Читати книгу - "Хранителі смерті, Тесс Геррітсен"

насправді дуже круті, — з ентузіазмом розвинув тему Фрост. — Що більше я про них дізнаюся, то цікавіше стає. Усе починається з рослинності, яка відмокає у стоячій воді. Вода така холодна й бідна на кисень, що мох не розкладається, накопичується шарами рік за роком, аж поки не сягне десь метрової глибини. Якщо вода стояча, то болото — омброгенне.

Кроу подивився на Тріппа і сухо мовив:

— Невігластво — небезпечна штука.

— Це взагалі хоч стосується справи? — запитав той.

Фрост зашарівся.

— Так. І якби ви слухали уважніше, може, чогось і навчилися б.

Джейн здивовано зиркнула на напарника. Фрост нечасто показував роздратування, і вона не очікувала, що це станеться на темі торф’яного моху.

Цукер мовив:

— Прошу, детективе Фрост, продовжуйте. Я хотів би дізнатися, що саме робить болото омброгенним.

Фрост набрав повітря, сів прямо.

— Тут ідеться про джерело води. «Омброгенне» значить, що болото не живиться зі струмків та підводних течій, тобто не отримує додаткового кисню чи поживних речовин. Вода надходить винятково з дощів, вона застійна, а отже, має високу кислотність. Саме ці характеристики роблять болото справжнім болотом.

— То це не просто волога місцина.

— Ні. Вода має бути лише дощова, інакше йдеться про драговину чи болотисту місцевість.

— Яке це має значення?

— Тільки умови справжнього болота дозволяють консервувати тіла. Ідеться про специфічну болотяність.

— І це обмежує можливі місця, в яких могло зберігатися це тіло?

Фрост кивнув.

— Південний схід має тисячі гектарів водно-болотяних угідь, але лише дрібка з них — справжні болота. Вони трапляються в Адірондакських горах, у Вермонті і північній та прибережній частинах штату Мен.

Детектив Тріпп похитав головою.

— Їздив я колись на полювання у північний Мен. Нема там нічого, окрім дерев та оленів. Якщо наш парубок має там схованку — шукай вітра в полі.

— Біологиня, докторка Велш, сказала, що може звузити коло пошуку, якщо матиме більше інформації, — сказав Фрост. — Ми надіслали їй зразки рослинності, які докторка Айлс дістала з волосся жертви.

— Це все стане в нагоді, — сказав Цукер. — Так ми отримаємо додаткову інформацію стосовно географічного профілю нашого вбивці. Як кажуть у середовищі профайлерів: «Ідеш, куди знаєш, знаєш, куди йдеш». Люди зазвичай мають схильність триматися місць, де їм комфортно, з якими вони добре знайомі. Можливо, наш злочинець їздив до літнього табору в горах Адірондак. Чи він сам мисливець, як от ви, детективе Тріпп, і добре знає стежки й потаємні стоянки Мену. Те, що він зробив із жертвою з болота, вимагало планування. Як він ознайомився з територією? Чи має там хатину? Чи є доступ туди в потрібну пору року, коли вода холодна, але не замерзла, щоб швидко кинути її в болото?

— Ми ще дещо про нього знаємо, — сказала Ріццолі.

— І що саме?

— Він точно знав, як її законсервувати. Знав потрібні умови, потрібну температуру води. Це особливе знання, не та інформація, якою володіє більшість людей.

— Хіба що археологи, — сказав психолог.

Джейн кивнула.

— Повертаємося туди, звідки почали, так?

Цукер відкинувся на спинку стільця, задумливо примружився.

— Убивця знайомий зі стародавніми похоронними практиками. Його жертвою в Нью-Мексико стала молода жінка, яка працювала на розкопках. Тепер він, схоже, зосередився на іншій молодій жінці, яка працює в музеї. Як він знаходить цих жінок? Де їх зустрічає? — Він подивився на Джейн. — Маєте список друзів та знайомих міз Пульчілло?

— Список коротенький. Тільки штат музею та люди з її будинку.

— І жодних джентльменів? Ви казали, що вона приваблива й молода.

— Стверджує, що не була на побаченні, відколи переїхала до Бостона п’ять місяців тому. — Джейн помовчала. — Правду кажучи, вона сама по собі доволі дивна.

— Що ви маєте на увазі?

Завагавшись, Ріццолі глянула на Фроста, який уперто уникав її погляду.

— Щось із нею… не так. Не можу пояснити.

— У вас теж склалося таке враження, детективе Фрост?

— Ні, — відповів той і стиснув вуста. — Я вважаю, що Джозефіна просто налякана, от і все.

Цукер глянув на напарників по черзі й підняв брови.

— Думки розходяться.

— Ріццолі надміру тривожиться, — сказав Фрост.

— Просто зчитую від неї дивні сигнали, — пояснила Джейн. — Наче нас вона боїться більше, ніж злочинця.

— Тебе, може, й боїться, — зауважив напарник.

Детектив Кроу зареготав:

— А хто не боїться?

Цукер трохи помовчав. Джейн не подобалось, як він вивчає їх із Фростом, наче вимірює глибину розриву між ними. Вона сказала:

— Ця жінка — самітниця, це все, що я хочу сказати. Іде на роботу, повертається додому. Схоже, все її життя проходить у тому музеї.

— А її колеги?

— Куратора звати Ніколас Робінсон. Сорок років, неодружений, без кримінального минулого.

— Неодружений?

— Так, я теж звернула на це увагу, але не знайшла нічого, що мене бентежило б. До того ж це саме він знайшов Мадам Ікс у підвалі. Решта штату — волонтери, середній вік — близько сотні років. Не можу уявити, як хтось із цих викопних істот тягне тіло з болота.

— Отже, підозрюваних немає.

— І є три жертви, ймовірно, вбиті не у штаті Массачусетс, і тим паче — не в нашій юрисдикції, — сказав Кроу.

— Ну, наразі вони всі у нашій юрисдикції, — завважив Фрост. — Ми змогли обшукати усі ящики у підвалі музею, інших жертв не знайшли. Але тут не можна впевнено казати, за іншими стінами так само можуть бути потаємні кімнати.

Він зиркнув на свій мобільний, який саме задзвонив, і раптово встав.

— Перепрошую, мені треба відповісти.

Фрост вийшов з кімнати, і Цукер зосередився на Джейн:

— Мене зацікавило те, що ви сказали про міз Пульчілло.

— Що саме?

— Ви описали її як доволі дивну. Однак детектив Фрост нічого такого не помітив.

— Так. Ну, тут ми з ним не згодні.

— Наскільки не згодні?

Чи вона мала сказати, що насправді про це думає? Що об’єк­тивність Фроста пішла під три чорти, бо його дружина поїхала з міста, йому самотньо, а у Джозефіни Пульчілло — великі карі очі?

— Чи є у цій жінці щось таке, що викликає у вас упередження?

— Що? — з недовірою засміялася Джейн. — То ви думаєте, це я тут…

— Чому вона викликає у вас занепокоєння?

— Не викликає. Просто вона потайна. Наче намагається триматися на крок попереду.

— Вас? Чи вбивці? З того, що я чув, молода пані має повне право боятися. В її автомобілі залишили мертве тіло. Це схоже на подарунок від убивці — приношення, якщо завгодно. Своїй наступній супутниці.

«Своїй наступній супутниці». Від цих слів руки Джейн укрили сироти.

— Я так розумію, вона у безпечному місці? — спитав Цукер. Ніхто йому не відповів, тож він обвів поглядом усіх за столом. — Певен, ми всі погодимося щодо того, що вона може бути в небезпеці. То де ця жінка?

— Це ми наразі намагаємося зрозуміти, — визнала Джейн.

— Ви не знаєте, де вона?

— Джозефіна сказала, що поїде до тітки, яку звати Конні Пульчілло, у Берлінгтон, штат Вермонт, але нікого з таким іменем ми там не знайшли. Залишали повідомлення на голосовій пошті, та вона не відповіла.