Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

видів співучасників та відповідну норму Особливої частини. Така кваліфікація покаже дійсну роль кожної особи у вчиненні злочину, сприятиме призначенню покарання з врахуванням характеру та ступеня участі у спільному вчиненні злочину.

Стосовно множинності злочинів проблема забезпечення повноти кваліфікації виникає в зв’язку із вирішенням питання про необхідність кримінально-правової оцінки окремих злочинів, які утворюють таку множинність. Слід зауважити, що вказана проблема стосовно окремих видів множинності ставиться в різній площині. Для кваліфікації рецидиву злочинів воно не становить гостроти. Адже злочин, за який особа була засуджена, вже отримав кримінально-правову оцінку, новий же злочин кваліфікується окремо. Таким чином, кваліфікація рецидиву відображає факт вчинення кількох діянь. При сукупності злочинів скоєне завжди кваліфікується за всіма статтями Особливої частини, які передбачають окремі злочини, що утворюють сукупність.

Відносно ж повторності злочинів суть проблеми забезпечення повноти кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні того, чи потрібно окремо кваліфікувати (точніше — відображати у формулі кваліфікації, у формулюванні звинувачення) ті злочини, з яких складається повторність.

Таким чином, при кваліфікації повторності злочинів потрібно визначити, чи підлягає окремій кримінально-правовій кваліфікації перший епізод, який є складовою повторності, а також, чи слід окремо кваліфікувати ті посягання, які вчинені вже після наявності повторності злочинів — третій і наступні при повторенні злочинів та неодноразовості, четвертий і наступні — при систематичності.

Видається, що необхідність забезпечити повноту кваліфікації (а тим самим і її законність, точність, невідворотність відповідальності за кожний злочин) веде до визнання правильною таку кримінально-правову оцінку повторності злочинів, коли кожне посягання, яке утворює повторність, отримує окрему кваліфікацію.

Нарешті, забезпечення повноти кваліфікації кожного діяння стосується оцінки злочинів, вчинених при наявності одночасно кількох кваліфікуючих ознак. Такі ознаки можуть бути передбачені як однією і тією ж частиною статті, так і різними її частинами, або ж окремими пунктами статті. За практикою яка склалася, і відповідно до роз’яснень, що викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України, скоєне кваліфікується:

- при наявності кваліфікуючих ознак, передбачених різними пунктами статті Особливої частини — за всіма пунктами цієї статті

- при наявності кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті — за частиною статті, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки повинні бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку

В останньому випадку не забезпечується, ні повнота кваліфікації, ні її індивідуалізація. Принаймні з формули кваліфікації важко вияснити, який же злочин вчинено. Адже однаково кваліфікуються і злочин, вчинений при наявності однієї кваліфікуючої ознаки, передбаченої частиною статті, яка передбачає найбільш суворе покарання, і злочин в якому наявні одразу кілька кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, факт наявності кількох кваліфікуючих ознак не відображається.

Видається, що забезпечити повноту кваліфікації аналізованих посягань можна було б в певній мірі і з позиції нині чинного законодавства. Для цього кваліфікувати діяння з посиланням на всі частини статті, які передбачають встановлені у справі кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки. Щоправда це рішення прийнятне лише для тих випадків, коли злочин вчинений при наявності усіх без винятку кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, передбачених відповідними частинами статті. Інакше ж така оцінка скоєного стоятиме на заваді реалізації іншого принципу кваліфікації — принципу недопустимості подвійного інкримінування. Якщо ж відповідна частина статті передбачає і кваліфікуючі ознаки, які в даному випадку відсутні, то пропонована кваліфікація суперечитиме і принципу її точності. Наприклад, кваліфікація крадіжки вчиненої повторно і з проникненням у житло за чч. 2, 3 ст. 185 КК не вказувала б на те, що в даному випадку відсутні такі кваліфікуючі ознаки крадіжки, як заподіяння значної шкоди потерпілому, вчинення її за попереднім зговором групою осіб.

Більш оптимальним шляхом забезпечення повноти кримінально-правової кваліфікації злочинів, вчинених при наявності кількох кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, буде інше конструювання диспозицій статей Особливої частини — буквенне або цифрове позначення кожної із таких ознак.

Повнота кваліфікації передбачає, що при її здійсненні кваліфікації використані всі чинні правові норми. Кваліфікація з врахуванням усіх кримінально-правових норм означає, що вибір тих, які мають бути застосовані в даному випадку, проводиться з врахуванням правил про конкуренцію норм, колізію між ними, дію кримінального закону в часі.

Повнота врахування норм означає також, що належить керуватися усіма структурними елементами кожної норми — її гіпотезою, диспозицією та санкцією. Всі вони становлять нерозривне ціле, складають єдину норму.

Нарешті, повнота кваліфікації передбачає, що вона досягла того ступеня досконалості, коли вже не може бути доповнена, уточнена, змінена. Це досягається при її проведенні з використанням всіх існуючих і таких, що відносяться до даного випадку правил кримінально-правової оцінки діяння, як писаних, так і неписаних, як загальних, так і тих, що стосуються окремих видів злочинної діяльності чи окремих злочинів. При цьому нерідко виникає проблема конкуренції між такими правилами та колізії між ними.

Оскільки в вітчизняному праві правила кваліфікації не закріплені, вибір «потрібних» (підходячих для даного випадку) положень часто викликає труднощі. Зокрема, це стосується випадків коли окремі правила кваліфікації суперечать одне одному. Видається, що тоді слід керуватися наступними міркуваннями:

- приписи з питань кваліфікації, які закріплені в чинних постановах Пленуму Верховного Суду, мають перевагу над неписаними положеннями. З принципу законності кримінально-правової кваліфікації випливає їх формальна обов’язковість для всіх посадових осіб, які уповноважені на офіційну правову оцінку діяння. Тому при виявленні суперечності між теоретичними аксіомами і постулатами та обов’язковими роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду перевагу стосовно конкретних справ слід віддавати останнім. В плані ж формування банку правил кваліфікації, які Верховний Суд вважає за потрібне роз’яснити з метою уніфікації судової практики, вдосконалення існуючих постанов, науково обґрунтовані положення повинні мати першість. Аналогічно слід оцінювати і положення, викладені в матеріалах опублікованої судової практики, виходячи вже не з формальної, а фактичної обов’язковості прецеденту рішень вищестоячих судових органів;

- роз’яснення і вказівки, викладені в інших документах, які виходять від Верховного Суду (оглядах, аналізах і узагальненнях судової практики, листах, відповідях на запитання тощо) мають таке ж значення, як і будь-які інші — теоретичні — положення. Вони повинні застосовуватися тоді, коли не суперечать обов’язковим вказівкам, є теоретично обґрунтованими, відповідають всій системі правил кваліфікації;

- загальні положення — виведені як принципи кримінально-правової кваліфікації (чи принципи більш високого рівня узагальнення), сформульовані як правила кваліфікації окремих видів злочинної діяльності чи такі, що поширюються на певні види застосування кримінально-правових норм (кваліфікації попередньої злочинної діяльності, кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм тощо) мають перевагу над правилами кваліфікації окремих злочинів. Існуюче між ними співвідношення загального, особливого і одиничного передбачає, що одиничне —