши додолу, так зникає велика загальна площа завширшки тисячу двісті квадратних кілометрів{39}. Якщо перерахувати, то це наче вітрильник із сорокаметровою щоглою згорнув свій головний парус розміром тридцять на сорок метрів. Утім, це ще не все. Стовбур і гілля сформовані таким чином, що коефіцієнт аеродинамічного спротиву є меншим, аніж у сучасних легкових автомобілів. Окрім того, загальна конструкція така гнучка, що сила потужного пориву вітру амортизується й розподіляється по всьому дереву. Усі ці заходи сприяють тому, що з листяними деревами взимку фактично нічого не трапляється. Під час неймовірно сильних ураганів, що вирують кожні п’ять-десять років, деревам допомагає їхня спільнота. Кожен стовбур інакший, має власну історію, а отже, й індивідуальні лінії деревних волокон. Як наслідок, кожне дерево після першого ж пориву вітру, що водночас нахиляє всі дерева в одному напрямку, відпружується з різною швидкістю. Здебільшого дерево добивають саме наступні пориви вітру, тому що тоді посеред різкого коливання дерево знову нахиляється — але тепер ще нижче. Проте в незайманому лісі діють закони взаємодопомоги. Оскільки кожна крона рухається індивідуально, то, гойдаючись, вони вдаряються одна в одну. Поки якесь верховіття ще вертається у вихідне положення, інше вже знову нахиляється вперед. Як наслідок, вони м’яко стикаються й гальмують одне одного. І, коли здіймається наступний порив вітру, вони вже майже нерухомі, відтак боротьба починається з початку. Завжди захопливо бачити гру крон і водночас спостерігати за соціальною спільнотою з її окремими індивідуумами. Звісно ж, якщо не брати до уваги, що під час урагану до лісу краще не ходити.

Повернімося до листопаду. Те, що напружувати всю свою силу та щороку народжувати нове листя таки доцільно, дерева доводять після кожної пережитої зими. Проте тут криються ще й інші небезпеки, наприклад, сніговій. Якщо вже згадані 1200 квадратних метрів листяного покриву зникають, то біла ковдра вкриває тільки гілки, а це означає, що більшість снігу падає на землю. Ще більший тягар, аніж сніг, створює крига. Температура трохи нижче від нуля вкупі з безневинною мжичкою — кілька років тому я таке пережив. Три дні тривала ця незвична погода й з кожною годиною я все більше боявся за ліс. Тому що опади просто миттю нагромаджувалися на гілках і посутньо їх обтяжували. Це мало неймовірно гарний вигляд: усі дерева огорнув скляний кожух. Проте весь молодий березняк гуртом перехилився, і я подумки та з важким серцем уже його списав. Серед дорослих дерев передусім хвойні, здебільшого псевдотсуги та смереки, втратили до двох третин зелених гілок крони, що з гучним звуком відламалися. Це неймовірно послабило дерева, й мине ще багато десятиліть, аж поки верховіття знову повністю відновляться.

Одначе перехилений молодий березняк мене здивував: коли за кілька днів лід розтанув, дев’яносто п’ять відсотків стовбурів знову випросталися. Тепер, через кілька років, на березах не видно жодних наслідків тих подій. Звісно, були й такі, що вже не підвелися. Їхні трухляві стовбурці одного разу переламалися, вони померли й тепер повільно перетворюються на гумус.

Отже, листопад — це ефективний захисний захід, що ідеально пасує до клімату наших широт. Окрім того, для дерев це також можливість урешті-решт випорожнитися. Як і ми перед сном ідемо до вбиральні, так само й вони прагнуть позбутися зайвих речовин. Останні сиплються у вигляді опалого листя додолу. Скидання листя — активний процес, отже, тоді дерево ще не має спати. Після того як резервні речовини перетекли назад у стовбур, дерево утворює розділювальний шар, що обрубує зв’язок з гіллям. І тепер, щоб листя впало на землю, досить уже навіть найменшого подуву вітру. Тільки тоді дерево йде на спочинок. Це необхідно, щоб відпочити від навантажень попереднього сезону. Брак сну впливає на дерева так само, як і на людей: він небезпечний для життя. Це і є причиною того, чому посаджені у вазонки дуби й буки не здатні вижити в наших кімнатах. Тут вони не можуть відпочити, а тому здебільшого вмирають іще на першому році життя.

Для молодняка, що перебуває в тіні своїх батьків, існують деякі чіткі відхилення від стандартної процедури листопаду. Коли материнське дерево втрачає листя, на землю несподівано потрапляє достатньо сонячного світла. Тому молоді дерева по-справжньому чекають на цей проміжок часу, щоб у променях сонця накачати багато енергії. Це триває аж до перших морозів. Якщо температура опускається суттєво нижче за нуль, скажімо, нічні заморозки досягають —5 °C, тоді всі дерева примусово втомлюються й поринають у зимовий сон. Утворення розділювального шару більше неможливе, скидання листя — виключено. Для карликів це не відіграє жодної ролі. Через їхній низький зріст їм не загрожує жоден вітер, і навіть сніг тільки в дуже рідкісних випадках стає справжньою проблемою. Навесні молоді деревця ще раз користаються з цієї нагоди. Вони зеленіють на два тижні швидше, ніж дорослі дерева, й забезпечують собі в такий спосіб поживний сонячний сніданок. Одначе звідки потомству знати, що пора діяти? Йому ж точно не відомо, коли материнські дерева пустять паростки. Це дія м’яких температур, які панують в навколоземному просторі й дійсно про наближення весни оповіщають молодняк приблизно на два тижні швидше, ніж тридцятиметрові крони. Там холодні вітри та шпаркі нічні морози ще трохи затримують теплу пору року. Тільки старі дерева завдяки своїм парасолюватим гілкам тримають на припоні сильні пізні морози біля землі; шар листя над землею діє як підігрівальний компост, що змушує позначку термометра піднятися на кілька градусів. Разом з виграними восени днями нащадки отримують цілий місяць вільного часу для росту — а це таки становить майже двадцять відсотків вегетаційного періоду.

Листяні дерева по-різному ставляться до ощадливості. Перед листопадом резервні речовини перекачуються назад у гілки. Проте деяким деревам це геть байдуже. Наприклад, вільхи, скидаючи додолу яскраво-зелене листя, поводяться так, ніби завтра не настане ніколи. Щоправда, вони здебільшого стоять на болотистих, рясних на поживні речовини територіях і, очевидно, можуть дозволити собі розкіш