Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

- Все банально і дуже просто, вони зустрілися на благодійному рауті… - на цих словах я піднімаю руку повітря, щоб змусити співрозмовника замовкнути. 

- Айрате, ти мене здається не зрозумів. Я хочу, щоб ти розповів правду про те, як мій брат наважився купити цю дівчину - очі чоловіка округлюються від почутого. Він не очікував такої різкої зміни тону розмови. 

***

- Асю, доню, я така щаслива, що ми можемо нарешті нормально говорити по телефону. Ти навіть не уявляєш як сильно я скучила за твоїм голосом.

- Я теж дуже щаслива, що тепер можу почути вас з Артемом.

Подарунок пана Халіма був найкращою подією за останні тижні. Завдяки ньому у мене з’явилася можливість щодня спілкуватись з рідними, за якими я безмежно скучила. 

А ще я нарешті змогла заспокоїти маму тим, що у безпеці та почути за стан свого братика, який почав довгоочікуване лікування у столиці. У лікарів обнадійливі прогнози, що не може не радувати нас з матір’ю.

- Коли ти вже повернешся до нас? - питання Артема змусило моє серце стиснутися, але я цього не показала. Братику не варто знати, що зі мною зараз відбувається.

- Як тільки владнаю всі свої справи, одразу приїду до тебе. 

- І ми підемо разом до фонтану? 

- Підемо любий, всюди куди ти тільки захочеш. 

Вечірня прохолода надихнула мене піти на подвір`я, де був розташований гарний мармуровий фонтан. Я вирішила присісти на його бортик і набрати рідних, щоб трохи потеревенити. Артем побачивши на фоні чого я сиджу, загорівся бажанням піти гуляти до нашого парку, в якому також були фонтани.  

- Я тебе люблю - моє маленьке особливе сонечко посміхається у камеру і я не стримую емоції. Посмішка у відповідь сама з'являється на обличчі. 

- І я вас дуже сильно люблю. От побачите, що ще зовсім трохи і я повернуся до вас і більше нікуди не поїду. Обіцяю. 

Тихі кроки змушують мене сіпнутися від неочікуваності. На периферії я бачу, що хтось наближається до фонтану і вирішую, що варто завершувати розмову. 

- Асю, ти якось змінилася в обличчі, все добре? - хоч мій погляд направлений на камеру, я все одно не упускаю момент, коли пан Халім сідає неподалік від мене на мармуровий бортик. 

- Так, усе добре. Мені просто потрібно бігти, але перед сном я обов'язково вам напишу. 

- Добре, доню. Ми будемо чекати - розмову завершувати не хочеться, але я мушу. 

Телефон блокується і я підіймаю нерішучий погляд на пана Халіма, який тримає руку під прохолодним струменем води. Після втечі минуло кілька днів, за які ми так і не бачилися. Я навіть не мала змоги подякувати йому за порятунок та подарунок. 

- Пробач, якщо я тобі завадив. 

- Ні, все добре. Мені варто подякувати вам за можливість поговорити з близькими. Для мене це як бальзам на душу - у відповідь на мої слова чоловік тільки широко посміхається. 

На мить я зависаю, адже вперше бачу широку посмішку пана Халіма. Вона говорила більше, ніж слова і створює комфортну атмосферу навколо чоловіка. Мені більше не лячно біля нього, навпаки, я відчуваю спокій. 

- Чому твій вираз обличчя став таким здивованим? 

- Бо ви мені посміхнулися? - мені аж ніяково стає від моєї відповіді, через яку я відводжу погляд. 

- Напевно я подібне відчув, коли побачив твою посмішку адресовану рідним. Пробач, це неправильно, але я не міг втриматися від того, щоб не підглянути за тобою. 

- І що ви встигли побачили? - відвертість чоловіка ще більше мене бентежить. 

- Щирі емоції, радість, розслабленість… живий погляд. Я не розумів, про що ти говорила, але мені все одно хотілося слухати, бо це вперше, з дня нашого знайомства, від тебе линув не страх, а спокій. 

- Я навіть не знаю, що вам на це відповісти. 

- Не варто нічого відповідати. Тільки… якщо у тебе є бажання, я б хотів, щоб ти дещо зробила для мене - почуте мене дивує. Я навіть боюся уявити, що саме пан Халім від мене хоче, але все одно позитивно киваю йому - Давай повечеряємо разом, але з цим самим настроєм? Тільки я та ти.

- Що?

Ось про це я точно не могла подумати…