Читати книгу - "Чудесний генератор"

вона знов заходжувалася стурбовано кудкудакати. Бо курчата були такі великі, що жодне з них не могло влізти квочці під крило…

Ось одно з них інстинктивно спробувало залізти головою під це крило — і квочка зраділо кудкудакнула. Але — крило накрило саму тільки голову, курча цілком залишилося зовні. Це йому не сподобалося, і воно побігло далі.

Данило Якович похитав головою:

— Ну й велетні…

Курчата бігали по двору, на зріст такі ж, як і їх мати. Вони клювали зерно, вони шукали собі їжі. Одно з них нахабно підбігло до чобота Данила Яковича й клюнуло його. На чорній шкірі помітно позначився слід дзьоба. Навколо розсміялися:

— Данило Якович, чобіт проклюне… © http://kompas.co.ua

Директор усміхнувся:

— М-да… так, так… здорово клюнуло. Ти, Ганно, забери їх кудись, бо це ж небезпечно. Вони так скоро на справжніх страховищ обернуться…

І Данило Якович пішов далі, щось обмірковуючи. Проте, через кілька кроків він спинився.

— Ганно, — крикнув він здивовано, — а це що таке?..

Вздовж двору поважно й гордо йшла велика курка.

Вона була така гордовита, так упевнено тримала голову, що вже й цим привертала до себе увагу. Проте, справа була не в цьому. І Данило Якович, і Ганна, і всі, хто був у дворі, майже перелякано дивилися в напрямку, звідки посувалася курка. З інтервалами в два-три кроки — там рівною лінією лежали великі білі яйця.

— Хто це розклав… — почав розгнівано Данило Якович, але відразу спинився. Він бачив: курка на мить спинилася, якось особливо крутнула хвостом, трохи пригнула його до землі. І ззаду в неї легко й вільно випало велике біле яйце. Воно впало на землю, м’яку запалену землю, — і залишилося на ній лежати, продовжуючи дивну лінію, яку утворювали всі попередні яйця. Курка озирнулася, поглянула на яйця, хитнула неуважно й презирливо головою — і сунула далі, несучи голову так само гордовито й поважно.

Данило Якович аж закашлявся. Він поглянув на яйце, на Ганну, на робітників, що не менш здивовано оглядали курку. А та йшла далі. Але через два-три кроки вона знов спинилася. З блискавичною швидкістю курка знесла ще одне яйце і по тому зникла за рогом будинку. Стежка з яєць лежала нерухомо. Це було неймовірно: здавалося, що все це приснилося. Проте — докази, великі білі яйця лежали на землі…

Першою опанувала себе Ганна. Вона взяла великого кошика й почала збирати несподіваний врожай яєць. Данило Якович потер собі ніс і запитав у Ганни — так, між іншим:

— Слухай, ти, куряча начальниця… це ж що, усі кури в тебе на кулемети отак обернуться?

Ганна не встигла відповісти. Веселий голос Містера-Пітерса відповів за неї.

— Насамперед, шановний Данило Якович, обернуться вже вони тоді не на кулемети, а на яйцемети.

— Як?

— Яйцемети, кажу. Проте, хіба це буде так погано?

— А що ж тут гарного? — сердито вимовив Данило Якович. — Адже це не машина, а курка. Ось вона випустить ще кілька яєць — край їй. Вона ж виснажується. Ти, що — не розумієш цього?

Містер-Пітерс підняв палець вгору:

— А я думаю, що нічого страшного тут немає. Якби курка не діставала водночас нових поповнень сили, то, звісно, їй би прийшов край. Але тут справа складніша.

— Ну, ну, кажи.

— Ми ж не тільки збудили її, не тільки підвищили за допомогою просвічування її яйценосність. Ми активізували увесь її організм. Отже, вона їстиме більше, питиме більше. Витрати сили вона компенсує дуже швидко — тільки давайте їй їжу. Розумієте, Данило Якович, курка почала швидше працювати, як машина.

— Ну — от я й кажу…

— Та ні, від цього їй гірше не буде. А господарству корисніше. Навіть якщо ми припустимо, що ця курка житиме не так довго, як звичайна, непросвічена, — і це не важно. Вона за свій короткий вік дасть вам більше користі. Проте, все це ми ще перевіримо — адже вона ще не збирається помирати.

Данило Якович не сперечався. Він бачив, що перед його очима відбуваються дивні зміни в природі. Це було щось принципіально інше, щось таке, що відрізнялося ґрунтовно від усіх попередніх засобів інтенсифікації господарства. Він вирішив ждати: в усякому разі початок обіцяв цікаве продовження.

А Містер-Пітерс, давши деякі розпорядження Ганні, подався до своєї кімнати. Ось уже третій день він виходив з неї лише для того, щоб трохи пройтися й розім’яти задубілі ноги. На всі запитання він відповідав коротко:

— Не можу ще нічого сказати. Чекайте, побачите самі.

І лише одного разу ввечері, коли всі практиканти зібралися в червоному кутку слухати по радіо концерт з Москви, зайшовши і собі, як кажуть, на вогник, Містер-Пітерс прислухався до голосу співачки і сказав замріяно:

— Це все ще не те…

— А що? — запитав його Олесь.

— Все це можна зробити краще. От, я думаю…

І він змовк. Олесь поглянув на нього:

— Та над чим ти працюєш, скажи, будь ласка. Хочеш, щоб кури ще швидше неслися?.. Так Ганна й цим задоволена.

— Недотепно, — розсердився Містер-Пітерс. — Що у вас у всіх за манера — обов’язково примішувати всякі нісенітниці до серйозних справ? Тю!.. Ю ар е хут, ось як.

— Що?

— Ви — шляпа, сказав я. Ти — шляпа.

А що Олесь розсердився — адже до їхньої розмови прислухалися й дівчата, — то Містер-Пітерс додав:

— Звісно, англійською мовою це зовсім не образа. Це навіть більше скидається на комплімент.

І пошепки додав ще:

— Ти, Олесю, забув, що я все-таки — електротехнік, зв’язківець. Всі ці досліди в радгоспі, звісно, дуже цікава