Читати книгу - "Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів"

може вимагатися для забезпечення ефективного захисту особи[89] та безперешкодного функціонування системи правосуддя[90]. Однак у ситуації, коли захисник за вибором був юристом, проте не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, при тому, що таке обмеження було визнано неконституційним, а запровадження змін тривало доволі довго, ЄСПЛ дійшов висновку, що залишаючи питання обмеження права на вільний вибір захисника невирішеним протягом тривалого часу, державні органи створили ситуацію, що є несумісною з принципом юридичної визначеності, закріпленим Конвенцією, а тому право заявника на вільний вибір захисника було обмежене у спосіб, що є несумісним з вимогами пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції[91].

Право обирати захисника на власний розсуд виникає лише тоді, коли обвинувачений має достатні кошти для оплати його послуг. Обвинуваченому, у якого таких коштів немає і який отримує безоплатну правову допомогу, право вибору за п. 3 (с) ст. 6 Конвенції не гарантується, однак правова допомога має бути «практична й ефективна», а не «теоретична й ілюзорна» (рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy)[92].

Забезпечення обвинуваченому безоплатної юридичної допомоги здійснюється за двох умов: якщо така особа не має достатньо коштів для оплати такої допомоги та якщо інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога[93].

При прийнятті рішення про надання безоплатної правової допомоги компетентні органи повинні брати до уваги фінансові можливості обвинуваченого та інтереси правосуддя, зокрема природу і складність висунутого обвинувачення, на що це впливає (дослівно: що на кону, юридичні наслідки), суворість можливої санкції, здатність обвинуваченого адекватно себе захищати особисто (рішення у справі «Тімергалієв проти Росії» (Timergaliev v. Russia).

Що стосується відсутності коштів, то, наприклад, ними є відбування заявником покарання у вигляді позбавлення волі за інший злочин під час нового кримінального провадження та відсутність жодних ознак того, що він мав будь-яке джерело доходу[94], так само як і факт призначення захисника, що свідчить про визнання державними органами його фінансових труднощів.

Щодо того, чи вимагали «інтереси правосуддя» надання заявнику безоплатної юридичної допомоги, яка надавалася йому до того часу, під час провадження у Верховному Суді України, то ключовими у цьому контексті пунктами розгляду є серйозність питання, про яке йшлося, та характер цього провадження[95]. Наприклад, згідно з практикою Суду інтереси правосуддя в принципі вимагають забезпечення представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення свободи[96], а тим більше — коли особі може бути призначено довічне позбавлення волі — найсуворіше покарання[97].

Якщо не йдеться про безоплатну допомогу, а в обвинуваченого є достатні кошти, то мова не йде про інтереси правосуддя (тобто інтереси правосуддя — коли не може собі дозволити адвоката).

Водночас навіть у нескладних справах баланс інтересів правосуддя вимагає надання правової допомоги, якщо є ризик тривалого ув'язнення (рішення у справі «Кваранта проти Швейцарії» (Quaranta v. Switzerland). Завжди має бути захисник, якщо особу судять заочно (рішення у справі «Каратас і Сарі проти Франції» (Karatas and Sari v. France).

Рішення про надання захисника — за плату чи безоплатного — є предметом судового контролю. Відсутність захисника у судовому процесі є порушенням, навіть якщо захисник був на попередніх стадіях (рішення у справах «Езег і Коннорз проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. the United Kingdom), «Довженко проти України»).

Право на безоплатну правову допомогу стосується усіх стадій провадження, включаючи як досудові, так і після закінчення провадження у суді першої інстанції[98].

Зокрема, вимоги статті 6 (зокрема пункту 3) можуть бути застосовними ще до того, як справу направлено на розгляд суду, якщо — і тією мірою, якою — недотримання таких вимог на самому початку може серйозно позначитися на справедливості судового розгляду[99]. Варто пам'ятати, що провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «матеріально-правовій», а не «формальній» концепції «обвинувачення» у значенні пункту 1 статті 6. Суд змушений за зовнішніми ознаками розглянути і розслідувати