Читати книгу - "Королівство шахраїв"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 149
Перейти на сторінку:
кажучи, по-військовому вдумливо. Якщо тобі бракує зброї та людей, варто пошукати найбеззахисніші цілі. Ван Ек очікував, що вони спробують урятувати Інеж, і саме там зосередив свої сили. Тож Бреккер підтримав цю ідею, наказавши Матаясові з Джаспером діяти якомога помітніше, коли спрямовуватимуть гондолу до однієї з приватних пристаней у П’ятій Гавані. Коли годинник вибив одинадцяту, Ротті зі Шпехтом залишили Кувея на Чорному Серпанку і, загорнувшись у важкі плащі з каптурами, щоб заховати обличчя, спустили човен на воду та влаштували жахливу галасливу виставу, яка мала допомогти поплічникам відпливти з інших причалів — здебільшого це збентежило туристів, що й гадки не мали, чому незнайомі чоловіки кричать на них з гондоли.

Матаясові довелося зібрати всю свою силу волі, щоб не сперечатися з Бреккером, коли для наступу на будиночок біля озера той поставив Ніну в пару із Джаспером, навіть попри те, що фієрданець розумів, що такий союз має сенс. Вони мусили тихо знешкодити вартових, не дозволивши нікому зчинити тривогу чи паніку. Цього можна було досягти завдяки Матаясовим бойовим умінням і Ніниному дару Гриші, тож їх потрібно було розділити. Таланти Джаспера й Вілана були гучніші, тому хлопці мали втрутитися в сутичку тільки в крайньому разі. До того ж Матаяс знав: якщо під час місій бігатиме за Ніною назирці, наче якийсь сторожовий пес, вона покладе руки на свої чудові стегна і продемонструє свою вправність у лихослів’ї кількома різними мовами. Хай там як, він був єдиний, окрім, імовірно, Кувея, хто знав: вона сильно страждає відтоді, як вони повернулися з Льодового Двору. Важко було дивитися, як вона йде геть.

Вони наблизилися до будинку з іншого боку озера і швиденько впоралися з вартовими, що охороняли периметр. Більшість вілл на узбережжі була порожньою, адже пора року була ще занадто ранньою, щоб природа подарувала справжнє тепло. Але вікна Ван Екового — чи, радше, Гендріксового — будинку світилися. Цей маєток належав кільком поколінням родини Віланової матері ще задовго до того, як Ван Ек бодай поткнув сюди свого носа.

Це майже не скидалося на злом; один із вартових навіть дрімав у вишці на даху будинку. Матаяс не зрозумів, що сталося щось непередбачуване, поки кількість вартових не скоротилася, а потім уже не було часу поцікавитися в Ніни із Джаспером, що пішло не так. Вони зв’язали вартових, які залишилися, зігнали їх і решту челяді до комори, а потім кинулися нагору сходами, надівши маски «Комеді Бруте». Зупинилися за дверима музичної кімнати, де Еліс невпевнено сиділа на фортепіанному стільчику. Попри їхні сподівання, що жінка спатиме, вона продиралася крізь якийсь музичний уривок.

— Святі, що це за шум? — прошепотіла Ніна.

— Гадаю, це «Засинай, маленький джмелю», — повідомив з-під маски й рогів костюма Сірого Чортеняти Вілан, — проте важко сказати напевне.

Коли вони увійшли до музичної кімнати, тер’єр із шовковистим хутром, що сидів біля ніг Еліс, спробував загарчати, але його бідолашна гарненька вагітна господиня лише підвела погляд від аркуша з нотами й поцікавилася:

— Це п’єса?

— Так, люба, — ніжно погодився Джаспер, — і ти — зірка.

Вони загорнули її в тепле пальто, а потім вивели з будинку й відвели до човна, який чекав на них. Еліс поводилася так слухняно, що Ніна аж занепокоїлася.

— Можливо, до її мозку не потрапляє потрібна кількість крові? — пробурмотіла вона Матаясові.

Фієрданець не був певен, як пояснити поведінку Еліс. Він пам’ятав, що його мама, коли була вагітна меншою сестрою, плутала найпростіші речі. Якось вона пройшла з їхнього невеличкого будиночку аж до села, перш ніж зрозуміла, що взула черевики не на ту ногу.

Проте на півдорозі до міста, коли Ніна зв’язала Еліс руки й напнула на очі пов’язку, надійно прикріпивши її до охайних кіс, закручених на маківці, реальність ситуації, мабуть, почала доходити до крамаревої дружини. Вона зашморгала носом, витираючи його оксамитовим рукавом. Шморгання переросло в досить рвучке глибоке дихання, а коли вони зручно вмостили Еліс у гробниці й навіть знайшли їй подушечку для ніг, жінка зайшлася протяжними риданнями.

— Я хочу піти додо-о-о-о-о-о-ому, — плакала вона. — Я хочу до свого песика.

Відтоді плач не припинявся. Урешті-решт Каз роздратовано розвів руками, і всі вийшли з гробниці, намагаючись знайти собі тиху місцину.

— Вагітні жінки завжди такі? — буркнула Ніна.

Матаяс зазирнув до порожнини в камені.

— Лише викрадені.

— Я не чую власних думок, — повідомила дівчина.

— А може, ми знімемо пов’язку? — запропонував Вілан. — Ми могли б надіти наші маски «Комеді Бруте».

Каз похитав головою.

— Ми не можемо ризикувати, щоб вона повернулася сюди з Ван Еком.

— Вона захворіє від цих сліз, — озвався Матаяс.

— Ми виконали тільки половину роботи, — сказав Бреккер. — До завтрашнього обміну ще багато чого станеться. Нехай хтось вигадає, як змусити її замовкнути, інакше я заткну їй пельку.

— Вона просто налякана дівчина, — запротестував Вілан.

— Я не просив описувати її.

Проте Вілан не здавався.

— Казе, пообіцяй мені, що ти не...

— Перш ніж закінчиш речення, я хочу, щоб ти подумав, скільки коштує моя обіцянка і чим ти збираєшся за неї платити.

— Вона не винна, що батьки видали її заміж за мого батька.

— Еліс тут не тому, що вчинила щось не так. Вона тут через те, що вона — важіль.

— Вона просто вагітна жінка...

— Щоб завагітніти, не потрібно мати особливий хист. Запитай будь-яку безталанну дівчину в Бочці.

— Інеж не хотіла б...

Тієї ж миті Каз передпліччям штовхнув Вілана до стіни гробниці та втиснув воронячу голову на ціпку хлопцеві під щелепу.

— Ще раз розкажи мені, як учинити.

Вілан проковтнув клубок і розтулив рота.

— Ну ж бо, — заохотив Каз. — І я виріжу язик із твоєї голови та згодую першій-ліпшій безпритульній кішці.

— Казе... — обережно втрутився Джаспер. Бреккер його проігнорував.

Віланові губи стислися у вузьку вперту лінію. Цей хлопчик і сам не знав, що буде краще для нього. Матаяс замислився, чи не варто йому заступитися за Вілана, проте Каз відпустив малого.

— Хто-небудь, запхайте тій дівчині до рота корок, перш ніж я повернуся, — наказав він і рвучко покрокував до кладовища.

Матаяс закотив очі до неба. Усім цим ненормальним не завадили б повні шість місяців у навчальному таборі, а ще, напевно, щоб їх добряче відшмагали.

— Краще не згадувати про Інеж, —

1 ... 30 31 32 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство шахраїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівство шахраїв"