Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

Горбань посміхнувся.

— Мені збільшили допомогу по безробіттю. Кажуть, за мої великі заслуги…

Тоді всі завелися сперечатись про політику. Вони не мали певних ідеалів, але ця балаканина роздмухувала в їхніх серцях іскри ненависті до «сектантів». Одні нападалися на лібералів, інші вважали, що консерватори хочуть здобути собі привілеї, затягнувши країну в болото олігархії, позбавленої справжнього патріотизму. На щастя, тут був тільки один член опозиційної партії — Масілья, людина пройнята скептицизмом і флегматична, — котрий часом докидав слівце на захист лідерів своєї партії, яку гудили супротивники.

Латинська Америка ще не спородила сумлінного й безстороннього літописця своїх громадських звичаїв, що ними пояснюється виникнення великих і безглуздих політичних рухів анархії та реакції, які безнастанно потрясають наші народи. Чужоземний спостерігач, погляд якого ковзає по поверхні соціального тла, здивується, що в нас, по-справжньому талановитих людей, трапляються найнезбагненніші політичні парадокси; що особи з великим серцем добровільно прислуговують ганебним справам; що той, хто жертвував життям задля свободи, може під впливом обставин перетворитись на знаряддя тиранії; що багато хто з тих, котрі пробувають у залежності, охоче зречуться своїх інтересів, як тільки їм накажуть; і що, хоч серед наших народів є чимало інтелігентних, освічених і правдивих людей, проте чесністю щодо громади вирізняються лише одинаки. Важко навіть сказати, як глибоко проникає в душу і в свідомість мас аморальність панівного класу, хоч який би він мав політичний характер. Поганий взірець несе розклад і заразу: коли людина весь час бачить навколо розбещеність, несправедливість і шахрайство у вищих сферах, то в її душі неминуче гинуть будь-які щирі почуття. Чи може бути чистою молодь, коли парламентська недоторканність покриває карний злочин; коли в дні виборів випускають на волю небезпечних злочинців; коли якийсь можновладець безкарно вбиває посеред вулиці людину; коли, зрештою, наша хвалена демократія, утверджуючи свою владу, спирається на насильство і страх? Де знайдеться така мужня душа й таке чисте сумління, щоб гордо й високо нести світле чоло, коли навколо смердючий гній, і не піддатися заразі, не принизити себе озлобленням, скептицизмом і не втекти в свій закапелок, як багато тих, що, уникаючи світу, гинуть у гіркій самотині?..

Юнаки, з якими ми щойно познайомились, були справжні сини свого класу і доби. Вони завжди хизувалися легковажністю, гонором та неробством, були недбалі, бо від народження належали до обраної касти, і їм більше подобалось, щоб їх називали шахраями, аніж вважали за дурнів. Про людей і про речі судили з першого погляду, висловлюючи майже завжди різку й негативну думку. Про людину казали: «Це — ідіот», про театральну виставу: «Погань», про губернатора: «Злодій», політика називали шахраєм і беззастережно осуджували все на світі, неначе в житті не було нічого, гідного їхньої уваги, ба навіть і саме життя не варто було сприймати поважно. Ця немудра філософія приховує в собі зародок панівних класів майбутнього і заздалегідь окреслює недалеку будучину, якщо спокійна еволюція не викривить хід подій перед нівелюючим катаклізмом.

Вони галасували, перебиваючи один одного. Час від часу Ріголетто своїм різким голосом перекрикував усіх і закликав до тиші та уваги. Обговорюючи геніальний виступ алькада міста, котрий після двох років цілковитої бездіяльності на чолі доведеного до повного безладдя муніципалітету висунув постанову про уніфікацію кольору кашкетів водіїв трамваїв, яка починалася блискучими словами: «Народам високої культури, подібним до нашого, невластива байдужість до справи громадської орнаментації, тому не дивно, що вона тепер усе настійніше привертає до себе увагу урядовців. Це насамперед торкається водіїв міського транспорту…» і т. д.

Масілья сприймав як глум над народом те, що високий чиновник розважався всілякими дурницями, коли стільки нагальних проблем вимагали до себе уваги, а інші два хлопці взялися захищати алькада. Ріголетто по-своєму підсумував їхню суперечку. Він щодуху закричав, щоб усі його почули:

— А все-таки це добре! Зроблено перший крок на шляху до цивілізації! Найбільше ми зобов'язані американцям, які навчають нас користуватись дезодоратором, хоча й забувають зняти з нас кайдани…

Сарказму Ріголетто не сприйняли. Його ображали, називали іспанським прихвоснем і гнилим патріотом. Незважаючи на різні переконання, студенти взялися гуртом боронити країну, хоч дві хвилини тому самі твердили, що народ дурний і паскудний. А тепер кричали, що він досяг чималих успіхів, дав багато талановитих людей і має високу загальну культуру — далеко вищу, ніж інші народи Америки.

Ріголетто лукаво посміхався.

— Усе воно так, — сказав він. — Тільки те, що тут діється, схоже на тістечка тітоньки Олальї.

Супротивники розгубились, передчуваючи якусь каверзу.

— Як це розуміти?

— А так, що тітонька Олалья надумала пекти тістечка. Купила свіжі яйця, найчистішу ванільну есенцію, найбіліший цукор та найліпші присмачки… Та коли вона все це перемішала, — вийшли кізяки!

Хлопці зареготали, і спірка тут би й скінчилась, коли б Масілья, якому кортіло побороти політичних супротивників, не сказав:

— Очевидно, цю алькадову постанову слід прилучити до проекту міністерства сільського господарства, що рекомендує саджати какао понад шляхами, щоб народ мав дешевий шоколад.

Знову зчинився галас, бо ніхто не хотів поступитися. На щастя, скоро нагодилась Аніта, весела й усміхнена, в легкій ранковій сукні.

— Геть політику! — вигукнув Кінталес. — Шануймо жіноцтво!

— Чи не казав я тобі, що збіжаться на запах? — тріумфував майбутній медик.

Дівчина зайшла, як до себе додому, і взялась одразу прибирати в кімнаті: поскидала в куток брудну білизну, застелила ліжка і принесла відро води.

— Ти перлина, дівчино! Кидай-но свою стару й переходь жити сюди…

— З ким?

— З усіма трьома! Ми встановимо справедливу чергу і точно визначимо права.

— Ти краще б умився! Всі ви нікчемні чуперадла! Аніта без церемоній сіла до столу й присунула до себе чашку з коньяком. Усіх розсмішила її сміливість.

— Аніто, що сталося вночі з Карлотою? — пустив гедзика Сінтура.

Дівчина вдала обурену.

— Чого смієшся? У неї під оком синець і побите плече. Мабуть, отой звір Асукіта опісля всього ще й примусив її спати на