Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

сіндів Гекатея і навіть віддав йому в дружини дочку. За це Гекатей мав позбутися своєї дотеперішньої дружини Тіргатао, що походила з меотського племені іксоматів. Та Гекатей, який любив свою красуню-дружину, не наважився позбавити її життя, тож одіслав у віддалену фортецю і приставив надійну сторожу. Проте Тіргатао спромоглася втекти. Дізнавшися про це, Гекатей і Сатир послали за нею погоню, бо добре розуміли, у що виллється її втеча, якщо вона добудеть<89>ся до свого племені. Але кмітлива й мужня жінка перехитрувала переслідувачів: удень вона переховувалася в густих лісах, а ночами пробиралася додому.

Після небезпечних пригод вона, нарешті, дісталася до рідного племені, де мала власний палац. На той час батько її вже помер, і племенем правив його наступник. Тіргатао побралася з ним, а невдовзі підбила іксоматів та інші войовничі племена довкола Меотського озера (нинішнє Азовське море) на війну проти своїх кривдників. З вогнем і мечем вона пройшла Гекатеєву Сіндику, не обминаючи й царства Сатира. Ті запросили миру й надіслали їй щедрі дари, а Сатир ще й віддав їй у заручники рідного брата Метродора. Але сам і далі чинив підступи проти Тіргатао й підіслав до неї двох убивць. Тільки широкий і міцний шкіряний пояс, на якому цариця носила меча, врятував жінку від смертельної рани. Убивць схопили й скарали на горло. Страчено було й Метродора, і Тіргатао знову розпочала проти Сатира нещадну війну. Не витримавши цих напастей, Сатир помер, а трон посів його син Горгіпп. Він особисто явився до Тіргатао зі щедрими дарами й запросив миру. Та прийняла дари, і ось так було покладено край кривавій і спустошливій війні (СП, 548–549).

У цій розповіді кілька цікавих моментів. По-перше, вона ілюструє непрості стосунки між Боспорським царством і довколишніми сіндо-меотськими племенами, які розмовляли індоарійськими мовами і частина яких натоді вже входила до цього ранньодержавного утворення на півдні України, що проіснувало тут ціле тисячоліття, починаючи з VI ст. до н.е.

По-друге, Горгіпп, котрий після смерті свого батька, Сатира І, посів боспорський престол, доводився батьком цариці Комосарії. Отже, Сатир І доводився Комосарії дідом. Він правив на Боспорі в 433–389 рр., тож Горгіпп, слід гадати, посів престол 389 р. до н.е. Перед цією датою і сталися події, пов’язані з царицею Тіргатао. Сам Горгіпп, судячи з усього, правив недовго, хоча деякі історики схиляються до думки, що саме за його правління Сіндику було приєднано до Боспорського царства і що саме тоді Горгіпп заснував місто Горгіппію, яке вважалося столицею сіндських царів. Після Горгіппа на Боспорі царював його брат Левкон І (389–349), а Комосарія, дочка Горгіппа, стала дружиною пізнішого боспорського царя Перісада І (344–311).

По-третє, Тіргатао походила з іксоматів, одного з сіндо-меотських племен. Сама назва племені — іксомати — знаходить гідро<90>німні паралелі в Індії, де є ріка Ікшуматі (притока Ґанґи), яка має і назви Ікшумалаві та Ікшумаліні (SED, 93). Компонент Ікшу в цих річкових назвах із санскриту означає «очерет» або «цукрова тростина» (СРС, 107). Компонент маліні в назві Ікшумаліні означає «вінок», «гірлянда», тобто назва ріки тлумачиться як «У вінку з очерету», «Прикрашена очеретами», «Очеретяна», «Очеретянка». Маліні також і назва на означення Священної Ґанґи, а ще — відомого в індійській історії міста Чампа. І що найголовніше, Маліні — одне з імен Дурги, дружини верховного індуїстського божества Шіви. Є і ритуальний термін маліні на означення семирічної дівчинки, яка на урочистостях, присвячених цій богині, уособлює саму Дургу (SED, 438).

Останні факти наштовхують на думку, що в імені меотянки Тіргатао компонент Тірга може означати Дурга. Це тим імовірніше, що ім’я Тіргатао відоме лише в грецькій передачі, а в іномовних словах грецька мова іноді передає звук д як т. Скажімо, назва річки Дон у давньогрецьких джерелах виступає як Танаїс (дану в «Рігведі» — «ріка», «потік», цей термін і досі зберігають річки Північного Причорномор’я — Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро). Деяка фонетична відмінність між Тірга й Дурга знаходить пояснення, зокрема, на українсько-санскритському грунті. Часто-густо там, де в санскритському слові маємо у, в українському відповіднику маємо и: ту — ти, муша — миша, шула — шило, дгум — дим, чатура — чотири, рудате — ридати, куп’яте — кипіти тощо. І таким чином, є всі підстави вважати, що під грецьким Тірга приховується індійське Дурга. А тао, в такому разі, грецька передача індійського деві — «богиня». І тут початкове іномовне д грецькою передано через т (пор. також теологія, теософія, теонімія та ін.). Тобто ім’я цариці-меотянки Тіргатао — не що інше як грецька передача індійського Дурґадеві, яке означає «Дурга-богиня», сходить до одного з імен дружини Шіви і сьогодні є повнокровним жіночим іменем.

На індійському грунті компонент деві — «богиня» і досі поширений у жіночих іменах, які первісно вживалися на означення дружини Шіви: Махадеві, Умадеві, Амбадеві, Чандідеві, Шіталадеві тощо. Наявний він і в іменах інших жіночих божеств, які сьогодні є жіночими іменами — Сітадеві, Лакшмідеві. Деві також — шанобливе звертання до знатних, шанованих жінок і відповідає українському пані.

Словом деві в індійській міфології означається богиня взагалі, втілення жіночого начала, яке <91> персоніфікується в образах численних богинь із найрізноманітнішими функціями. Якщо ж означення Деві — «Богиня» або Махадеві — «Велика богиня» вжите як особове ім’я, то воно, як правило, стосується тільки дружини Шіви, яка виступає під десятьма основними іменами. Ці імена відбивають різні її іпостасі: шість уособлюють добре, лагідне, милостиве начало, а чотири — гнівне, похмуре, караюче. Проте межа між цими іпостасями досить умовна — для віруючих богиня і милостива і грізна водночас.

Вона має різні іконографічні подоби, залежно від якостей і функцій, проте найвідоміші три типи її зображень. Парваті або Ума — жінка з ясним усміхненим обличчям і двома руками. Дурга — світлошкіра вродлива жінка з різноманітною зброєю в багатьох руках, вона — богиня-воїтелька. У «Махабгараті» Дурга прибирає нової форми, через що її культ пов’язується з вішнуїзмом, а її саму називають сестрою або подобою Крішни. Калі або Махакалі, досл. «Чорна» або «Велика Чорна» — темношкіра жінка з налитими кров’ю очима й висолопленим червоним чи жовтим язиком; у неї десять рук (хоча буває і чотири), що тримають всіляку зброю, тіло її обвивають кобри, на шиї — намисто з черепів або людських голів, волосся розпатлане.