Читати книгу - "Нарис історії України. Том 1, Дмитро Іванович Дорошенко"

звязками з певною ієрархією. Одміна була тільки в процесі феодалізації: на Заході найвищу владу захопили королівські урядовці — барони, землевласники, а у нас дрібні князьки, од яких залежали їхні васали — дружинники. Одною ступіню нижче князів стояли бояре, які також мали свою дружину, своїх отроків. Якраз «Слово о полку Ігоря» й уважає Перетц за характеристичну памятку феодальної Руси-України.

Підставою цілого суспільства на старій Україні-Руси було вільне й економічно самостійне селянство, заняте господарським промислом. Одначе творчим, орґанізуючим елєментом був патриціят більших міст, якого значіння спиралось передовсім на капіталі, створенім торговлею. Проф. Ключевський з одного боку, а Олександра Ефіменкова з другого уважають зовнішню торговлю за головний фактор утворення держави на українсько-руській території. І справді, можна цілком припустити, що головні міста Київської Руси, від самого Київа почавши, виросли як осередні пункти, куди сходились тубільні промисловці й заїзжі купці для взаємного обміну продуктами. І далі орґанізуючим елєментом виступає торговельно-промислова аристократія, піддержана в цій ролі зайшлим військово-промисловим елєментом — варягами. Ці варяги втягли славянські племена в ширшу міжнародню торговлю, котру сами здебільшого й орґанізовували. Головна роля варяжських князів з їх дружинами полягала в охороні й правильній орґанізації торговлі.

Зовнішня торговля велася зі Сходом, Візантією й Заходом: Балканом, Польщею, Угорщиною, Чехією та Німеччиною. Торговельними шляхами були насамперед річки: Дніпро лежав на славному шляху «із Варяг в Греки» і служив головною торговельною артерією. Десна з лівого, Припять з правого боку служили дуже важливими внутрішніми шляхами, так само як і інші допливи Дніпра, до котрих Київ займав дуже щасливе — центральне положення. За водний шлях служив і Дністер; човни плавали по ньому, починаючи з Галича. Дністром можна було виплисти в море і потім плисти в гору Дніпром. Крім водних були й проторені шляхи сухопутні. Літопис називає три таких шляхи: Грецький, який провадив з Київа на південь до Криму й Царьгороду; Залозний вів на Донщину й до Азовського моря; Солоний вів до солоних озер в Криму. Були ще й інші шляхи. Київ лежав у їх перехресті. З одної водної системи переходили у другу за допомогою «волок»: човни волочили по суходолу від одної річки до другої, як ось наприклад, плили лівим допливом Дністра Самарою вгору і далі волочили якийсь час по суху до Калміуса, що впадав в Азовське море; або ж в горі Дніпра волочили до Ловаті, що пливе в Ільменське озеро. Річки були за тих часів без порівнання більш многоводні. Тепер на дні малих річок часом знаходять останки таких великих човнів, що тільки дивуватись, як вони по цих річках могли плавати! Предметом експорту з Руси до Візантії була челядь (невільники), віск, мед, скіри, міхи, хліб. Привожено предмети вищого виробу — металеві, шкляні й матерії (особливо шовкові, т. зв. паволоки Візантії), ріжні окраси (золоті мистецькі вироби), вина й взагалі те, що можна назвати люксусом. Зі сходу ішов на Русь такий крам: дорогі матерії (шовкові, атласні), пахощі, приправи до їжі (перець, цинамон), дорогі каміння, золоті й срібні речі: тарілки, ланцюжки, браслети, каблучки, сережки, шпильки, ґудзики, бляшки — все те, що його так багато знаходимо при археологічних знахідках на українській території.

Торговельні зносини з Візантією, як ми бачили, регулювалися окремими договорами при заключенні миру. В цих договорах дуже докладно були обговорені умови торгу руських купців у самім Царьгороді.

Торговля з Заходом, окрім Польщі й Угорщини, як найближчих сусідок України-Руси, провадилася з Чеською Прагою, з Реґенсбурґом на Дунаї, з Віднем, Майнцем та іншими містами. Реґенсбурґ мав у XII ст. у Київі свою власну торговельну контору. З України везли на Захід міхи, хутра, тканини, посуд, візантійські метальові вироби, овочі, хліб, коріння, коней, худобу. На Україну привозили зброю й металеві предмети, ріжні матерії, мистецькі вироби з дерева. Мабуть привозили й інший крам. Значну ролю в торговлі грали німецькі жиди. Взагалі в самім Київі перебувала і численна чужинецька колонія: німці, поляки, греки, жиди, вірмени, і не тільки як купці, але й як майстри, ремісники, члени релігійних місій.

Окрім торговлі зовнішньої була розвинута й торговля внутрішня: з північних областей, підлеглих Київу, привозили міхи і хутра, а туди з України везли хліб та інші предмети поживи. З Коломиї у Галичині привозили на Наддніпрянщину сіль. У половців куповано коней і худобу, а продавано їм хліб.

Торговля мала караванний характер з огляду на небезпеку подорожей. Вона вимагала торговельного кредиту. Цей кредит був недешевий, проценти брали великі, і князі раз-у-раз мусіли їх реґулювати. Володимир Мономах обмежив, наприклад, цей процент до 40% за рік. «Руська Правда» уділяє дуже багато уваги торговельним відносинам, і дехто з дослідників не без певної рації зве її «кодексом торговельного капіталу».

Була на Руси й своя монетна система. Джерелами нашого ознайомлення з нею служать численні нумізматичні знахідки, та ж сама Руська Правда та випадкові згадки в літопису. Завдяки частим торговельним зносинам з чужими краями на Руси ходила перш за все чужа монета. В монетних знахідках вже з VII-IX віків ми зустрічаємо монети арабські, візантійські, норманські. Спочатку як своя власна «валюта», ходили дорогі міхи, причім за одиницю вважалася «куна», правдоподібно помічена, поштемпльована шкірка куниці. Пізніше шкіряну монету витіснила металева, що звалася гривною (певно, від шийної гривни — обруча, що ношено для окраси). Гривна мала в собі 1/3 фунта срібла і виглядала, як злиток продовгастої форми. Часто по старій памяти звано його «гривною кун». Одна гривна мала в собі 20 ногат і 50 різан. Мабуть гривни різалися на дрібні шматочки. З часом срібло дорожчало, і гривни ставали легчі: в XII ст. вони важили всього 1/4 фунта. За Володимира Вел. появляються штамповані монети, золоті і срібні. Золоті важили 6 грамів (1/3 лота); срібні мали 1/5 лота ваги і ходили, як різани. На монетах вибивалася подоба князя і родовий знак (герб) — Тризуб. Збереглися монети Володимира, Ярослава і Святополка.

Торговля зі Сходом була дуже рано, вже в XI віці, перепинена кочовиками, які перерізали її головні артерії, що вели до Каспійського моря і на Кавказ. Ці самі кочовики утруднили зносини й з Візантією. Але всеж таки XI-XII століття можемо уважати за часи найбільшого розвитку всесторонніх торговельних звязків Київської Руси та її економічного розцвіту.

На ґрунті цього економічного розцвіту розвинулась багата матеріяльна й духовна культура, що її блискучим центром був сам Київ. Ми не матимемо вірного образу Київської українсько-руської держави XI-XII віків, якщо не кинемо хоча б короткого погляду на цю культуру.

Тітмар Мерзебурґський,