Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

Лідії нема звичаю

дівчат питати, коли батько згоден.

 

Кассандра

Знай, Ономаю, шлюб такий не буде

з Кассандрою щасливий.

 

Ономай

Не лякай,

пророчице, мене пророкуванням.

Я думаю, що й доля любить сильних,

одважних і рішучих; кожна жінка

повинна їх любити, а не любить,

то муситиме полюбити.

 

Кассандра

Царю,

не знаєш ти мене, що так говориш.

 

Ономай

Жінок я досить знаю.

 

Кассандра

Та Кассандра

ще не була між ними.

 

Ономай

От тому

я й хочу взять її.

 

Кассандра

На лихо взяв би!

Я не люблю тебе.

 

Ономай

Полюбиш!

 

Кассандра

Ні, ніколи

не полюблю того, хто так підступно

скористав з нашої недолі.

 

Ономай

Хто так славно

твій край відрятував?

 

Кассандра

Не квапся, царю,

то ще лежить у Зевса на колінах. 39

 

Ономай

А якби стало так?

 

Кассандра

Я оборонцю

хвалу і дяку склала б, якби він

покинув вимагати в надгороду

мене…

 

Ономай

Я бачу, ти, царівно, мудра!

«Хвала і дяка» - от і вся заплата.

Та се я дам якому злидареві

від свого столу м’яса, то й почую

хвали і дяки досить.

 

Кассандра

Чи ти бачив,

як оборонця визволені славлять?

 

Ономай

Не раз, не два! Скажу тобі, царівно,

що переможця і не так ще славлять

подолані. Я й те і друге знаю -

ціна обом однакова, бо все то

безсилля силу славить. Але силу

віддати за таке - збожеволіти!

Я не безумний. Голову нести,

губити військо, щоб «хвалу і дяку»

сказав хтось по-троянськи? Я се дома

почую по-лідійськи від жіноцтва,

як військо приведу назад без бою.

Мовчання.

Так що ж, царівно?

(Налагоджується йти.)

Кассандра мовчить, але, видимо, бореться з собою. Ономай бариться, завваживши се.

 

Деїфоб

(увіходить. Завваживши нерішучі постави обох, проникливо і грізно дивиться на Кассандру)

Згода, сестро?

 

Кассандра

Згода!

 

Ономай

По щирості?

 

Кассандра

Як голову нести,

губити військо ти готов за теє,

щоб я сказала: «Сі уста твої,

ся постать, сії очі»,- добре, згода.

Коли твій люд готов своїх жінок

лишити вдовами, аби цареві

здобути наречену - добре, згода.

По щирості кажу!

 

Ономай

Чудна у тебе,

Кассандро, щирість. Ну, та годі

змагатися словами, час іти,

щоб заслужити ділом надгороду.

 

Кассандра

Які діла, така і надгорода!

Прощай же, Ономаю!

 

Ономай

Будь здорова.

 

Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої юрби.

 

Поліксена

(вбігає)

Кассандро, пробі, що ти наробила?

 

Кассандра

Я мусила, сестрице, дати слово.

 

Поліксена

Так ти дала? Так, значить, то неправда?

 

Кассандра

(холодно)

Ти, Поліксено, чиниш, мов безумна;

не знаєш, за що і кориш і хвалиш.

 

Поліксена

Хвалю за те, що ти вволила волю

і батька, й брата, і всії родини.

 

Кассандра

То, значить, і твою?

 

Поліксена

Та що ж, сестричко,

видима смерть страшна.

 

Кассандра

А для рятунку

не варто жалувать, хоч і сестри?

 

Поліксена

Але ж тобі там буде добре, люба,

царицею у Лідії багатій,

її ж недарма золотою звуть.

 

Кассандра

На золото Кассандра не жадібна,

і з неї досить однії обручки.

(Дивиться на Долонову обручку на своїй правиці.)

 

Поліксена

(пестить її)

Сестриченько, я знаю, як се тяжко

забути милого, та нащо ж мертвим

щось інше, крім волосся, сліз і жертви?

Долонові ти справиш гекатомбу,

як богові, бо Лідія багатша

від Трої, там царицею ти будеш.

 

Кассандра

За нелюбом?

 

Поліксена

Та що робити, сестро?

Чи то ж багато є таких, що йдуть

по волі й по любові? Се вже доля

така жіноча слухати не серця,

а волі рідних - добре ще, як рідних,

а то ж не раз і переможець гордий

примусить бранку за дружину стати.

Он Деїфобова Антея йшла

за нього по неволі, а протеє

тепер вона йому дружина вірна

і дітям ніжна мати.

 

Кассандра

Поліксено,

а якби знов посватали тебе

після Пеліда за якого-небудь?

 

Поліксена

Та що ж… я знаю, другого не буде

такого, як Пелід, але ж мені

довіку дівувати не годиться,

і я пішла б, якби хто був до пари,

як не дружину, то діток любила б,

як не кохання, то хоч господарність,

покірливість і вірність принесла б

дружині в посаг.

 

Кассандра

А якби не мала

нічого, крім нена́висті й прокльонів,

то що б ти принесла своїй «дружині»?

 

Поліксена

Яка ти знов страшна, як се говориш!

Кассандро, признавайся, значить, правда,

що ти його кляла і віщувала

йому й лідійцям згубу?

 

Кассандра

Відки знаєш?

 

Поліксена

(трошки збентежена)

Мої рабині під вікном були,

сушили вовну, чули ненароком

розмову вашу. І не знаю, як

твої слова передались лідійцям.

Ти чула гомін? То гукало військо

лідійське: «Царю, ми не йдем на згубу,

Кассандра закляла! Ми йдем додому!

Хай гине Троя, як їй те судилось!»