Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

211
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 55
Перейти на сторінку:

Дивлюся на чоловіка і він розуміючи встає і йде за стійку.

-Так, матусю. Привіт.
-Привіт, доню.
-Щось трапилося?
-Ні ні. Вибач, що так рано. Просто хотіла сказати, що Дімку виписують завтра.
-Ой, це ж чудова новина. - мало не підстрибую на місці.
-Так, мила .... Гаразд, ти напевно на роботу збираєшся, не заважатиму. Зідзвонимося пізніше.
-Добре, мамулечко. Бувай.

Посмішка не сходить з мого обличчя. Яка ж я рада. 
Мій братик буде вдома вже завтра. Нарешті... Все закінчилося.

Повертаюсь і зіштовхуюсь із уважним поглядом Артура. 
Він спостерігав за мною?

-Кава... - чоловік ставить на стіл чашку гарячої кави і бере чашку для себе.
-Спасибі...
-У тебе щось сталося? - він дивиться на мене, показуючи на телефон.
-Все добре... Брата виписують завтра. - не можу приховати посмішки, коли думаю про Дімку. 
І Артур усміхається у відповідь.

-Я радий.
-Так, я також...

Його погляд мене бентежить... 
І хвилює... 
Опускаю очі і дивлюся в чашку. І тут згадую, що мені на практику, а я навіть не одягнена.

-Мені пора. - кладу недопиту каву на стіл і схоплююся зі стільця.
-Ти куди?
-Мені ж на практику. А перед цим я повинна встигнути в гуртожиток, переодягнутися... - беру телефон, дивлюся на годинник і розумію, що я точно запізнюся.
-А де мої речі? - взагалі-то, це речі Лілі, і я маю їх повернути.
-Почекай, не поспішай. 
Артур підходить, кладе руки мені на плечі і всажує мене назад на стілець.

-Але ....
-Випи спокійно кави. Я тебе відвезу до гуртожитку, а потім у готель.
-Але я....
-Я теж туди їду.

Він дивиться прямо в мої очі, і я не можу суперечити. 
Зітхаю та беру в руки чашку. 
Поки я допиваю напій, Артур приносить мої речі і йде до кімнати. За кілька хвилин повертається вже одягнений у діловий костюм.

Я встаю, беру сумку та телефон і дивлюся на шкіряну спідницю та цей маленький топ.
Як Ліля переконала мене це вдягнути? Навіть гадки не маю.

-Не переодягайся... - ніби вгадує мої думки Артур.
   ***
До гуртожитку добираємось швидко.
Я попросила чоловіка зупинитися за рогом... А то пліток і так вистачає.

-Я сама можу дістатися готелю.
-Я тебе почекаю.
-Тебе всі і завжди повинні слухатись? - сама не знаю чому запитала це.
-Не всі .... І не завжди ...

Він не зводить з мене погляду і це пробуджує всередині відчуття, яке я раніше не відчувала ...
Швидко виходжу з машини і мотаю головою.
Ні, ні... Не може бути...

Біжу до гуртожитку, а потім ще швидше до кімнати.
Комендантка точно в шоці від мого сьогоднішнього вбрання і від цього смішно. 
Відчиняю кімнату та заходжу.
Нікого немає. Це і не дивно, дивлячись на те, що вчора в клубі був Олег.

Знімаю одяг Артура та одягаю джинси і футболку з яскравим принтом. 
Білі кросівки та сумочку через плече.
Роблю високий хвіст і готово.

Коли сідаю в машину, то чоловік говорить по телефону.

-Я ж сказав .... Я не збираюся продавати його. Ні, Євгене Олександровичу, ви все правильно зрозуміли. І ця розмова не має сенсу.

Він злий.
Коли Артур закінчує розмову, то я розумію, що настрій у нього вже не такий гарний, як зранку...

-Знаєш, коли мені псують настрій, то я просто купую шоколадку. І світ стає солодшим.

Дістаю із сумки шоколадний батончик та пропоную чоловікові.
Він дивиться на мене здивованими очима, але потім усміхається і все ж таки забирає ласощі.

-Спасибі.
І мені приємно, що він усміхнувся...

Дивлюся як він веде машину і ловлю себе на думці, що милуюсь ним. А милуватися, точно , є чим...
   ***
Артур зупиняється біля самого входу до готелю. Я це розумію, тільки коли треба виходити...

-Я могла вийти за рогом...
-Боїшся пліток? - запитує він з усією серйозністю.
-А ти?
-Йдемо.
-Я одежу твою залишу тут. - говорю перед тим, як вийти.
-Добре...
-Спасибі.
-Та облиш ... Тобі дуже підійшло.

Заходимо всередину теж разом і я одразу бачу погляди дівчаток із ресепшена... 
Встигаю зробити кілька кроків, як чую жіночий голос.

-Левінська ! Аліса...
-Доброго ранку, Елеонора Сергіївна. 
Жінка йде до мене і я зупиняюся.

Як не дивно, Артур зупиняється разом зі мною.

-Чому ви знову спізнюєтеся?
Тільки хочу відповісти, як говорити починає Артур.

-Алісу затримав я. Думаю, це поважна причина для запізнення, Елеонора Сергіївно?
Ну от дарма він це сказав... 
По очах жінки бачу, що дарма.

-Звичайно, Артуре Миколайович.

Вона ще пару секунд стоїть і свердлить мене поглядом, а потім прямує до ліфта.

-Дякую, але не треба було...,-говорю тихо, опустивши голову.
Але Артур ніжно бере мене за підборіддя і піднімає голову.

-Я не дам тебе нікому образити.

Його слова знаходять відгук десь глибоко... У душі... 
І я йому вірю.
Дивлюся в ці бездонні очі і вірю в те, що він каже.

Чоловік не прибирає руку, нахиляється та зупиняється за міліметр від моїх губ.

-Повечеряємо сьогодні?

Посмішка відразу з'являється на моїх губах і я схвально киваю. 
Артур усміхається у відповідь і я швидко йду до кімнати, де збирається наша група.

Іду коридором, а серце вистрибує з грудей. Хочеться танцювати та посміхатися... 
Тепер я впевнена - я закохалася...

-Левінська! - мене гукає Елеонора Сергіївна.
-Так. Вибачте, що запізнилася... Я...
- Та бачу. Не сліпа... 
Послухай, таких підстилок, як ти в Артура пів готелю. І не треба вигадувати собі казку про Попелюшку.
Він потішиться і викине тебе. Май на увазі.

Вона штовхає мене боляче в плече і проходить повз. 
Закриваючи за собою двері до кімнати відпочинку.
Ну ось...
Я ж казала, що даремно Артур заступився за мене...

1 ... 30 31 32 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одна ніч, Ясміна Лав», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одна ніч, Ясміна Лав"