Читати книгу - "Ловці перлів, Мирко Пашок"

Азіз досадливо закліпав очима. З часу останнього Попастратосового візиту та витівки з монетою Азіза не залишало прикре враження, що всі чужинці насміхаються з нього.

— Мої вуха замкнені, і мій гаманець також, — буркнув він. — Забирайтесь геть зі своїми фокусами.

Пан Бабелон щиро засміявся.

— Ти загордів, Азізе! — вигукнув він. — Як це гидко, яка ганьба! Чи, може, ти ще й досі не знаєш?..

Але панові Попастратосу вже набридла ця комедія.

— Абдаллах, син Алі Саїда, помер, — проказав він гостро. — Ти, Азізе, найближчий родич, отже й спадкоємець Алі Саїда. Я прийшов сказати тобі це і сподіваюсь на вдячність, на яку має право кожен, хто приносить добрі звістки.

Горішки падали з Азізових рук, а його витріщені очі прикипіли до Попастратосових уст. Азіз мав такий самісінький вираз обличчя, як і Абдаллах сьогодні вранці. І в Попастратосовій голові навіть майнула думка, що Азіз оце зараз зломиться з ледь чутним тріском. Але Азіз не впав; серце він мав здорове, хоч сам був уже старий. Від страшенного хвилювання Азіз затрусивсь увесь, неначе на нього сипонуло морозом.

— Присягніться ім'ям аллаха! — пробелькотів він.

— Іменем аллаха присягаємось! — відповів пан Бабелон, хоч сам був християнин. — Волею аллаха Абдаллах помер. Помер сьогодні вранці.

Азіз набрав повні груди повітря — тепер він уже вірив — і випростався на весь свій невеличкий зріст. Його маленькі очиці обвели подвір'я, але пан Бабелон знав, що перед очима в Азіза зараз стоїть не цей жалюгідний дворик, а цілий острів Ель-Кебір, широке море навколо нього й десятки кораблів у морі — усе, що лишив по собі Алі Саїд.

— І перлини, — додав пан Бабелон, ніби почув Азізові думки. — Не забудь про них, Азізе. Я прийшов купити їх і дам тобі добру ціну…

— І я також, — поквапливо докинув Попастратос. — Я дам тобі більше, Азізе. Але не хочу чекати!

Видіння неозорої спадщини, яку аллах кинув до ніг стариганові в брудному бурнусі, зникло Азізові з очей, і він зупинив свій погляд на Попастратосі:

— Кажеш, що даси більше? Скільки ж ти даси?

Пан Попастратос не вагаючись вигукнув ціну.

— Мало, — вишкірився Азіз. — Ти, певно, накинеш? — показав він на пана Бабелона.

— Гадаю, що так ми ні до чого не домовимось, — пан Бабелон спробував усміхнутися. — Я не накину нічого.

— Гаразд, — ущипливо посміхнувся Азіз, — можеш ще подумати, доки я не скажу — «іменем аллаха вони твої». Після цього перлини будуть продані, й тобі не допоможуть ніякі нарікання.

Плеснувши врочисто в долоні, він показав пальцем на Попастратоса й почав поволі вимовляти:

— Іменем… аллаха… вони…

І пан Бабелон накинув.

Він міг би заприсягтися, що в останню хвилину Азіз прикусить язика або порушить своє слово і не продасть перли Попастратосові, проте ризикувати пан Бабелон не міг. Занадто великою була ставка.

Отже, він накинув, соромлячись цього, немов школяр. Пан Попастратос негайно накинув іще. Обидва покупці все ще стояли — Азіз не вважав за потрібне запросити їх сісти. Він, шкірячись, показував брудним пальцем то на одного, то на іншого, а вони, наче дресировані звірятка, вигукували цифри.

Азіз кепкував з них. Це була Азізова помста за довгі роки зневаги, якою частували його чужинці. Тоді він був кумедний стариган, недоросток. Тепер він — Володар перлів. А ти, чужинцю, який умієш діставати золоті монети з бороди, плати! Тобі ж це за іграшки: помацаєш рукою бороду — і матимеш золоту монету!.. А тепер ти, старий з парасолькою і в окулярах! Жодного разу за багато років ти не навідав Азіза, не прийшов уклонитися йому. Ти знав самого лише Саїда. Гаразд, тож стій тепер і набивай ціну. А тепер мовчіть обидва!

Азіз опустив палець і наморщив лоба, ніби глибоко замислився про щось… А суперники й справді замовкли, чекаючи, чого він іще зажадає. Точнісінько, як дресировані звірятка…

Пан Бабелон згоряв од сорому. За весь час його тривалого перебування на узбережжі Червоного моря й взагалі на Сході він іще ніколи не грав такої ганебної ролі.

— Послухайте, ця мавпа глузує з нас, — шепнув він Попастратосу по-французькому. — Давайте залишимо його й зачекаємо, доки він прийде до розуму. Не накидайте більше! Я вам обіцяю, що…

— Тепер ти! — гримнув Азіз і тицьнув у Попастратоса вказівним пальцем.

— Годі! — розлючено сказав Попастратос. — Більше ми не хочемо мати з тобою справи. Залиш собі свої перли!

— Так, — з полегкістю додав пан Бабелон. — Залиш їх собі! Ми не звикли до такої торгівлі!

Азіз закліпав очима й сунув у рот ще один горішок.

— Я дуже стара людина, і голова в мене не запоморочилася від багатства, яке подарував мені аллах, — сказав він, зітхнувши. — Тому я й не збираюся взяти у вас більше, ніж коштує річ, яку ви хочете купити. Ходімо в Саїдів будинок, і ви побачите, що я не брехав.

Він підвівся і плеснув у долоні, щоб привели мула.

Пан Бабелон закусив губу. Було ясно, що старий негідник хоче розпалити їх виглядом перлів і знову примусити розкидатися золотом та набивати ціну… Пан Бабелон сказав про це Попастратосові, який стояв, затиснувши кулаки, готовий на що завгодно.

— Це мерзенний бридкий шашіль, — забурчав Попастратос. — Але я не дерев'яний, я не дерев'яний!

Нарешті Азіз виліз на свого мула й вирушив з двору стрімкою стежиною до Саїдової резиденції. Він не взяв із собою нікого зі слуг і не запропонував своїм гостям мулів. Тож гості чвалали за ним, наче справжні невільники.

До резиденції покійного Алі Саїда вони дісталися засапані, оскільки мул ішов швидко. Він майже клусав — бо Азіз його навмисне підганяв. «Він на все здатний, цей нікчема», — подумав пан Попастратос, входячи до знайомої брами.

Біля брами не було нікого. Лише на подвір'ї вони побачили гурт невільників, які низько