Читати книгу - "Право на риск, Микола Олександрович Дашкієв"

написав про неї кілька книг. Проте майже всі вони починалися зі старту “Прометея”. Мені здавалося, що я не маю права згадувати про ту помилку, та й пригоди Першої марсіанської експедиції були настільки цікаві самі по собі, що для опису другорядних деталей не лишалося місця. А найголовніше — тоді ще була жива суперниця Валентини Гармаш, славетна балерина, яку я не називатиму на ім’я.

Аж тепер, коли минуле подаленіло, а героїв тієї епохи ми можемо бачити лише на екранах гоніовізорів, я можу розповісти про Валентину Гармаш усю правду. А щоб у мою розповідь не вкралися неточності, — адже людська пам’ять недосконала, — я просто перекажу вам сценарій, написаний мною піввіку тому; сценарій, який так і не було використано.

Отож уявіть: ще на екрані один по одному проходять титри стереофільму “Будь мужчиною, Валю!”, а за кадром уже лунає багатоголосе “уа!” немовлят.

Перше, що ми бачимо, — за прозорою ситаловою стінкою боксу абсолютної стерильності неквапно рухається конвейєр біологічних колисок з щойно народженими мешканцями Землі. Кожна колиска просувається крізь химерні, дуже складні апарати та пристрої. В них немовлята соляризуються, поляризуються, вакцинуються, зазнають бактерицидних, біостимуляційних, нейротропних та всіх інших процедур, — одне слово, одержують отой первинний профілактичний комплекс, який і дасть їм змогу жити по сто п’ятдесят, а то й двісті років, не хворіючи.

Це — світ асептики й автоматики: над біологічними колисками священнодіють машини. А чергова медична сестра, у м’якому пластичному скафандрі герметичного типу, стоїть як монумент, обводячи пильним поглядом підпорядковані їй пристрої. Лише на початку цього своєрідного конвейєра видніються постаті лікарів у звичайних халатах салатового кольору.

По цей бік ситалової перегородки — апаратна клініки. Всю її стіну займає електроннообчислювальна машина Служби Життя— та, що в перші ж секунди існування немовляти повинна зробити сотні аналізів, аби визначити фізіологічні, біохімічні та психоневрологічні індекси, відповідно до яких дитину годуватимуть, лікуватимуть, виховуватимуть і навчатимуть. Ми бачимо найрізноманітніші шкали з написами: “вага новонародженого”, “група крові”, “генетичний код” тощо; численні екрани осцилографів з вихилястими змійками альфа-бета-гама-дельта і всіх інших біоритмів мозку. По більшості індикаторів та пристроїв ми неуважно перебігаємо поглядом, бо все одно не знаємо, що то воно за “конвергенція РНК”, “матриця Робертсона”, “синдром Лапіна”, “гомеостаз” і таке інше. Ми помічаємо тільки те, що ці стрілки, індикатори та екрани живуть складним, хаотичним життям, ні на мить не лишаючись у спокої. Аж острах проймає: як можна розібратися в такому хаосі інформації?! Фахівець, звичайно, розібрався б. Проте в цьому немає потреби: всі процеси дослідження виконує машина за заздалегідь складеною чіткою програмою. Людині тут нічого робити.

МАЙЖЕ нічого!.. Ось чому дівчина-оператор біля пульта електроннообчислювальної злагоди зовсім не дивиться на прилади. До неї підсіла якась зграбна молодичка, нашіптує їй на вухо щось цікаве й смішне.

На табло годинника-календаря вгорі машини світиться червоним сяйвом: “2. 02. 2020 р. 02 г. 01 хв.”. А коли остання цифра змінилася двійкою, з гучномовця в апаратній пролунало “уа!” немовляти, а потім — чоловічий голос:

— Апаратна!

— Готово! — машинально відповіла дівчина, натискаючи на одну із кнопок.

Ми бачимо: почав працювати друкарський пристрій машини. На стандартному бланку “Історія здоров’я № МКАБ-003П4І” у графі “Місце народження” вже надруковано: “планета Земля”. У графі “Дата народження” швидко друкується: “02.02 (міжнар.) 02. 02. 2020 p.”.

— Апаратна! — лунає чоловічий голос. — Зафіксуйте: дівчинка!

Під табличкою “Стать новонародженого” в центрі пульта управління — дві кнопки: ліворуч рожева — “дівчинка”, праворуч голуба — “хлопчик”.

— Готово! — палець дівчини-оператора тягнеться до РОЖЕВОЇ кнопки. Але в цю мить подруга шепнула їй на вухо щось таке кумедне, що та, не витримавши, сплеснула в долоні і зареготала. Потім похопилася, швидко натисла на кнопку… але на БЛАКИТНУ!

В ту ж мить на бланку “історії здоров’я” в графі “стать” байдужий автомат поставив “чол.”, а поруч, на стандартній пластмасовій перфокартці “Свідоцтва життя”, пробито відповідний отвір.

На екранах осцилографів пульсують кривулясті лінії; з вихідних пристроїв у лоток аналізатора сипляться бланки аналізів. А ще через хвилину чи дві в нішу дистрибутора падає грубенька папка у пластиковій обкладинці: “Історія здоров’я № МКАБ-003П41”.

— Апаратна! — лунає з гучномовця жіночий голос. — Контроль!

На екрані пульта виникає зображення великої руки в пластикатовій рукавичці. Рука тримає крихітне рученятко немовляти з надітим на нього велетенським, як видається, браслет-інформатором.

Ось він, цей браслет, крупним планом. Це — щось схоже на годинник, тільки без стрілок. Вгорі циферблата, по дузі — “02. 02 — 02. 02. 2020 p.”, внизу — “МКАБ-003П41”. В центрі — “планета Земля” і пульсуючий в такт з биттям серця дитини вогник “індикатора життя”. Та ще виблискують фантоми радіохронометра.

— Є контроль! — промовляє дівчина-оператор, порівнюючи номер папки “історії здоров’я” з особистим індексом на браслеті. Натиснула кнопку. Одразу ж у нішу дистрибутора впала гарненька книжечка “Свідоцтво про народження” і пластикова перфокартка. Дівчина пильно перевіряє текст свідоцтва. Незадоволено скривилася. Сказала подрузі: — Механіка слід гнати у три вирви! Знову заїло друкарський пристрій! Добре, що вчасно помітила, а то була б халепа.

Вона хутенько вставила бланк “Свідоцтва” в щілину дистрибутора, натисла на кнопки — “Виправлення” і “дівчинка”. Ще раз перевірила: так, тепер гаразд. Стать — “жін.” і невтямки їй, що на пластмасовій перфокартці ПОМИЛКА ЛИШИЛАСЯ. “Свідоцтво про народження” просто зберігають як реліквію. А “Свідоцтво життя” супроводжуватиме людину від її першого і до останнього подиху!

— Закінчено контроль! — промовляє дівчина-оператор, кладучи пластмасову картку в книжечку свідоцтва про народження.

— Уа! — відповідає новонароджена, яка віднині для всіх кібернетичних злагод буде мужчиною.

Нас не цікавить подальша доля недолугої операторки. Цілком можливо, вона, — якщо жива, звісно, — тільки аж тепер дізнається, яку величезну роль зіграла її помилка в житті Героїні Космосу Валентини Григорівни Гармаш. Ні, я не закликаю “помилятися” навмисне, покладаючи надію на щасливий збіг обставин. Та й навряд чи “помилишся” тепер, бо історія “хлопчика-дівчинки” Гармаш багато чого навчила і лікарів, і психологів, і педагогів.