Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 24

     Аліна.

     Єдине, що я можу, як би проти мене не склалася ситуація - поводити себе достойно. 

- Якої марки воду Вам принести? - Запитую з льодяним виразом на обличчі. 

     Lady in red* (леді в червоному), аж заціпило. 

- Ходімо! - Знову наполіг Арт. 

    Цього разу спрацювало! Вона зарозуміло підняла підборіддя й знову повисла на руці Артема лише тоді пішла з ним геть. 

- От же ж липучка! - Тихо сказала Марічка, яка щойно повернулася,  проводжаючи їх поглядом!

     Що вони зараз будуть робити удвох? 

     Вона точно не прогавить такого шансу! 

     Та мене цікавить ще один момент!

    Чому саме наше кафе готує пригощення, а ми з Марічкою маємо обслуговувати цей захід? В такі співпадіння точно не вірю.

     Арт.

    Твою ж! Що тут робить Аліна? 

    Намагаюся слухати про що говорять бізнес-партнери, та замість цього не можу відвести  від неї очей. 

    Серйозна. У білому фартушку. В голову одразу приходять зовсім інші соромітницькі асоціації. От би лишити на ній замість форми лише цього фартушка. Та ці всі любовні ігри потім, коли добряче зіб’ю оскому… 

    Але цього вечора “сюрпризи” не закінчилися. 

    Катерина власною персоною. Мабуть пів ранку чепурилася, щоб справити належне враження. І на присутніх дійсно подіяло. 

    Вчепилася в Аліну наче та риба-зубатка. Ледве вивів з залу цю навіжену, щоб вона ще щось не вичудила. 

     Неподалік є приміщення, яке використовують, як кухню, точно знаю, що є холодильник з водою. От туди й пішли. 

    А моя сусідка, треба віддати належне, поводила себе на висоті. З своїм запальним характером, втрималася… На відміну від Катерини!

    Не подумайте, що зараз порівнюю, щоб віддати комусь перевагу, просто висновки напрошуються самі по собі. 

- То яку воду тобі налити? - Відкриваю холодильник.

    Катерина зупинилася поряд з столом, на який поклали решту смаколиків, які не вмістилися на фуршетний стіл, щоб потім можна було докласти.

- Ти не зателефонував! І не відповів на мій дзвінок! - Вираз її обличчя стає стражденно-ображеним, наче між нами щось було, а зараз на правах коханки можна виставити мені претензії. Вона надулася, від цього її чималенькі, нафарбовані червоною помадою губи  стали ще більшими. 

    Ніколи не любив коли губи аж занадто збільшені, на мою думку набагато приємніше цілувати вуста, які виглядають природньо.

- Ти так тікала того вечора, що вирішив тебе зайвий раз знову не лякати! - Склав руки на грудях.

    Вона повільно скорочує відстань між нами.

- Міг би сам пояснити, що та дівка…

- Катю, перестань! Поводь себе відповідно! - А я так не люблю підвищувати голос, та й взагалі, її поведінка починає все більше й більше дратувати.

     До чого ця зверхність? Дорога сукня дає автоматично право ображати людей? 

- Просто про те, що вона все вигадала взнала від третьої особи! - Вона дістала з підносу тістечко з кремом.

- Ти про що зараз? - Вдаю що не розумію.

- Я про дівчину, якої в тебе насправді немає. Вірніше вона була звичайно, але ви вже давно не разом.

     М-м, то хтось з мого оточення добряче “відгребе” за злиту інформацію, взнати б лише хто це.

     Катя занурює свій палець у заварний крем і з насолодою облизує його, закочуючи при цьому очі. Напевно цей жест мав би збуджувати, та чомусь діє зовсім навпаки. 

     Наливаю воду в склянку й ставлю на стіл на краю якого вона зараз сидить. І хай спробує зауважити, що вода не тої марки. Вона якраз закінчила облизувати пальці. Саме час запити… Ну щоб ніде не злиплося, звичайно…

- Дякую! - Промовила янгільським голосом. - То що? До тебе?

- Іншого разу, Катю! 

- Чекай! Не йди! - Хапає мене за плече. - Перепрошую, що ти став свідком цієї сцени. Я по життю зовсім не стерво.

     Віриться не дуже.

- Ходімо! Неввічливо зникати так надовго! 

- Ти йди, я припудрю носика!  - Знову спокусливо вигинається. - Зустрінемося в залі.

     Повертаюся до гостей, займаю місце майже там де був. Аліну бачу, але вона стоїть досить далеко щоб заговорити з нею.  Щічки червоні. Зиркнула на мене й ще більше почервоніла.

 

      Аліна.

      Мені ж не зраджує зір, на плечі Арта пляма від помади кольору червоних губ Катрусі. А ось і вона сама, не забарилася. Волосся скуйовджене, наспіх пригладжене, помади вже немає, подол плаття помітно зім’ятий. 

      От тобі й Арт. Чим же Ви там разом займалися? Явно не воду пили! 

     Гіркий осадок, холодок по спині. З глибин свідомості виринули спомини про Іллю, та його зраду. Розумію, що це два зовсім різні випадки. Ілля, був нареченим, з яким зустрічалася протягом не одного й навіть не двох років. Знайомі ще з школи. Він був першим, все було серйозно. Батьки знали один одного. Я вважала, що в нас взаємне кохання…

     Арт - сусід, якого знаю відсили місяць, і з яким навіть не цілувалася. Та від цього не легше. Бо як не крути, він перший до кого щось відчула. Хоч це почуття й лякало до самої гикавки. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍