Читати книгу - "Кава на Різдво, Таня Мальована"

Повертаючись до столу, ледь не втратила свій напій.

Погляд Максима збивав з ніг. Він був, як густий гарячий шоколад. Там вирував цілий ансамбль емоцій та бажань, що тягнули до себе.

Кожною клітинкою тіла я це відчувала. Як мене потроху затягує ця солодкість.

Дзинь.

З мого блюдця впала чайна ложечка розриваючи мить.

Всесвіт за що ти так зі мною? То телефони, то двері, а тепер і посуд.

— Я підійму, — підхопився Максим.

Доки мій вікінг рятував чайні прибори, я скористалася нагодою й зайняла, стілець, що запав мені вчора в око.

Дзинь, дзинь.

Не встиг Максим сісти, як його телефон почав заходиться в сповіщеннях.

— Як гадаєш, якщо людині сказали ні, він заспокоїться? — дивлячись на екран запитав мене Максим.

— Не знаю, мабуть, це буде в залежності від важливості питання, — зробила ковток кави та подивилася обираючи з чого почати сніданок.

— От і питання. Чому він так хоче мене витягти на свою вечірку? — задумався знову Максим й відклав телефон.

— Не знаю, можливо ви мало спілкувалися останнім часом? — відклавши свій шматочок піци запитала свого вікінга.

— Майже кожен день на роботі. Зазвичай стиль вечірок Олексія не в моїх інтересах. Тому й відмовляю йому, — а телефон Максима не замовкав. Майже кожні п’ять секунд нагадував жужаням про себе.

В якийсь момент мій вікінг не витримав, подивився знову на екран і запитав мене:

— Хочеш на вечірку?

Я тільки похитала головою, не випускаючи піцу із рота.

— От я йому й пишу, що на цей раз ми не йдемо, — Максим надрукував повідомлення, телефон ще декілька разів нагадував про себе. А потім перестав турбувати.

— От тепер спокійний сніданок, — плечі мого вікінга розслабилися й він потягнувся до свого чаю.

— Перш ніж розплануємо вихідні, є питання, які треба зробити? — коли ми прибирали запитав вікінг.

— Мені в кав’ярню треба та думала потім додому, мабуть, — після слів поїхати самій додому стало, якось холодно на душі.

— Тоді поїхали. Від сьогодні, я твій персональний водій, моя королево, — і Максим вклонився мені в жартівливому поклоні.

— Тоді я скористаюся цією нагодою повністю, — посміхнулася йому у відповідь.

— Але потім обов’язково їдемо по кавомашину, — підморгнув мені вікінг й закинувши мене на плече потягнув у спальню.

Чим тільки викликав приступ сміху.

— А в кав’ярні є вай фай? — раптово здивував мене питанням Максим коли відпустив коло дверей.

— Так, звісно, — з легким нерозумінням та трохи розчаруванням в середині відповіла йому.

— Тоді перевдягайся, а я ноутбук та планшет зберу. Буду працювати, коли тебе чекатиму, — і він втік у кабінет.

Ця манера, мені декого нагадує, але нехай ця блондинка ще трохи помучиться. Посміхаючись сама собі пішла перевдягатися.

Цього дня я додому так і не потрапила, а нових жіночих речей у квартирі Максима побільшало. А на моїй зв’язці ключів з’явився новий екземпляр.